Микола АЗАРОВ (Партія регіонів):

— Українська влада в особі Президента та уряду приступила до переговорів з Міжнародним валютним фондом для надання чергового траншу. Перше питання, яке виникає, — на що потрачено 4,7 мільярда доларів, уже отриманих Україною? Куди вони пішли, як стабілізували ситуацію, чи зіграли позитивну роль? Чи можна отримати гроші, невідомо куди їх подіти, а потім розраховуватися і поставити хрест на економічному розвитку України? На жаль, у кризовий період Україна опинилася з дуже слабким урядом і владою, бо уряд не хоче бачити реальну ситуацію у країні, всі свої зусилля витрачає на отримання кредитів, замість того щоб представити народу і парламенту чітку антикризову програму, складовою частиною якої є реальний бюджет на 2009 рік. А про те, що маємо абсолютно нереальний бюджет, говорить багато, насамперед підсумки виконання бюджету. Назву декілька цифр: 240 мільярдів мали отримати доходів, на сьогодні отримали всього-на-всього 21,5 мільярда. Не випадково Україна опинилася у найгіршому становищі з усіх країн Східної Європи. На яких саме підставах МВФ ймовірно дасть нам черговий транш? Чи можемо, наприклад, погодитися з пенсійною реформою, яка збільшує строк виходу на пенсію, тоді як в Україні найнижча тривалість життя? Чи можемо погодитися з тим, щоб населення платило за газ і житлово-комунальні послуги за так званими світовими цінами, чи із збільшенням податків для малого і середнього бізнесу? Ми проти такої політики.

Микола ШЕРШУН (Блок Литвина)

— На тлі хронічної кризи ми дедалі більше відчуваємо кризу демографічну. Станом на 1 січня 2009 року громадян України налічувалося лише 46 мільйонів 140 тисяч. Людей помирає значно більше, ніж народжується. І особливо болісно сприймається статистика смертності новонароджених: лише торік в Україні померло п’ять тисяч дітей віком до одного року. Чия це провина? Невже молоді українці настільки егоїстичні, що не хочуть мати дітей? Певно, вони б із великим задоволенням ставали батьками, якби на державному рівні було створено гідні умови для молодих сімей і народження нащадків. Сьогодні основної уваги потребують питання попередження дитячої захворюваності та створення сучасної акушерської бази. Від того, в яких умовах молоді мами народжуватимуть своїх дітей, теж значною мірою залежить здоров’я нашої нації. Фракція Блоку Литвина звертається до Кабінету Міністрів з вимогою знайти можливість профінансувати реконструкцію та будівництво пологового центру в місті Тернополі і не лише декларувати свою любов до дітей, а підтвердити свої слова практичними діями.

Іван КИРИЛЕНКО (БЮТ):

— На погоджувальній раді вкотре бурхливо порушували питання про відповідальність уряду за все і вся — від фінансування дільничної лікарні до непроданого вугілля. Наче немає в Україні місцевої влади, немов у воду канули приватні власники-мільярдери, неначе немає у порядку денному законів, які допомагають у цей складний час. Відповідально заявляємо: все є. А от бажання приймати їх у декого немає. Бо політично невигідно. І в цьому велика біда великої країни, яку продовжують роздирати чвари. Прикро, що ми ще в 2001 році прийняли непоганий Земельний кодекс, в якому йшлося, що протягом чотирьох місяців буде прийнято закони, що забезпечать завершення земельної реформи. А віз і нині там. Чи є шанс зрушити їх з мертвої точки? Дуже сумнівно. Бо в Україні політика, на жаль, продовжує домінувати над економікою. Щороку вибори — президентські, парламентські, місцеві, міських голів... Як кажуть, не до економіки. Аналогічна ситуація з пенсійною реформою, ЖКГ, медициною, освітою, енергетикою. Пропозиції у сесійній залі є, але не хочемо, не на часі. У порядок денний на тиждень усі проблемні питання включено. Голосування покаже, чи є у нас здоровий глузд, чи вирішуватимуться питання, у тому числі й про скасування депутатських пільг.

Євген ЦАРЬКОВ (КПУ):

— Сьогодні тисячі водіїв вантажівок залишилися без роботи, у податковому, кредитному зашморзі, відсутнє розуміння з боку влади. Банки, немов спрут, не хочуть розуміти трудівників і затягують зашморг на їхній шиї. Країна вже на межі катастрофи. Людям необхідно безкомпромісно відстоювати свої права. Саме тому з другого березня в Україні розпочався безстроковий страйк вантажоперевізників. Фракція КПУ підтримує своїх побратимів-трудівників, комуністи очолили страйкоми у трудових колективах, котрі постали проти безчинства влади. Фракція КПУ також підтримує трудящих цукрового заводу ім. Шевченка у Київській області, «Дніпрогесу», Херсонського машинобудівного заводу та інших робітників і вносить свої ініціативи до парламенту. Перше — кредитні канікули для тих, хто залишився без роботи чи відправлений у неоплачувану відпустку, повернення кредитів і виплата відсотків за курсом на момент укладання договорів. Мораторій на зростання цін на продукти харчування, ліки та тарифи ЖКГ. Кримінальна відповідальність керівників підприємств за невиплату зарплат. Скасування безглуздих штрафів за порушення правил дорожнього руху і прийняття у цілому законопроекту про транспортний збір, внесеного комуністами. Переглянути митні збори до рівня 1 січня 2008 року. А від Кабінету Міністрів, митної служби та НБУ вимагаємо виконати всі умови страйкомів. В іншому разі вже скоро влада взнає, що таке робітничий кулак.

Микола МАРТИНЕНКО («НУ—НС»):

— Хотів би застерегти від спроб перетворення обговорення питання щодо острова Зміїний на внутрішньополітичні розбірки. Найбільш неприпустимо зараз провокувати якісь кадрові рішення стосовно МЗС. Це не змінить рішення суду, а призведе до чергового політичного збурення. У багаторічному спорі щодо розташування морських просторів України та Румунії нарешті поставлено крапку. З точки зору інтересів майбутнього рішення досить збалансоване. Його не можна назвати ані катастрофічною поразкою, ані тріумфальною перемогою. Як і не можна оцінювати у координатах «виграш—програш». Йдеться про цивілізований, визнаний у світі спосіб вирішення спірних питань. Тепер у тому районі, що відійшов до України, ми можемо проводити повноцінну господарську діяльність, зокрема здійснювати розвідку природних ресурсів. Потрібно активніше захищати наші національні інтереси і в переговорному процесі щодо делімітації азово-керченської акваторії з Російською Федерацією, який триває з 1996 року і нині фактично у стагнації. По суті, переговорний процес заблоковано. Прикро, що позиція України ослаблена внутрішньополітичним протистоянням. Проблема кордонів — це проблема національної безпеки країни, її суверенітету, територіальної цілісності. І тільки спільними зусиллями всіх гілок влади, у тому числі й Верховної Ради, можна вирішити спірні питання з Росією.