Україна — дітям,або Проект «Продовольчий купон»

На жаль, для декого немовля стає приводом для одержання заповітної допомоги від держави. Що ж буде з дитиною, коли гроші закінчаться? В умовах економічної кризи дуже ймовірним стає сценарій, за яким запланованих вагітностей і бажаних дітей поменшає, натомість так звані «кризові родини» саме в колисці шукатимуть порятунок від безгрошів’я. За таких умов особливо драматичною стає доля багатодітних сімей.

Маємо 14 млн. 857 тис. співгромадян у домогосподарствах із однією дитиною, 8 млн. 161 тис. — з двома дітьми, 921 тис. — з трьома; 341 тис. осіб налічують домогосподарства, де до столу сідають четверо дітей, а 114,5 тис. — де дітей п’ятеро і більше. З голодних воєнних і післявоєнних років пам’ятаю ласкаво-іронічні назви наймолодших їдоків — «короїди» і «токарі по хлібу». Сьогодні вже двійко дітей шкільного віку ставлять родину із середніми заробітками на межу бідності, а 3—5 наймолодших утриманців змушують її не жити, а виживати. Багато родин змушені триматися «дієти», відмінної від здорового раціону, котрий рекомендують лікарі. Багато дітей (і не лише з найбільших родин) просто недоїдають.

Держкомстат свідчить: у домогосподарствах з чотирма й більше дітьми споживають м’яса (на 1 особу) в 1,9 разу менше, ніж за наявності однієї дитини, яєць — в 1,7 разу менше, риби — в 1,4 разу менше; натомість у багатодітних родинах з’їдають у 1,4 разу більше хліба і в 1,7 разу більше картоплі. Кількісне і якісне недоїдання в дитинстві є однією з передумов різноманітної патології і дітей, і дорослих, які мають його за плечима (особливо для хлопчиків). Крім багатодітних, продовольчої підтримки потребують родини неповні (як правило, без батька) і родини, в яких виховуються діти-інваліди. Страхіття, котрі часто діються в таких умовах, погано охоплені статистикою, але вони є — і їх не повинно бути.

Бартер?

«Зарплату видаватимуть пайком» — таку назву має стаття В. Рижкова, оприлюднена на початку грудня 2008 р. у газеті «День». «Заробіток — пайком» — з такою ініціативою виступила влада Дніпропетровська, в якому на скорочений графік роботи перейшли вісім металургійних і сім машинобудівних заводів. Обсяг промислового виробництва знизився майже вдвічі. Зарплата в умовах неповного робочого дня поменшала на 40—60%. Щоб мінімізувати наслідки кризи, міська влада пропонує заводам Дніпропетровська укладати з підприємствами харчової промисловості та сільгоспвиробниками договори із закупівлі продуктів без посередників. Прямий обмін промисловою та сільськогосподарською продукцією буде вигідний як жителям міста, так і села. З одного боку, селянам не потрібно продавати свою продукцію перекупникам. З другого — промислові підприємства зможуть отримувати продукти за цінами нижчими, ніж у супермаркетах. Більше того: на думку міського голови Дніпропетровська, частину заробітної плати — близько 15% — можна було б видавати харчовими продуктами, попередньо узгодивши їх набір.

Такі антикризові заходи люди зустріли неоднозначно. Якщо на одному заводі продукують телефонні станції, а на сусідньому — ракети, то навряд чи така продукція потрібна фермерам... Із здивуванням ініціативу сприйняли в прокуратурі Дніпропетровська. «Виплачувати зарплату продуктами, — пояснила старший помічник прокурора, — можна, якщо заяву напише сам працівник. На його прохання частину заробітку можуть видати в натуральній формі. Без цього ніхто не має права нав’язувати людям ні продукти харчування, ні туалетний папір».

