Неподалік села Гірники Ратнівського району міжнародну трасу Ковель — Брест перетинає рівний як струна і широкий як ріка великий канал. Турський канал є однією з найстаріших діючих дотепер гідроспоруд України. Від його стану залежить життя відразу кількох поліських районів області.

І прапрадіди не пам’ятали

Багато хто вважає будівничим каналу інженер-генерал-лейтенанта Йосипа Іполитовича Жилінського (1834—1916). Підстав для таких припущень досить багато. Адже саме Жилінський за дорученням міністра державного майна Росії Петра Валуєва 1873 року очолив Західну експедицію по проведенню меліоративних робіт на Поліссі. Під його керівництвом розроблено Генеральний план осушення заболочених районів цього краю. І все ж Турський збудували задовго до прибуття в наш край генерал-лейтенанта Жилінського. Але коли?

Пошуки часу будівництва Турського каналу виявилися нелегкими. В краєзнавчій літературі про нього згадується лише мимохідь, як про довершений факт. Не допомогли й місцеві старожили. Так, 78-річний мешканець села Гірники Савва Ващук, з яким зустрілися в листопаді минулого року, розповів, що ні материн дядько Іван Чередюк 1863 року народження, ні його батько не пам’ятали, хто і коли прокладав цей канал. Тобто до приходу на Полісся експедиції Жилінського він був уже давно збудований.

Дорога до двох морів

У «Энциклопедическом словаре Брокгауза и Ефрона» в статті «Волынская губерния» зокрема зазначається: «В северной части Ковельского уезда находятся так называемые водопроводы, по которым совершается сплав леса и которые служат вспомагательными каналами, соединяющими реки Припять и Турию с Днепро-Бугской системой. Самый длинный из этих каналов — Турский водопровод (40 верст), соединяющий озеро Тур с озерами Кисобул, Орехово, с ручьем Комаром».

Отже, історія Турського каналу пов’язана з розпочатим 1775 року будівництвом Королівського (з 1847-го — Дніпро-Бузького) каналу. Турський канал, як і проритий у ті ж 1839—1847 роки Білоозерський, мав постачати водою шлюзи Дніпро-Бузького каналу. Обидва з’єднали між собою по декілька великих озер, які слугували природними резервуарами води, яка самопливом надходила в розташовані в межиріччі Піни і Муховця шлюзи Дніпро-Бузького каналу. В довідниках і енциклопедіях XІX століття їх так і називають — водопроводами. Турський, зокрема, розпочинався біля однойменного озера, яке на Волині за площею (1296 га) поступається лише Світязю (2750) і Пулемецькому (1630). Потім ніс свої води до озера Тисоболь, ще далі до озер Оріхове і Оріховець. А вже з останнього було прокладено Оріхівський канал, яким, власне, вода на 110 кілометрі від Пінська і потрапляла в шлюзи Дніпро-Бузького каналу.

Чому пишу в минулому часі? Після того, як на Оріхівському 1989 року поставили переливну греблю і скид води став зарегульованим, значення каналу як водоживильного для Дніпро-Бузького водного шляху було зведено до мінімуму. Та й рух кораблів став не таким інтенсивним, як у 1970—1990-х роках. Відповідно і витрати води на їх шлюзування поменшали.

Сьогодні головне завдання Турського каналу — підтримувати оптимальний рівень ґрунтових вод в однойменній осушувально-зволожувальній системі. Саме завдяки останній колишні болота стали майже на сто квадратних кілометрів меншими.

Лійка для річок

Подивімося на карту Полісся. Чи не видається вам цей прикордонний регіон України та Білорусі чимось схожим на дно величезної плоскодонної посудини з піднятими краями, з яких стікають притоки Прип’яті? Сама ж ріка, яка своєю величчю може позмагатися навіть з Дніпром, протікає серединою цієї умовної посудини. Найцікавіше і найзагадковіше місце в цій велетенській природній воронці — район міста Пінська. Тут у Прип’ять на невеликій відстані одна від одної впадають її північні притоки Ясельда, Бобрик, Лань, Північний Случ. У цю ж частину Прип’яті вливаються також її головні південні притоки — Стохід, Стир, Горинь. Течуть вони ніби по радіусу до центру, яким є все той самий Пінськ. При тім праві притоки, більшість з яких починається у передгір’ї Карпат, навесні скресають раніше як Прип’ять і їх талі води, зустрівши у ній кригу, ламають її і виходять з берегів.

Весняний розлив води тут триває подекуди до липня (у 1998—1999 роках він тривав майже 20 місяців). Потім вода входить у русло річки.

І озеро врятували, і землю напоїли

Разом з начальником Волинського облводгоспу Юрієм Бахмачуком і начальником Ратнівського міжрайонного управління водного господарства В’ячеславом Лавренюком (на знімку) стоїмо на дамбі, яка обваловує Турське озеро. Внизу безкраї очерети колись вмираючого озера. За величезної площі воно мало середню глибину лише півметра, а на дні — кількаметровий шар сапропелю. Запаси цього органічного добрива тут становлять 6,5 мільйона тонн.

Аби врятувати озеро, його в 1988 році обвалували. Сьогодні це сховище здатне акумулювати 21,5 мільйона кубічних метрів води. Весняної пори її закачують з каналів Заболотівської осушувальної системи. Сюди стікає вода з величезної території, яка розпочинається майже біля Західного Бугу.

Підходимо до укладених в ложе дамби двох величезних, у зріст людини, бетонних кілець-водоспусків. Саме через них засушливої пори з водосховища в Турський канал надходить вода. За якусь сотню метрів від озера —залишки спорудженого в 1959—1965 роках шлюзу-регулятора (тепер він обабіч магістралі, а тому не використовується). Це власне і все, що залишилося від колишніх часів. А шкода, адже каналу вже 170 років. Уявіть, як би цікаво зараз було побачити якусь інженерну споруду тих далеких часів.

Їдемо вздовж каналу від озера Турського до Оріхівського всі 32,2 кілометра досить пристойною гравійкою. Така сьогодні довжина Турського без врахування озер Тисобул, Оріхівського і Оріховця. Раніше протяжність каналу була більше 40 верст (42,7 км). Тож русло каналу за ці роки покоротшало. Отже, змінився і його маршрут. Де і як? Але це тема вже майбутніх досліджень.

А сьогодні хочеться подякувати людям, які, попри всі економічні негаразди, підтримують цю велетенську гідроспоруду в робочому стані. З одним із них — машиністом насосної «Оріхівська» Степаном Сидоруком ми зустрілися того похмурого листопадового дня 2008 року, коли мали нагоду оглянути Турський канал. До речі, Степан Платонович обіймає цю посаду вже двадцять років. Колектив «Оріхівської» передовий серед чотирнадцяти насосних станцій управління. Добрих слів заслуговує і начальник Прип’ятської дільниці Володимир Лавренюк, який працює в галузі понад тридцять років. Приємне враження справив і Лавренюк-молодший —В’ячеслав Володимирович, який eже другий рік успішно очолює найбільше в області Ратнівське міжрайонне управління водного господарства.

На жаль, того дня ми натрапили і на людську недбалість. Зокрема, на шосе Ковель-Брест шляховики забули прибрати з русла каналу елементи розібраного старого мосту. Поряд русло Турського перегородили газовики. Аби не допустити вібрації магістральних труб, вони закріпили їх мішками з цементом, поклавши їх просто у воду. І це при тім, що водники докладають багато зусиль, аби збільшити пропускну здатність каналу, особливо під час повеней.

Волинська область.