Запоріжжя моє, твоя доля стає і моєю, і у грудях моїх віковічна глибінь ожива

Слово «Запоріжжя» озивається солодким щемом у серці кожного свідомого українця, бо саме цей край через кілька століть після розпаду Київської Русі став оплотом відродження нашої державності і національного духу, і тут, за Дніпровськими порогами, виникла козацька республіка, яка відіграла важливу роль у захисті рідної землі від чужинців та послужила взірцем для майбутніх демократичних перетворень у Європі. Ще один феномен світового значення — селянське повстання під час громадянської війни 1918—1921 років, яке увійшло в історію під назвою махновської вольниці й було спочатку використане для боротьби з ворогами більшовицької влади, а потім жорстоко придушене нею як явище, вороже диктатурі пролетаріату. Пізніше на цих теренах утворили Запорізьку область, що стала одним з «локомотивів» економічного та культурного розвитку не лише України, а й усього Радянського Союзу.

Наш край ще зветься серцем України

Ми любимо свою землю і пишаємося тим, що наш край — особливий, доленосний. І тоді, коли на легендарну Хортицю з усієї України стікалися людські потоки, аби перетворитися в грізну силу, здатну здолати будь-яку ворожу навалу, і тепер, коли розбудовуємо молоду незалежну державу, Запоріжжя було і залишається головною ланкою державотворення. Історія краю — це величезний айсберг, що своєю основою сягає в безодню століть і одночасно здіймається вершиною над сучасністю, даючи змогу новим поколінням надбудовувати чергові поверхи цивілізації. Хоча за чисельністю населення та територією наша область — десь посередині, вона має такий потужний виробничий потенціал, який дає їй змогу бути на одному рівні з Донеччиною, Харківщиною та Дніпропетровщиною, а за показниками соціально-економічного розвитку, як це було в 2007 році, і випереджати їх.

Незважаючи на світову фінансову кризу, запоріжці зуміли зберегти позитивну динаміку виробництва і в 2008 році. Попри наростаючі труднощі виконано завдання з наповнення обласного бюджету за січень. На наш погляд, запорукою тому є запас міцності, створений завдяки реалізації ухваленої у червні 2008 року Стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року, до розробки якої було залучено канадських фахівців та широку громадськість. У вересні представники обласної влади, бізнесу, наукових кіл та громади, враховуючи інтереси міст і районів, визначили з регіональної стратегії близько 30 першочергових проектів для реалізації в 2009 році, у жовтні провели навчання фахівців, відповідальних за їх здійснення, але після наростання кризових явищ довелося вносити корективи. І тепер ставка робиться на заходи, що дають змогу послабити негативні наслідки для населення та розвивати ті сектори економіки, котрі сприяють подоланню фінансових проблем. Уточнити ці завдання допоміг регіональний форум, що відбувся 18 лютого і в якому, крім міжнародних та українських експертів, взяли участь представники органів влади центрального і місцевого рівнів, бізнесмени, керівники промислових підприємств, наукових закладів та громадських організацій.

Ми готові поділитися й досвідом міжрегіонального партнерства та народної дипломатії, бо без налагодження прямих економічних зв’язків та дружніх стосунків між областями України і країн СНД самотужки жодних проблем не здолаємо. Тому Запорізька обласна рада ініціювала підписання договорів про дружбу і співробітництво з Тернопільською та Гомельською (Республіка Білорусь) обласними радами, готується підписання такої самої угоди з Московською областю, розширюються зв’язки з Автономною Республікою Крим та Львівською областю. Що це нам уже дало? Гомельські ліфти, котрі нині встановлюються в запорізьких багатоповерхівках, білоруські трактори і зернозбиральні комбайни, без яких виростити й зібрати багатий минулорічний врожай було б неможливо... А освітлювальна техніка з Тернопільщини незабаром стане основою для реалізації нашої обласної програми «Світло — селу».

