Пити чи не пити — ось у чому питання. На жаль, для людей, хворих на алкоголізм, які не звертаються по допомогу, відповідь одна — так. За словами наркологів, в алкоголіків вибору в цьому питанні немає, вони залежні від випивки, й тому, якщо хочуть пити — п’ють, не хочуть — все одно п’ють.

Уперше Всесвітня організація охорони здоров’я внесла алкоголізм до переліку хвороб 1954 року. За словами лікаря-нарколога Костянтина Мужановського, в нашому суспільстві до цієї проблеми ставляться по-різному.

— Є два протилежні за змістом міфи. Перший: від алкоголізму можна вилікувати за один сеанс, і це не проблема. Другий: це невиліковна хвороба, і хоч скільки алкоголіка лікуй, він однаково буде пити. А правда — посередині. Алкоголізм — це хронічна хвороба, від якої помирають, але цю хворобу потрібно лікувати серйозно й поетапно, коментує співрозмовник «Лікарняного листка».

— Хто вважається хворим на алкоголізм?

— Алкоголізм має свої симптоми. Ми орієнтуємося на них під час постановки діагнозу. Основний симптом — втрата контролю. Алкоголік не може контролювати кількість спиртного і свою тверезість. Тобто почавши пити, він не в змозі зупинитися.

Ще одна з ознак — підвищення толерантності. Приміром, якщо здорова людина вип’є за один раз більш як 250 грамів міцного алкоголю, в неї може бути блювотний рефлекс, а на ранок вона не зможе навіть поглянути в бік пляшки. А в алкоголіка зростає толерантність до спиртного — він випиває дедалі більше.

— А яка безпечна межа?

— На це запитання немає єдино правильної відповіді. За деякими даними, для абсолютно здорових чоловіків такою безпечною межею вважається не більш як 200 грамів сорокавідсоткового алкоголю на тиждень. Але це дуже умовно.

— Скільки в Україні хворих на алкоголізм?

— За даними на початок минулого року, на обліку було 640 тисяч осіб з алкогольними проблемами. ВООЗ увела поправочний коефіцієнт — 10. Тож виходить, що до фахівців звертається тільки кожен десятий українець, що має проблеми з алкоголем. А якщо взяти до уваги людей, долучених до цієї проблеми — рідні, близькі, діти, — то виходить: більше половини населення так чи інакше страждає від алкоголізму.

У нас в Україні добре розвинено лікування наслідків інтоксикації алкоголем. Що стосується психотерапії, то найпопулярнішою програмою є емоційно-стресова психотерапія, яку в народі називають «кодуванням».

Про те, що алкоголізм — хвороба не лише тіла, а й душі і розуму, перші у світі заговорили в русі анонімних алкоголіків. І ввели поняття «одужання». Тобто від алкоголізму не можна вилікувати, але одужати можна. Одужання розуміється як тривалий процес. Для цього пропонується конкретна програма «12 кроків». Я б її назвав програмою практичного одужання, починаючи від визнання своєї хвороби, усвідомлення проблеми й бажання одужати з чіткими рекомендаціями, як поводитися для того, щоб залишатися тверезим... І для мене як для нарколога це серйозна допомога.

— Які є сучасні медичні методики лікування?

— Медична допомога потрібна алкоголіку тільки на першому етапі. Як лікар, я можу провести необхідні процедури з виведення людини із запою або зняття похмілля, а потім потрібна соціальна реабілітація й одужання. А для того, щоб одужати, алкоголіку необхідно змінити свої погляди на життя, поведінку, переконання. Це неможливо за допомогою таблетки.

Є медичні методики, які використовують ліки, і терапевтичні—психотерапевтичні практики. У багатьох реабцентрах використовують Міннесотську програму — комплексну терапію, що використовує ідеологію і філософію товариства анонімних алкоголіків. Це методика, спрямована на корекцію поведінки хворого. Йде робота над зміною особистості пацієнта. Наполовину ця програма освітня. І вона, на мій погляд, більш ефективна, ніж лікування, засноване на страху (те саме кодування) або на виробленні умовного негативного рефлексу, скажімо, на запах алкоголю.