Залізну схему роз’їдає корупційна іржа, або Як ділять «золоті батони»

Що то за залізна схема, дуже добре знає президент Української асоціації вторинних металів Василь Гуреєв. Якщо не помиляюся, навесні минулого року, коли через різке скорочення заготівлі та переробки сировини для металургійної галузі Дніпропетровський, Запорізький, Одеський та інші «втормети» вже не вилазили з мільйонних збитків, він описав її у листі до тодішнього міністра доходів і зборів Олександра Клименка. Коротко переповім. Понад десять років тому Міністерство промисловості запровадило та успішно експлуатувало систему експорту металобрухту, яка спиралася на розрахунковий баланс споживання на внутрішньому ринку. Це відповідало інтересам усіх учасників ринку. Держави, яка, крім іншого, одержувала додатковий інструмент впливу на торговельний баланс країни в кризові періоди. Сприяло металургам, які мали гарантоване джерело сировини. Влаштовувало заготівельні підприємства, які мали можливість за рахунок експортних поставок працювати прибутково, оновлювати свої фонди, створювати робочі місця тощо. Власне, через це й назвали цю схему залізною, бо вона працювала довгі роки безвідмовно. Але все змінилося, відколи чиновники, на замовлення потужних власників металургійних підприємств, почали штучно обмежувати експорт металобрухту. Якщо в кризовому для країни 2009 році експорт металобрухту становив 940 тисяч тонн, 2013-го — 255 тисяч тонн. При тому, що планували відвантажити 900 тисяч тонн, за фактом експортували на 112 тисяч менше, ніж у 2012-му. За підрахунками Василя Гуреєва, за від’ємного торговельного балансу країна за рік втратила через нерозподілення квот щонайменше 200 мільйонів доларів США і 7 мільйонів євро експортного мита. Фігурально кажучи, втратила «золотий 

батон».

Чому так сталося — не питання. Вивезення вторинного металу обмежувала спеціальна комісія Мінекономрозвитку, догоджаючи певним монополістам. Кому — не секрет: і торік, і позаторік право на експорт переважної частки в загального експорті, за даними «Укрпромзовнішекспертизи», надавали, приміром, донецькій компанії «Укрмет». В принципі це не так уже й суттєво, бо є й інші. Важливо, що низкою урядових постанов створили неправове поле для тіньового розподілу державних ресурсів. Так, підставою для здійснення експортних операцій з металобрухтом спершу була картка реєстрації обліку зовнішньоекономічного контракту, але вона не входила в обов’язковий перелік документів для митного контролю. Мало того — не входила й до Класифікатора документів, затверджених Мінфіном. Виходило, що однією рукою узгоджували своє законодавство з європейським, а другою — тримали за поли експортера-заготівельника, вимагаючи від нього реєстраційну картку. А насправді картка була одним з інструментів штучного відбору і планового відсіву.

У який спосіб відбувався розподілі квот на експорт металобрухту, детально написала в своїй доповідній записці Прем’єр-міністру Арсенію Яценюку уповноважена уряду України з питань антикорупційної політики Тетяна Чорновол. Цитую: «Ст. 9 Закону про реєстрацію (експортних контрактів. — Авт.) юридично вже перетворена на «погодження»... Мінекономіки розраховує кількість експорту чорного металобрухту на рік (на 2014 планується встановити близько 700—800 тис. тонн, тоді як востаннє подали заявок на 6 мільйонів). Тобто формується штучний попит. Далі міністр видає наказ про проведення засідання Комісії. Комісія уже погоджує подані на реєстрацію контракти. За попереднього уряду хабар за тонну металобрухту по зареєстрованому контракту становив 10—20 доларів США на тонні...

За оцінками експертів, порівняння поточних обсягів заготівлі металобрухту і його експорту свідчить про перенасичення ринку сировиною для металургійного виробництва. Це негативно позначається на ціноутворенні, фактично металургійні комбінати диктують ціни підприємствам-заготівельникам. А тим нікуди дітися, бо, маючи заготовлений брухт, контракти на його поставку, угоду з портами, вони не мають доступу до експортних квот, якими, порушуючи норми СОТ, маніпулює комісія при Мінекономрозвитку. Серед перших заяв новопризначеному Генпрокуророві Віталію Яремі була і від народного депутата Сергія Соболєва з приводу порядків у сфері експорту металобрухту.

Цитую: «Для створення ажіотажу навколо надання експортних квот штучно вигадали такий аргумент, що державі нібито необхідно розрахувати і затвердити (??) баланси обсягів сировини і металобрухту для українських металургів. Але баланси — це анахронізм часів планової економіки часів СРСР. Ніякої юридичної сили вони не мають. На папері таке «балансування» малюється лише для того, щоб затягувати за термінами видачу квот на експорт металобрухту. Для створення ситуації, коли в експортерів брухту контракти підписані, кораблі зафрахтовані, брухт зібраний і чекає відвантаження, а Мінекономрозвитку видачу експортних квот затримує під приводом того, що «немає балансу». А фактично це робиться для того, щоб поставити експортерів брухту в залежність від чиновників-хабарників, які «рулять» квотами.

Звинувачення надто серйозні, щоб не на них не зважати, бо все дуже скидається на те, що колись залізну схему вже доїдає корупційна іржа. Одразу скажу, що я вдалася до цитування доповідної записки і депутатської заяви про злочин, усвідомлюючи, що висновки Генпрокуратури можуть і не збігтися з висновками скаржників. Але важливість порушеного питання така актуальна, що в цьому треба переконатися, тим паче, що не важко перевірити, чи не липові компанії мають доступ до експорту металобрухту.

Поза тим я цілком розділяю пропозиції Т. Чорновол, що їх вона просить підтримати Прем’єр-міністра. А саме:

Тим паче, що публічно чиновники Мінекономрозвитку й самі пропонують скасувати квотний принцип експорту металобрухту як такий, що суперечить європейській практиці.