Коли позіхають люди, то зрозуміло — спати хочеться. Здавалося б, так само має бути у звірів. З’ясовується — ні. Позіхання у звірів найчастіше несе цілком визначену функцію: слугує системою умовних сигналів. Крокодил, приміром, позіхає довго. Відкриє рота й лежить на сонечку. Це він так чистить зуби після їжі. Вірніше, йому чистять: птахи видзьобують у нього залишки їжі з-поміж зубів. І їм — їжа, і йому — гігієна!
Ще один фахівець із затяжного позіхання — бегемот. Часто можна бачити, як два величезні бегемоти роззявлять пащі і стоять годинами один навпроти другого. У такий спосіб вони вирішують свої територіальні суперечки. У кого паща більша, і хто довше простоїть з відкритим ротом — той і переміг. А суперникові залишається залишити територію...
У левів позіхання — батьківський окрик. Коли дитинчата надто бешкетують і вже не на жарт пускають у хід зуби й пазурі, левиця гучним позіхом закликає їх до порядку. Не послухаєшся — отримаєш прочухан.
У багатьох інших тварин позіхання означає сигнал небезпеки або уваги. Ну а якщо вони просто хочуть спати і тому позіхають? Як відрізнити тоді звичайне позіхання від тривожного сигналу? Виявляється — просто. То самий лев або мавпа, якщо не хочуть, щоб їхнє позіхання було неправильно витлумачено, просто відвертаються, не показуючи своїх зубів.
Адже вони не можуть, як людина, прикрити рота долонею.
