Судді Верховного Суду України у відставці як і весь, гадаємо, суддівський корпус занепокоєні безпрецедентними психологічними атаками на правосуддя. Відверто провокаційними, м’яко кажучи, вважаємо зухвалі заяви міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, які він виголосив на останній розширеній колегії МВС.

Світове співтовариство шукає термінові виходи з найтяжчої економічної кризи, а у окремих представників правлячої верхівки нашої країни, політичних рецидивістів, посилилися напади на судову систему, що характерно, прямо скажемо, для передвоєнних приготувань або навіть бойових дій. Воно б нічого, якби ці філологічні витончення, які часом межують з ненормативною лексикою, а, часом, зі сленгом засуджених, залишалися за високими порогами міністерств і відомств. Але чиновники переходять межу, принижуючи своїми примітивними словесними вправами честь і професіоналізм працівників специфічної й дуже відповідальної сфери — судової системи.

У цьому контексті виступ міністра Юрія Луценка на колегії МВС, коментарі про який гуляють друкованими та електронними ЗМІ, інакше як неадекватним зі службовим становищем і канонами здорового глузду назвати не можна. Тому ми, судді, за плечима яких десятки років практики й сотні розглянутих справ, мовчати не можемо. Та і як можна зберігати спокій, якщо пан Луценко, відчувши безкарність, оголосив поточний період міліцейського відомства «роком громадянської безпеки та війни із судами». З приводу першого заперечень немає, тут роботи для його підопічних — непочатий край, а ось другий пункт «програми дій» міністра викликав би тільки здивування, якби не межував з підривом підвалин правової держави.

Розуміємо, під час економічної й політичної криз виникають непереборні спокуси підмінити право політичною та адміністративною доцільністю. Проглядається закономірність: що менше реалізованих на благо суспільства справ, то більше спроб удатися до цієї самої доцільності. Як кажуть мудрі — по голих королях добре вивчати анатомію влади. Звідки ж проростає коріння такої неприхованої зневаги і до судової влади загалом, і до окремих її представників? Чому це керівник відомства, від якого чекають наведення порядку насамперед у своєму стані, наважився на оголошення війни одній з гілок державної влади? Які лаври чекають на «переможця»?

Є підозра, що головний міліціонер сміливий і відвертий винятково тому, що йому не довелося бути першовідкривачем у справі боротьби із судовою владою. Дико звучить, але тільки не в нашій країні. У нас уже тривалий час ведеться цілеспрямована «робота» якщо не з повного знищення, то з дискредитації, зведення судової системи до незавидної ролі служниці у великої політики та олігархічного бізнесу. Щоб суди і судді стали особистими, як лікарі чи садівники.

А як бути з громадянами? Як, за великим рахунком, бути із суверенною демократією і основами держави? Хто, які інституції мають їх захищати, відновлюючи знехтувані права й свободи?

«Поставити в законне стійло», за висловом пана Луценка, що означає нівелювати призначення судів, майже всі роки незалежності намагаються в той чи інший спосіб дві інші гілки влади. Заклики посадити кожного другого суддю, не виконувати рішення судів, які періодично лунають з вуст державних мужів, а також хронічне недофінансування судів — все це, гадаємо, ланки одного ланцюга. Точніше, ланцюгової реакції, наслідками якої деякі високі чини бачать слуг Феміди на найкоротшому повідку. Вони будь-якого моменту готові почати полювання на відьом, у ролі яких опинилися б наші колеги всіх рангів і рівнів.

Коротше кажучи, за спробами здійснити ці плани, на нашу думку, проглядаються пропасні, але активні дії владних структур підкорити своїм інтересам, які нічого спільного не мають із суто державними, останній оплот права та законності — судово-правову систему. Попередньо вони хочуть її повністю дискредитувати, довести до злидарського існування, позбавити права висловлювати свою думку про пануюче свавілля.

Громадянин-міністр Луценко під час нестримного викиду емоцій, схоже, про це мріє не менше за інших. І, найімовірніше, виконує чиюсь політичну установку. Тому час нагадати йому прописні істини. Зокрема, з приводу його «мілітаристської» термінології. Першокурсникові юридичного вузу відомо, що пошук ворогів, а тим паче оголошення їм війни тільки почати легко, припинити набагато важче. Адже не виключено, що ситуація повернеться бумерангом. Судді все ще сильні корпоративним духом і можуть почати адекватні дії. Скажімо, ініціювати порушення кримінальної справи проти тих, хто закликає до скасування судової влади, створення корупційних схем збагачення міліції. Можуть провести розслідування і завершити справу не за міркуваннями «політичної доцільності», а винятково на законних підставах.

І ще одне міркування як сигнал до дії прокуратури й суду. До чого закликає міністр підвладну йому рать? Взяти свої гроші, «відбити» власну зарплату. Це у який спосіб? Як історичні опричники Івана Грозного? І на основі чого створено спецфонд, який згадував Луценко, якщо джерелом фінансового забезпечення працівників МВС був і залишається тільки державний бюджет, що його поповнюють, насмілимося нагадати міністрові, платники податків.

Хочеться вірити, представники вищої влади відреагують на принципову позицію суддівського корпусу загалом і суддів Верховного Суду України у відставці зокрема. Інакше натхненні прагненням відстояти свої честь і достоїнство, шукатимемо шляхи для того, щоб законними методами оцінити слова і дії міністра внутрішніх справ.

Державним службовцям такого рангу треба відповідати за свої дії та слова.

Леонід ФЕСЕНКО, народний депутат України,

Віталій БОЙКО, голова ВСУ у відставці, віце-президент незалежної суддівської асоціації України,

Віктор КОНОНЕНКО, Микола ЦИТОВИЧ, судді Верховного Суду України у відставці.

Київ.