Активно працюємо й над залученням внутрішніх інвесторів. Зокрема, в Приазовському, Приморському та Оріхівському районах ведеться підготовка до відкриття залізорудних шахт. У Приазовському районі починається робота і з освоєння газового родовища. Але найбільша удача — це реальні кроки щодо відродження Степногірська, де на початку дев’яностих років закрили марганцеву шахту. З того часу на підтримання життєдіяльності вмираючого шахтарського селища з бюджету витрачаються величезні кошти, але зусилля марні. Бізнес-структури, котрі мають ліцензію на шахту, марганцевої руди не добувають і вже «догосподарювалися» до того, що почали розбирати на металобрухт залізничні колії та демонтувати господарські споруди. На жаль, вплинути на таких горе-господарів обласна рада не може, тому ми пішли іншим шляхом. Недавно, перебуваючи в Донецьку, я разом з головою ради директорів групи компаній «Індустріальний союз Донбасу» Сергієм Таратутою підписав меморандум про співробітництво, в якому ключовою ланкою є «марганцевий проект». Головне, що донеччани взяли на себе те, від чого, як чорт від ладану, тікали всі, хто хотів стати стратегічним інвестором, — вирішення соціальних проблем селища. Причому «ІСД» після вивчення родовища планує збудувати поблизу Степногірська не лише марганцеву шахту, а й сучасний феросплавний завод, а це, як відомо, додаткові робочі місця.

Після тривалої перерви нарешті запрацював автомобільний завод, з’являються перші проблиски життя й на інших підприємствах. І селянам стало трохи легше — хоч і поволі, та все-таки почали підвищуватися закупівельні ціни на зерно, а значить, щось вдасться підправити до початку польових робіт. У непростий час прийшло до нас свято — 70-річчя від дня утворення області. Та ми в міру можливостей намагаємося зробити так, щоб ця дата об’єднала всіх запоріжців для подальшого розвитку регіону. Тому все хороше, що робиться в області, проходить під знаком ювілею.

Олександр НЕФЬОДОВ, голова Запорізької обласної ради.

Полігон для соціалістичної індустріалізації

10 січня 1939 року Запорізька область була виділена зі складу Дніпропетровської області в самостійну адміністративно-територіальну одиницю. Край уже мав певні управлінські традиції. Адже понад сто років Олександрівськ перебував у статусі повітового міста, далі, щоправда, недовго, Запоріжжя було центром губернії, пізніше — округу. А бурхливий розвиток економіки вимагав наближення адміністративного керівництва до промислових та сільськогосподарських підприємств. Швидкими темпами зростало й населення. Лише з 1926 по 1939 рік число жителів Запоріжжя збільшилося у вісім разів, Мелітополя — втричі, Бердянська — вдвічі.

На момент утворення області існувало 30 адміністративних районів. У подальшому їх кількість, території та найменування неодноразово змінювалися. Лише 30 березня 1944 року область отримала свої сучасні межі, коли після чергової реорганізації до Херсонщини відійшло одразу шість районів. Сам же процес освоєння тутешніх земель був складний і тривалий, тому, крім українців та росіян, край населяють болгари, чехи, греки, євреї, німці, албанці, гагаузи, татари та представники інших національностей. Живуть вони поряд у мирі та злагоді вже декілька століть, і завдяки цьому місто Приморськ стало центром проведення традиційного всеукраїнського фестивалю національних культур «Ми — українські!».

