Але на патріотизмі та добрих намірах не перезимуєш. Чи є альтернатива? Звернімо увагу на цифри: інвестувавши 2,5 млн. гривень, можна забезпечити виробництво 5 млрд. кубометрів біогазу, а економічний ефект становитиме 4,5 млрд. гривень, адже собівартість енергії, видобутої з біомаси, в 2—4,5 разу менша, аніж газу природного. Де ж інвестиційний бум? Чому підпільні мільйонери Корейки не стоять у черзі зі своїми потертими валізами, прагнучи примножити так важко нажитий капітал? Це — питання.

Кабінет Міністрів розробив Державну програму з виробництва та використання біологічних видів палива. Вона погоджена всіма міністерствами, окрім Мінфіну. Дивно. Правда? Невже в Мінфіні зламалися калькулятори?

А втім, можливо, не все так безпросвітно. У Верховній Раді зареєстровано законопроект «Про розвиток виробництва та використання біологічних видів палива», який уже погоджено у профільному комітеті. Відтак невдовзі варто очікувати його розгляду в сесійній залі. Про те, що січневе безгаззя змусило істеблішмент серйозно замислитися про енергетичну незалежність держави, свідчить і пропозиція Прем’єр-міністра звільнити на десять років від оподаткування підприємства, які запроваджують енергоощадні технології.

«Газовий ринок у контексті геополітичних балансів» — це назва дослідження кандидата економічних наук Романа Подоленця, котрий представляє Інститут економіки та прогнозування НАН України. Автор спростовує міфи. Передусім, що Україна неефективно діє в нафтогазовій сфері. Зокрема, правильним кроком було створення в 1998 році компанії «Нафтогаз Україна», яка об’єднала невеликі та загалом неконкурентоспроможні газотранспортні й газодобувні підприємства. Саме завдяки цьому Україна досі не перетворилася на вотчину «Газпрому», а є гравцем на європейському енергоринку, з яким рахуються. Державний контроль над «Нафтогазом» забезпечив і поступовість зростання ціни на енергоносії. Тож і всі заклики до «приватизації», «демонополізації» й таке інше — це спроби інформаційного впливу, сенс котрих стає прозорим у контексті світової конкурентної боротьби за контроль над енергетичною сферою.

У лютневому номері продовжено й тему україно-румунського спору довкола делімітації континентального шельфу. Україну обібрали! — такий загальний лейтмотив коментарів рішення Міжнародного суду ООН. «Вічани» не зовсім погоджуються з такою трактовкою питання. Зокрема, з 26 газових родовищ, розвіданих у спірній зоні, 21 відійшло Україні. А морська територія розділена у пропорції 2 до 1,1 на користь нашої держави. Можливо, це й не соломонове рішення, як на мій упереджений смак, та все ж рішення, що кладе край суперечці, яка вносила неприємний дисонанс у відносини між українським і румунським народами. Хай живе дружба та континентальний шельф із його невичерпними ресурсами!