Корів приймають у сім’ю

Мабуть, нема такої області в державі, де б не пустували тваринницькі приміщення колишніх КСП. Будівлі з вибитими вікнами і зламаними дверима можна побачити й на Вінниччині, зокрема, у згаданому Томашпільському районі. У капітальних спорудах, де колись «росло» м’ясо й молоко, нині свище вітер і літають горобці.

А якби сюди знову загнати худобу? Віддати ці приміщення під сімейні ферми? Фахівці вважають, що в середньому на сімейній фермі можна утримувати 10—20 голів дійного стада, чи 20—50 голів ВРХ для відгодівлі, або ж до сотні голів свиней. Якщо приміщення велике, у ньому могли б утримувати худобу декілька родин. У такий спосіб вдалося б вирішити одразу низку проблем. Головне — дали б людям роботу. Завдяки автоматизованому обладнанню сімейні ферми виробляли б якісну продукцію. Таку, що їй не страшні прискіпливі вимоги СОТ, не кажучи вже про наші молокозаводи.

— Проблема не в тому, як відремонтувати закинуті приміщення, — зазначає голова Томашпільської райдержадміністрації Анатолій Олійник. — Є набагато складніші питання, без вирішення яких не вдасться створити сімейні ферми. Самотужки селяни не зможуть хазяйнувати. Навіть за найбільшого бажання. Потрібна опора. До того ж надійна. Щоб не боліла голова передусім, де і як продавати продукцію. Базою, на яку можна б надійно опертися у вирішенні усіх цих та інших питань, вважають в Томашполі, є сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Ще у 2005 році в цьому районі зареєстрували перший такий кооператив. Для його становлення з обласного Фонду розвитку підприємництва виділили 190 тисяч гривень. Кошти використали на придбання та встановлення обладнання на молокоприймальних пунктах — їх створили у великих селах району. Кооператив виправдав своє призначення і вже через два роки такі ж об’єднання селян — власників корів почали створювати в інших районах. Для їх підтримки з обласного бюджету виділили півмільйона гривень безповоротної допомоги. Частина коштів з названої суми дісталася шести сільрадам Томашпільського району.

Перед керівництвом новостворених кооперативів поставили завдання — все молоко продавати на переробку охолодженим й очищеним. Його жирність має відповідати вимогам держстандарту. Так вдалося одразу збільшити закупівельні ціни на молоко, продовжує Анатолій Олійник, з 60 копійок за літр до 1,45 гривні. А за час роботи кооперативу середня ціна, яку селянам платять за молоко, становить 1,5 гривні.

Нині в районі діє вісім молокоприймальних пунктів. Усі вони обладнані холодильними установками й лабораторіями. Сюди здають молоко 618 селян із 15 сіл.

— Якби таким кооперативам надати статус сільськогосподарських товаровиробників, — наголошує співрозмовник, — то вони мали б право на отримання кредитів на пільгових умовах. Могли б виступати гарантами особистих селянських господарств у реалізації продукції, укладати угоди на її реалізацію. Статус товаровиробника давав би можливість кооперативам претендувати на дотації. Ми вважаємо, якщо сім’я доглядає п’ять голів ВРХ, то це вже міні-ферма. Є родини, де мають ще більше поголів’я. То чому сільгосппідприємство при такій кількості худоби отримує дотації, а селянин — ні? Ще одна наша пропозиція полягає в тому, щоб держава вирішила питання повернення 30 відсотків вартості обладнання, яке планується закупити для сімейних ферм. Тобто поставити кооперативи в такі самі умови, як і сільгосппідприємства. Бо ж насправді індивідуальні власники корів дають набагато більше тваринницької продукції, ніж сільгосппідприємства. А працюють у гірших умовах.