Колективізація, індустріалізація, війна, відбудова зруйнованого народного господарства, трудові п’ятирічки — все це етапи непростого і великого шляху. Однак, віддаючи шану трудовому ентузіазму мас, котрі щиро вірили в те, що своїми руками наближають світле комуністичне майбутнє, не можна забувати про сумні та трагічні сторінки нашої спільної біографії — кілька голодоморів, політичні репресії, мільйони скалічених доль... За цих умов Запоріжжю судилося стати не тільки полігоном, де втілювалися стратегічні плани індустріалізації СРСР, а й першим технополісом у світовій практиці містобудування. У 1927 році тут розпочалося будівництво Дніпрогесу — найбільшої на той час гідроелектростанції в Європі, яка дала перший електрострум 1 травня 1932 року, а через кілька місяців запрацювала на повну силу. На базі могутнього Дніпрельстану в рекордно короткі строки були побудовані підприємства-гіганти: завод листової сталі (нині — комбінат «Запоріжсталь»); завод інструментальних сталей (нині — «Дніпроспецсталь»); завод «Комунар», що випустив перший радянський комбайн; алюмінієвий, магнієвий, феросплавний, коксохімічний, електродний та багато інших заводів, котрі були тоді не лише найбільшими в СРСР, а й започатковували нові галузі індустрії.

Бурхливий розвиток Запорізького краю перервався війною. Завдяки стійкості та мужності радянських воїнів та ополченців, котрі обороняли обласний центр від фашистських військ понад два місяці, тільки з металургійних підприємств на Урал і до Сибіру було відправлено 320 тисяч тонн вантажів та понад 13 тисяч кваліфікованих робітників, інженерів, техніків. І вже навесні 1942 року дали продукцію на нових місцях розташування заводи «Дніпроспецсталь», «Запоріжсталь» та багато інших евакуйованих підприємств. Вони й забезпечили відновлення втраченого на початку війни оборонного потенціалу СРСР і врешті-решт — перемогу над ненависним ворогом. Та основна маса чоловічого населення перебувала на фронтах Великої Вітчизняної війни, багато хто не повернувся з неї. За мужність, відвагу і героїзм 124 уродженці області були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а тисячі, серед яких і 400 учасників партизанського руху та підпілля, нагороджені бойовими орденами і медалями.

Восени 1943 року почалася відбудова народного господарства області. 3 березня 1947 року відродився Дніпрогес. Нарощували свої потужності реевакуйовані «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь» та інші підприємства, машинно-тракторні станції, колгоспи, радгоспи. На початок 1950 року відновили свою роботу всі 670 заводів і фабрик області. На випуск перших у країні мікролітражних автомобілів перейшов завод «Комунар», розбудовувалися трансформаторний та моторобудівний заводи, зростала пропускна спроможність річкового порту. Завдяки новому шлюзу в річковий порт почали приходити великі кораблі з Балтійського, Середземного, Каспійського, Чорного та Азовського морів, а продукція промислових підприємств — експортуватися в десятки зарубіжних країн. Із завершенням будівництва Дніпрогесу-2 енергетична потужність станції подвоїлася, а в 1984 році було запущено перший енергоблок найбільшої в Європі Запорізької АЕС.

Розбудили й регіон

Спогади про благополучні «застійні-застільні» вісімдесяті викликають солодку ностальгію не лише у стареньких, а і у представників середнього покоління, котрим довелося носити піонерські галстуки та комсомольські значки. Тоді жилося всім весело і добре, хоча й по кілька годин простоювали у чергах за звичайнісінькою вареною ковбасою, ходили в культпоходи на перегляд кінофільмів про цілину та колективно обговорювали книжки, начебто написані Леонідом Брежнєвим. До нього в запоріжців ставлення особливе, бо в повоєнні роки керував областю, та й потім про неї не забував. І багато хто з місцевих можновладців зумів підлаштуватися під «дідусеву» славу, здобувши посади, ордени та інші земні блага... Втім, це не були пусті люди, про що свідчить і нинішня практика зміцнення столичних кадрів за рахунок регіональної еліти. А те, що запоріжці, і в першу чергу партійно-радянська номенклатура та директорський корпус, досить прохолодно поставилися до перебудови, є незаперечним фактом. Не випадково останній генсек КПРС Михайло Горбачов назвав область однією з найконсервативніших у СРСР.

