Володимир Стретович. П’ятнадцять років служіння Україні

«Все, що мав у житті,

Він віддав для одної ідеї,

І горів, і страждав, і терпів

І трудився для неї».

І. Франко «Мойсей».

«Народний депутат України відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України», — це зазначено у статті 7 Закону України «Про статус народного депутата України», а стаття 24 цього закону зобов’язує народного депутата України інформувати виборців про свою депутатську діяльність через засоби масової інформації.

Пряме спілкування з громадянами — було основним принципом роботи колишнього Президента США — Франкліна Рузвельта (1933—1945 рр.). У часи глибокої депресії в радіоефірі він щоденно пояснював американцям ситуацію в країні, сенс тих чи інших дій. У такий спосіб люди були врівноважені психологічно, а відтак і сильніші в подоланні складного періоду.

Наша держава не Америка. У нас немає Рузвельтів і Лінкольнів, але є ті, хто не гірше мислить і працює. Віддаючи себе політиці, маєш бути вірним своїм принципам, інтересам своїх виборців від початку й до кінця. 11 лютого у прямому ефірі про свою політичну кар’єру розповів народний депутат України, голова партії Християнсько-демократичний союз Володимир Стретович. Уже 15 років він спрямовує свої зусилля, знання, досвід на розбудову демократичної України, утвердження ефективної внутрішньої і зовнішньої політики нашої держави. Кожну вільну хвилину депутат присвячує людям, які потребують його допомоги. І байдуже, хто ці люди — тракторист чи сільський голова, інвалід чи високопоставлений чиновник, — Володимир Стретович лишає їм частину своєї душі та серця, конкретну допомогу або добре слово.

У кожного свій шлях. Хтось вирішує змиритися з тим, що має, інший — прагне боротися, досягати і втримувати успіх. Володимир Миколайович належить до останніх. І не тому, що він особливий. Просто він все своє життя будував своїми руками і головою. Його політична історія почалася з 1994 року...

«9 лютого 1994 року мене було зареєстровано кандидатом у народні депутати України по Немирівському виборчому округу № 58. Із початком агітаційної діяльності пов’язую свій старт в політиці. Два місяці потому в передвиборних змаганнях здобув перемогу серед 16 кандидатів. У тому числі, обігнавши за кількістю прихильників тодішнього голову Комітету Верховної Ради з питань законодавства і законності О. Коцюбу, став народним депутатом України.

З того часу ще тричі обирався до Верховної Ради України і в трьох з чотирьох скликань очолював комітети Верховної Ради України:

— 1994—1998 рр. — Комітет з питань правової політики та судово-правової реформи;

— 2002—2006 рр. — Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією;

— 2006—2007 рр. — Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

У нинішньому скликанні — заступник голови останнього комітету.

Усю свою депутатську діяльність вважаю служінням Україні й співвітчизникам. Їм служив і раніше, до приходу в парламент, але в якості народного обранця зростає відповідальність, бо Святе Письмо прямо застерігає: «Кому багато дано — з того багато запитається».

Уперше повідомляю, що спільно з Юридичним управлінням Верховної Ради України був останнім літературним редактором тексту Конституції 1996 року. З приємністю прийняв указ Президента Леоніда Кучми від 1 листопада 1996 року про присвоєння звання «Заслужений юрист України»: «За значний особистий внесок у розробку і прийняття Конституції України та активну законотворчу роботу».

У 1997 році, у зв’язку з неодноразовим ветуванням тодішнім Президентом Закону «Про Кабінет Міністрів», Комітет з питань правової політики під моїм головуванням запропонував Верховній Раді України розпочати процедуру імпічменту Л. Кучми. І невідомо, як би склалася історія України, коли б парламент «почув» думку профільного комітету. А так, посилаючись на відсутність закону, Верховна Рада України не взяла це до уваги, а адміністративний ресурс «звів зі мною рахунки» на чергових виборах 1998 року.

У позапарламентський період 1998—2002 років поєднував будівництво партійної структури, тоді Християнсько-народного союзу, з вихованням та навчанням підростаючого покоління — спочатку в Київському Інституті міжнародних відносин, потім, на запрошення М. Поплавського, — у КНУКіМі. Із 2000 по 2007 рік викладав цивільне, сімейне і аграрне право на факультеті правничих наук університету «Києво-Могилянська академія».

У 2002 році в блоці «Наша Україна» повернувся до Верховної Ради України і спрямовую свої зусилля на викорінення причин корупції. На жаль, вище керівництво країни (Президент, глава уряду і Голова Верховної Ради) не реагують на пропозиції комітету, тому всі наші намагання донести розроблену стратегію протидії корупції не принесли результату. Мені зрозуміло, чому тодішні (так само і нинішні) провідники української держави не мали найменшого бажання знищувати існуючий корупційний спрут, бо це неодмінно зачепило б їх першими, зруйнувавши політичні перспективи.

Небажання бути Дон Кіхотом, коли всі твої намагання не приносять будь-якого результату, а колеги по парламентському цеху посміхаються і дарують на день народження статуетку Ламанчського героя, змушують мене у наступному скликанні залишити антикорупційний комітет і зосередити увагу на парламентському контролі за правоохоронними органами, в тому числі сприяючи кращому законотворчому забезпеченню їх діяльності.

За період парламентської діяльності мною підготовлено і внесено 211 законодавчих ініціатив, у тому числі закони України «Про Конституційний Суд», «Про Вищу Раду юстиції», «Про Уповноваженого з прав людини», «Про нормативно-правові акти», «Про судоустрій», «Про статус суддів». Тільки в цьому скликанні внесено 17 законопроектів, спрямованих на вдосконалення правового регулювання суспільних відносин.

Окрім згаданого, протягом депутатської діяльності мною розглянуто близько 11 тисяч звернень громадян, направлено 11753 звернень до компетентних органів, прийнято на особистому прийомі 2842 громадян. 213 разів брав участь у конференціях, симпозіумах та «круглих столах».

2002 — 2008 рр. — президент Східноєвропейського відділення міжнародної організації «Парламентарії проти корупції».

— голова наглядової ради благодійного фонду «Українська родина»;

— член наглядової ради Національного інституту серцево-судинної хірургії АМН України.

З листопада 1998 року очолюю партію Християнсько-демократичний союз, яка представлена у Верховній Раді України у складі блоку «Наша Україна — Народна самооборона», має 697 депутатів різних рівнів і станом на 1 січня цього року налічує 23600 членів.

Головні зусилля в партійному будівництві сьогодні спрямовуються на залучення молоді й розвиток молодіжного осередку партії — Християнсько-демократичної спілки молоді».

Цей життєвий шлях — подібний шляху багатьох українських політиків-сподвижників, але, як і кожен з них, він єдиний і унікальний своєю виправданістю у вчинках та цілеспрямованістю. Український народ довго страждав, страждає й понині, його весь час гнобили і приборкували, ставлячи над ним чергові «експерименти», намагаючись ним володіти та збагачуватись за його рахунок. Це можна припинити, повіривши в самих себе, у свою єдність і незламний дух, у політиків, які не красивими словами, а конкретними ділами і моральними вчинками доводять відданість ідеї розбудови демократичної України із заможним високоорганізованим громадянським суспільством. Володимир Стретович — це та людина, яка ніколи не зраджувала своїм християнським принципам, яка готова нести хрест разом з українським народом, не шкодуючи своїх сил і душевної енергії.

P. S. Працює особистий сайт В. Стретовича www.stretovych.org.ua