У короткому викладі статті бачимо дві позиції, важливі, коли йдеться про засади соціальної допомоги тим, хто її потребує в скрутних обставинах. По-перше, йдеться про насущний хліб, про продовольчі товари, формально — про те, що продукує АПК, по суті — те, що рятує людину (дитину) на передостанніх і останніх економічних рубежах. По-друге, очевидною є недосконалість бартерних схем: як не крути, а за ракети хліба не буде. Водночас існують перевірені методи кризової співпраці аграріїв і суспільства за посередництва держави. Про один із них я писав ще десять років тому («День», 21. XІ.98, № 224). Тоді в Мінпраці та соціальної політики мій матеріал прочитали, прокоментували для читачів газети і —забули. Це нормально: важливі проекти можна реалізувати лише тоді, коли їх «пробивають» не потенційні виконавці, а вищі за них інстанції.

Food Stamp Program (США)

«Food Stamp» перекладається як «продовольчий талон (чек, купон), котрий дає право на безплатне одержання харчових продуктів у рамках спеціальної державної програми». Це не продуктові картки, а «спеціалізовані», сурогатні гроші, які обертаються у вузькому секторі економіки і не роблять монетарної погоди. Користуючись купонами, споживач сам вибирає те, що йому до вподоби, з наперед обмеженого, але достатньо різноманітного кошика. Жодних територіальних обмежень немає: незалежно від того, де був виданий купон, він є чинний на всій території країни. Мені довелося побувати в США і пересвідчитися, що food stamps є таким же характерним атрибутом американського життя, як жувальна гумка, кока-кола чи навіть зоряно-смугастий прапор.

Наведу кілька найважливіших характеристик американської програми «Продовольчий купон», запозичених з Інтернету.

«1. Здоров’я Америки залежить від хорошого харчування. Однак багато сімей з низьким доходом потребують допомоги для забезпечення здорового раціону. Щомісяця мільйони американців, які мають низький дохід, серед яких більше половини — діти, отримують таку допомогу. Для того, щоб її отримати, треба подати заявку на участь у програмі та пройти співбесіду із соціальним працівником. Пільги на одержання продуктів через широку мережу звичайних продовольчих магазинів отримують домашні господарства (люди, які живуть та харчуються разом, але не обов’язково об’єднані сімейними узами) з доходом менш ніж 130% суми, що відповідає офіційній межі бідності до вирахування податків, або з чистим доходом нижче 100% межі бідності.

2. Програма Food Stamp почала розвиватися Службою продовольства і харчування (СПХ) Мінсільгоспу США з 1964 р. Дані про одержувачів допомоги, які публікують щомісяця, використовуються як альтернативна оцінка добробуту найбідніших громадян у найбільшій економіці світу. З 2001 року, коли кількість учасників системи зменшилась до 19,6 млн. осіб, кількість звернень постійно зростає, перевищуючи швидкість зростання населення США. У першій половині 2008 р. кількість таких громадян досягла 28 млн. осіб (близько 9% населення), перевищивши рекорд 1994 р., коли в США також мала місце економічна рецесія.

3. Держава надає найбіднішим громадянам продовольчі чеки на суму не більше 298 дол. на місяць на сім’ю з двох осіб; для їх отримання дохід на одну людину не має перевищувати 851 дол. на місяць після сплати податків; обов’язковою є реєстрація на біржі праці для безробітних.

4. Річна вартість програми становить близько 32 млрд. дол., з них майже 5 млрд. дол. витрачається на адміністрування, а близько 27 млрд. дол. одержують 150 тис. продовольчих магазинів, які реалізують продукти (і пред’являють відповідним органам отримані від населення купони).

Як і в багатьох країнах, інфляція США багато в чому є продовольчою. Кошик продуктів, розрахований для отримувачів food stamps, подорожчав за рік на 6,5% (лютий 2008 року до лютого 2007 року). В сенаті США обговорюють збільшення дотацій цій системі на 10 млрд. дол. Таке зростання держвитрат на безплатне продовольство є істотним навіть для американського бюджету. На боці бідних мінсільгосп — зростання витрат дає йому змогу збільшити підтримку господарства і фермерів».

У програмі діють жорсткі правила: алкоголь — поза законом; делікатеси (ціна яких перевищує встановлений граничний рівень) — поза законом; за купони можна придбати лише те, що виробляється в США. Отже, кошти, інвестовані в програму, залишаються «вдома», але така підтримка вітчизняного товаровиробника не суперечить вимогам СОТ.

