Коли після запливу рівнянка Ярина Матло поглянула на параолімпійське табло, засумувала — аж шоста! Як же так?! Адже розраховувала бути у півфіналі другою, бо знала, що кіпріотка за неї сильніша.

Схоже, далося взнаки хвилювання. «Треба опанувати емоції, щоб не підвести команду», — вирішила Ярина. Інакше, чого доброго, подумають, що низка її тріумфальних перемог у Німеччині напередодні Параолімпіади (а там Ярина здобула бронзову, срібну і золоту медалі — Авт.)» — випадковість.

...Уперше в басейн Ярина Матло прийшла, коли їй не виповнилося й семи років. Тоді у їхній клас завітав тренер Володимир Шуляк і запросив першачків у секцію. Зацікавилася лише Ярина. Її батьки Світлана Володимирівна і Сергій Дмитрович не перечили, зібрали для доньки сумку з купальником, шапочкою і рушником, думали, потішиться трохи і покине плавання. Але та замість ігор з ровесниками йшла у басейн.

Одного разу на змагання, щоб підтримати дочку, прийшов тато. І диво — Яринка в одному запливі посіла перше місце, а ще в одному — третє. Після того до спорту стала ставитися трохи по-іншому. Дівчина цінує плавання за те, що це індивідуальний вид спорту, розраховуєш сам на себе: не досяг бажаного результату — винен сам, переміг — лише твоя заслуга. ...

Пристрасті на Параолімпіаді у Пекіні наростали. Ярина ж хотіла довести, що в команду її взяли не випадково, що вона — не баласт. Тож коли наступного дня готувалася до запливу, була настільки спокійна, що навіть перед самим стартом ще раз розім’ялася. Пролунав свисток — і вода пружним шовком огорнула тіло. Ярина пливла свою стометрівку так, наче від цього залежало її життя, адже першою думкою після вчорашнього, як вона вважала, провалу, було: «Навіщо я приїхала в Пекін?»

Отож пливла так, наче повинна була дати собі відповідь на це питання ось тут, на цій дистанції, у цій олімпійській воді. Секунди летіли швидко, а вона хотіла їх випередити... І перші п’ятдесят метрів була в запливі першою, хоча її коньок — фініш, ось там вона викладається повністю. А тут так несподівано все вийшло... Коли дистанція у сто метрів була позаду, коли вже збиралася вийти з басейну, побачила на табло — третя! Це була радість! Ні, навіть більше — це було щастя!

Першим привітав її тато! Він додзвонився в Пекін на її мобілку! Разом із мамою дивився змагання плавців по телевізору. А потім привітав тренер! Ярина була рада — не підвела!

Ярині Матло лише вісімнадцять років. Вона здобуває освіту в Міжнародному економіко-гуманітарному університеті. Хоча вже має фах банківського працівника, тут вчиться на реабілітолога. Щодня двічі — о сьомій ранку і четвертій дня — ходить на двогодинні тренування.

— Напевно, хочеш стати тренером? — цікавимося у Ярини.

— Я ще остаточного вибору не зробила, але тренер — це дуже важка робота. Щоб спортсмен чогось досяг, потрібно віддавати себе роботі повністю. І я вдячна за це своїм тренерам Ользі Палюх, Андрію Казначеєву.

Тетяна ЛЯШЕНКО,Олександра ЮРКОВА.

Рівне.

На знімку: незабутні миті Параолімпіади в Пекіні —Ярина Матло (у центрі).

Фото із архіву Ярини Матло.