Але були й інші виміри суспільної свідомості. Журналісти називали Запоріжжя «втомленим містом», бо економічний потенціал краю дійшов межі виснаження, а національні та соціальні проблеми, що накопичувалися роками, дедалі частіше давалися взнаки. У 1989—1990 роках обласним центром прокотилася хвиля екологічних пікетів та мітингів. Широкого розголосу набуло півторатижневе сидіння «зелених» на коксовій батареї, котра стала символом бездумного нищення довкілля. Та справжнім вибухом емоцій було святкування 500-річчя Запорозького козацтва, коли до міста з’їхались десятки тисяч українців з усіх куточків СРСР і багатьох країн світу. Вперше на головному проспекті замайоріли синьо-жовті прапори. А 18 серпня 1991 року грандіозним феєрверком на стадіоні «Металург» завершився Другий всеукраїнський фестиваль «Червона рута». Потім були проголошення незалежності України та грудневий референдум, під час якого понад 92 відсотки запоріжців віддали голоси за те, щоб вони і їхні діти могли вільно жити на рідній землі.

Чи ж справдилися їхні сподівання? Галопуючі ціни, шалена інфляція, катастрофічний спад виробництва, втрата людських цінностей та ідеалів, зневіра у прожитих роках — усе це знову повторилося, як було і на початку дев’яностих. І все-таки потужний економічний потенціал та попередні досягнення дали змогу Запорізькій області утримати позитивну динаміку розвитку. Незважаючи на серйозні проблеми, падіння обсягів промислового виробництва становило лише 2,2 відсотка порівняно з 2007 роком, зібрано рекордний за останні десятиріччя врожай зернових культур — 2,8 мільйона тонн. У 3,6 разу порівняно з двома попередніми роками зросли темпи газифікації населених пунктів, і тепер цей показник становить 30 відсотків, а голубе паливо отримують майже 80 процентів жителів області. Ще 22 об’єкти — в стадії високої готовності, тобто фактично готові до пуску. І хоча нині ставка робиться на впровадження енергозберігаючих технологій та використання альтернативних джерел теплопостачання, ці роботи триватимуть, бо газифікація є символом цивілізованого побуту.

Козацькому роду нема переводу

За минуле століття імідж Запоріжжя змінювався принаймні двічі, переходячи з однієї площини в іншу. Радянська влада старанно викорінювала посіяний предками дух вільнолюбства, підмінивши його стереотипами «новой общности людей» та перетворюючи квітучий край на індустріального монстра. Проте, коли ми нарешті усвідомили, про яких славних прадідів великих почали забувати, все повернулося на свої місця. Але, як кажуть, із пісні слів не викинеш — Запорізька область посідала й посідатиме провідне місце в національній економіці. На неї припадає 8,4 відсотка загальнонаціонального промислового виробництва. Тут зосереджено практично всі основні галузі промисловості, чільними серед яких є електроенергетика, металургія, машинобудування, металообробка та хімія. Підтримуючи економічні зв’язки із 127 країнами світу, область лідирує серед регіонів України за обсягами зовнішньоторговельного обігу, має позитивне сальдо зовнішньої торгівлі.

Наш степовий край славиться родючими чорноземами, про що свідчать високі врожаї сільськогосподарських культур. Завдяки цьому швидкими темпами розвивається переробна галузь. А ще область відома на теренах СНД як чудова оздоровниця, і тепер рекреаційна сфера Азовського узбережжя наближається до європейських стандартів. Уже кілька років поспіль Бердянськ визнають кращим курортним містом України.

