Починалося, як пам’ятаєте, все з 3 грудня 1999 року, коли вийшов указ про невідкладні заходи з прискорення реформування аграрного сектору економіки. Отож у нашому районі за верховним повелінням були ліквідовані всі колективні господарства разом з їх зовсім непоганою матеріально-технічною базою. З вірою в бажання державних чиновників здійснити революційні перетворення на селі тамтешні газди взялися за створення приватної господарки — різного роду агрофірм, виробничих селянських кооперативів тощо. Більше тисячі селян Городенківського району вийшли зі своїми земельними і майновими паями зі складу колективних формувань, заснувавши особисті господарства. Майже кожен мешканець у сільській місцевості краю отримав земельні наділи площею 0,6 — 0,85 гектара.

Але невдовзі влада, по суті, загнала селян з їх недозрілими приватними структурами в яму банкрутства. Із села почали тікати інвестори. Земля почала заростати бур’янами не тільки в колишніх колгоспах чи селянських спілках, а й в одноосібника. Тож на 2001 рік в Городенківському районі 14 тисяч гектарів було переведено в перелоги. На щастя, за останні два роки понад 10 тисяч з них знову повернуто до життя.

Під урожай-2009 у районі, зокрема й на перелогових землях, посіяно 14335 гектарів озимих пшениці, ячменю, ріпаку. З них 11719 гектарів — в агроформуваннях, що майже на 26 відсотків більше, ніж роком раніше. Щоправда, й сьогодні по району понад 4 тисячі гектарів перелогів, та є велика надія на те, що й ці землі вже навесні будуть освоєні. Оскільки ще велика українська поетеса Леся Українка застерігала: «Бо прийде ворог і розоре землю, насіє збіжжя і збере жнива, і буде хлібом люд сей годувати, і вдруге завоює Україну. Вже без меча, самим блискучим ралом...».

Ця засторога мала б пролунати в залі Верховної Ради, в урядових кабінетах, аби не допустити зникнення сіл із карти України. Бо й так, за статистичними даними, в Україні їх налічується 28504, а ще торік було на чотири десятки більше. Сільське населення за два останні роки скоротилося на 162 тисячі мешканців, до 14 мільйонів 703 тисяч. Відсутність роботи, соціального захисту робить життя молодої родини важким і злиденним. Хати-пустки, подвір’я, зарослі бур’янами, непрохідні баюри на вулицях пригнічують душу не лише мешканців села, але ще більше — гостей краю, надто із-за кордону. Тільки підтримка товаровиробника може змінити ситуацію на ліпше.

Варто б загострити увагу й на такому. Свого часу, не боячись Бога, незважаючи на те, що колись за їх діяння нестимуть хрест і відповідатимуть діти й онуки, окремі ділки (як і новоявлені «фермери», котрі, окрім склянки, нічого в руках і не тримали) обманом заволоділи майновими паями простих селян, скупивши їх за копійки. А що, можна й ще раз поглумитися над бабцею, котра колись, у п’ятдесяті, за рік праці в колгоспі отримувала вузлик зерна, і забрати належну на її майновий пай корову за 20 відсотків вартості, автомашину чи зернокомбайн.

З етичних міркувань не називатиму імен і прізвищ. Може, Всевишній ще їх нарозумить... Маймо, зрештою, хоч трохи сорому й сумління — не лише перед Богом, своїм селом чи родиною, але й перед самим собою. Не можна ж, не працюючи ані дня на землі, безсоромно заволодіти нею чи надбаним чиїмись порепаними руками майном. Хоча іноді будь-яка совість поза грою, коли на перший план виступає тверезий розрахунок. Якщо, скажімо, в пору інфляції цілий майновий комплекс вартістю в два - три мільйони можна придбати за копійки, а затим продати його за цілком пристойну суму. Й у вус опісля не дути.

Івано-Франківська область.