За порушення правил магазин суворо карають: штраф до 30 тис. дол.; позбавлення ліцензії; конфіскація майна.

Видаючи купони безплатно, держава — щоб не перекладати гроші з однієї кишені до іншої — не поширює на товари, які за них купують, податок із продажу (відповідник нашого податку на додану вартість). Це — технологія. Принциповою з економічної точки зору є оцінка фахівців, за якою кожні 5 дол., витрачені на програму, забезпечують додаткове зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) на 9,20 дол. Механізми такого впливу на ВВП — підтримка сільського господарства (про що вже йшлося) і підтримка тих контингентів, які мають попереду багато працездатних років, тобто тимчасово безробітних і осіб, які ще не досягли працездатного віку (дітей та підлітків). Це, як кажуть фінансисти, «довгі гроші», що не позбавляє їх вагомості в загальному балансі. В цивілізованому суспільстві свою роль відіграє і суто гуманітарний принцип, дотримуючись якого держава нікого не залишає голодним.

Вважаю, що програму «Продовольчий купон», побудовану на засадах Food Stamp, маємо запровадити в Україні. За 10 років з часу своєї першої публікації на цю тему не побачив аргументів проти. Не маємо американських мільярдів, але овочі, хліб, борошно, крупи, цукор, олію, яйця, молоко і молочні продукти для певної категорії наших найменших співгромадян (за певною місячною квотою) могли б забезпечити безплатно. Зрештою, обрахувати, що, кому і скільки можна за тиждень (Держкомстат, робоча група економістів).

Мусимо знайти компроміс між можливостями держави і потребами її громадян, найбільш чутливих до недоїдання; щодня і щохвилини вони виконують важливу суспільну справу: вони ростуть.

Маємо усвідомлювати труднощі, пов’язані з реалізацією проекту. Його функціонування потребує створення управлінських структур, які люблять множитися без межі. Але й без управлінців справа не зрушиться. Чи не спробує в такій шляхетній справі знайти своє обличчя маловиразний сьогодні Аграрний фонд України? Варто пам’ятати, що йдеться не про короткотерміновий проект, пов’язаний з поточною кризою, а про варіант соціальної допомоги, перспективний за будь-якої економічної кон’юнктури. Органічним партнером Аграрного фонду в цій справі мають стати Держкомрезерв (для пом’якшення сезонних коливань кількості харчових продуктів та їх ціни) і Служба зайнятості. Дуже важливо максимально убезпечити «Продовольчий купон» від розкрадання (що матиме не лише економічне, а й соціально-психологічне відлуння). Як відомо, «внизу» крадуть частіше, а «зверху» — більше: чим далі в ліс, тим товстіші партизани.

Контролювати ситуацію повинні не лише фінансові органи, а й правоохоронці найвищого рівня (МВС, СБУ). Електронні картки, якими сьогодні послуговується програма Food Stamp, мають багато переваг перед паперовими купонами, але для України це справа майбутнього. Вузька сфера застосування і дрібний номінал разом із належним поліграфічним захистом зроблять купони малоцікавими для фальшування.

Поставимо питання руба: чи саме в сьогоднішніх скрутних обставинах варто започатковувати новий соціальний проект? Гадаю, що сьогодні для цього є більше підстав, ніж будь-коли. Якщо йдеться про нужденних пенсіонерів та інвалідів І та ІІ груп, сумно ставити їх «у чергу», але починати треба з дітей. Реалізація проекту «Продовольчий купон» у певному сенсі означає такий перерозподіл бюджетних коштів, завдяки якому бездітні громадяни (родини, домогосподарства) беруть на себе якусь частку видатків на харчування не своїх дітей. Відоме гасло «Чужих дітей не буває!» звучить занадто патетично. Глянувши на проблему очима демографа, скажемо: лише діти (свої чи не свої) можуть у майбутньому народити онуків, відтак, за великим рахунком, «інвестиції в дітей» безпрограшні для суспільства. Якщо хочете, слова «Ще не вмерла Україна» — саме про це. Корпорації, які вже дозріли до розуміння своєї соціальної відповідальності, можуть стати постійними донорами «Продовольчого купона».

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА(з архіву «Голосу України»).