В останні роки бурхливо розвивається і туристична галузь. На території області — 8200 пам’яток археології, монументального мистецтва та архітектури, і за цим багатством вона входить до першої трійки регіонів. Серед найвидатніших історичних об’єктів — три національні заповідники — «Хортиця», «Кам’яна могила» та «Садиба Попова», де збереглися окремі будівлі одного з найкрасивіших в Європі мисливських замків. І перелік цих святинь постійно множиться завдяки пошукам науковців. Зокрема, минулого літа на Хортиці археологи музеєфікували недавно виявлене святилище доби міді-бронзи, а в заплаві Конки почали розкопувати руїни досі не відомого міста часів Золотої Орди.

Проте найголовніше багатство Запорізького краю — це люди, які тут народилися. З історичних постатей, крім кошових отаманів, найчастіше згадують повстанського ватажка Нестора Махна, ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова, легендарного генерала Василя Петрова, правозахисника-дисидента генерала Петра Григоренка. Добрий слід по собі залишили в серцях людей творці космічних ракет та авіаційних двигунів академіки Микола Доллежаль і Олександр Івченко, видатні медики — академіки Любов Мала і Олександр Возіанов, епідеміолог Володимир Хавкін, вчений-геолог Іван Віхляєв, академік, мовознавець-слов’яніст Микола Державін, історики Яків Новицький, Кость Гуслистий і Борис Михайлов, співаки Іван Паторжинський і Марія Сокіл, композитор Ян Френкель, художники Опанас Сластіон і Йосип Бродський, письменники Адріан Кащенко і Дмитро Міщенко, народний депутат України Анатолій Єрмак. Сьогодні на Запоріжжі живуть і працюють сім героїв України. Найвідоміших із них — В’ячеслава Богуслаєва, Федора Муравченка та Віталія Сацького — знають далеко за межами України. Серед найпомітніших постатей можна назвати і диригента академічного симфонічного оркестру обласної філармонії В’ячеслава Редю, поетів Петра Ребра і Григорія Лютого, письменницю Раїсу Іванченко, композитора і співака Анатолія Сердюка, актрису Ольгу Сумську, мандрівника і мореплавця Федора Конюхова, хірурга-трансплантолога, академіка НАН України Олександра Ніконенка. Майже не обходяться без аншлагу вистави обласного академічного музично-драматичного театру імені Володимира Магара, де зібрався яскравий творчий колектив. А шанувальники екрана завжди з нетерпінням очікують кінця літа, щоб поринути в творчу атмосферу міжнародного кінофестивалю «Бригантина», який традиційно розгортає свої вітрила в гостинному Бердянську.

Козацький край просто-таки зобов’язаний славитися своїми спортивними досягненнями. Перше олімпійське золото ще в далекому 1952 році здобув борець Яків Пункін, а найбільшого успіху досяг уславлений важкоатлет Леонід Жаботинський, який двічі підіймався на найвищі сходинки олімпійського п’єдесталу. Три олімпійські нагороди завоювала легкоатлетка Тетяна Доровських (Самойленко), по дві — гандболісти Михайло Іщенко та Сергій Кушнирюк, спринтер Тетяна Пророченко. Слід відзначити також досягнення чемпіонів та призерів Європи, світу і Олімпійських ігор, заслужених майстрів спорту Армена Варданяна (греко-римська боротьба), Володимира Ященка (стрибки у висоту), Дениса Силантьєва (плавання), Олени Жупіної, Ганни Сорокіної, Романа Володькова (стрибки у воду), братів Володимира і Валерія Сидоренків (бокс), Романа Зозулі, Ольги Рощупкіної (спортивна гімнастика), Олега Михайлова (кульова стрільба) та їхніх тренерів Сергія Гусєва, Тетяну Турову, Володимира Манзулі, Олександра та Любов Барсукових, Миколу Назаренка, а також багатьох інших наставників талановитих атлетів. Таки правду в народі кажуть, що козацькому роду нема переводу.

Запоріжці завжди були рушійною силою, стрижнем в історії України. І сьогодні область відіграє особливу роль в утвердженні незалежної України, є її природною перлиною та локомотивом економічного розвитку держави.

Запорізька область.

Фото автора.