Польський експерт Станіслав КОЗЄЙ: «Приєднання України до НАТО посилить вплив країн Східної Європи всередині Альянсу»

— На мою думку, Північноатлантичний альянс сьогодні необхідно реформувати у трьох головних сферах. Перший напрям пов’язаний із питанням колективної оборони організації в рамках статті 5 Вашингтонського договору. У цьому аспекті потрібно змінити механізми впровадження в життя цього пункту. НАТО вже має негативну практику його застосування. Зокрема, принцип мушкетерів — «один за всіх і всі за одного» було неефективно задіяно у вересні 2001 року. З’ясувалося, що всі процедури та механізми реалізації статті 5 на сьогодні є неадекватними у світлі асиметричних загроз нового типу.

З 11 вересня 2001 року минуло майже 8 років, а всередині НАТО не відбулося жодних серйозних дебатів з цього приводу, немає ґрунтовних досліджень цієї події. Тому на ювілейному саміті Альянсу серед головних напрямів нової стратегії необхідно відобразити зміни у трактуванні статті про колективну оборону. Члени організації мають визначитися щодо її інтерпретації так, щоб вона стала ефективним інструментом протидії новим викликам сьогодення.

Другою важливою проблемою є забезпечення ефективної діяльності Альянсу в кризових ситуаціях, які не підлягають дії статті про колективну оборону. НАТО сьогодні не має надійних інструментів протидії загрозам, де відсутня спільна згода всіх членів організації. Йдеться, насамперед, про політично неоднозначні ситуації, де країни можуть мати різні погляди на їх вирішення. У новій стратегічній концепції має бути відповідь на запитання, чи змінювати процедуру прийняття рішення про застосування сили? Й донині діє принцип обов’язкової згоди всіх 27 членів організації, натомість його можна трансформувати в правило простої більшості. В іншому випадку, організація, можливо, повинна взагалі відмовитися від принципу спільного реагування на кризу. Такі проблеми треба передбачити в новій стратегічній концепції, щоб члени Альянсу знали, чи зможуть вони очікувати на підтримку організації, чи потрібно розраховувати винятково на себе.

Третьою проблемою є оптимальна співпраця між НАТО і ЄС у сфері безпеки, оскільки вони діють в одному стратегічному просторі. Важливим є створення тандема безпеки НАТО—ЄС, щоб вони могли діяти спільно у світлі виникаючих загроз. Якби Євросоюз та Північноатлантичний альянс налагодили взаємодію під час російсько-грузинського військового конфлікту, це була б ефективна й відповідна реакція на виклик.

— Погляди країн НАТО на різні аспекти європейської безпеки можуть бути кардинально протилежними. Чи можна очікувати від країн Альянсу формування єдиної конструктивної позиції НАТО щодо України?

— Це досить складне питання. Деякі країни Західної Європи не бажають ризикувати власними політичними й економічними зв’язками з Росією заради підтримки України. Тому Україна може розраховувати, насамперед, на підтримку країн Центрально-Східної Європи, тобто держав, які мають схожий історичний досвід перебування в соціалістичному таборі. Вони добре розуміють сутність українських проблем, оскільки в минулому самі мали подібні ситуації на шляху до членства в НАТО. Отже, країни-сусіди України усвідомлюють, що, по-перше, членство України в Північноатлантичному альянсі відповідає їх національним інтересам, оскільки від цього поширилася б сфера безпеки європейського регіону, і значно зменшилася б сфера ризику.

По-друге, приєднання України до НАТО збільшило б потенціал впливу на стратегічні рішення організації з точки зору інтересів безпеки країн Центрально-Східної Європи. Ця частина Альянсу є більш вразливою на певні загрози та ризики, ніж країни Західної Європи. І було б добре, аби організація змінювала свою стратегію та погляди з точки зору інтересів тієї частини НАТО, яка найбільше підлягає потенційним загрозам. У разі членства України в Альянсі, голос Центрально-Східної Європи був би набагато важливішим, й у рамках організації можна було б приймати більш вагомі рішення в інтересах Східної Європи.

По-третє, євроатлантична інтеграція України важлива для Польщі, оскільки таким чином з прикордонної країни Північноатлантичного альянсу РП опиниться всередині організації. З точку зору національних інтересів РП це було б значно краще стратегічне положення, ніж сьогодні. Тому Польща не випадково є великим прихильником якнайшвидшого вступу України до НАТО. Але головною проблемою є те, що країни Західної Європи мають дещо відмінну позицію. Однак подолання сумнівів, застережень та опору країн Західної Європи на 80 відсотків залежить від самої України.

— Як, на вашу думку, події на Кавказі та газовий конфлікт вплинули на європейські та євроатлантичні перспективи України?

— У цьому контексті шанси України дещо погіршилися. Зміцнилися аргументи противників на Заході, які від початку ставилися скептично до членства України в НАТО. До січневого енергетичного конфлікту здавалося, що Росія міцно тримає Україну в «газових руках», однак я з оптимізмом спостерігав, що Україна з цього конфлікту вийшла хоч і ослабленою, але переможцем. Київ показав, що може гідно відповідати Москві. Своїми діями Росія «вистрілила собі у ступню», оскільки атакувала газом не тільки Україну, а й цілу Європу. Закручуючи «газовий кран» для країн Євросоюзу, позиція Росії на Заході відчутно послабилася. Однак, з точки зору загального балансу цього конфлікту, шанси інтеграції України із Заходом послабилися. Без сумніву, Україна стане членом НАТО, якщо прагнутиме й діятиме в цьому напрямку.

— Як ви думаєте, що повинна робити сьогодні Україна, аби мати більш вагомий вплив на європейську політику безпеки?

— Насамперед, Україна має говорити одним голосом. Головним аргументом, який Київ може використовувати сьогодні, — це спільне бачення української влади в питанні євроатлантичної інтеграції. Якщо Україна тривалий час здійснюватиме кроки в цьому напрямі, то НАТО не відмовиться від задекларованих у Бухаресті зобов’язань на підтримку вступу України до Альянсу.

Юрій БАНАХЕВИЧ, Укрінформ, спеціально для «Голосу України».