«Якби ви знали, паничі, що люди роблять уночі...»

«Назар Стодоля» у франківців — це вечір, сутінки, ніч. І найзагадковіше в цій виставі — те, як люди вночі сплять. Власне, з цієї загадки вистава й починається. Дивіться сюди. У старого сотника Хоми Кичатого розкішний дім. Є де лягти. Але на початку вистави (ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів) ми бачимо, що сотник спить одягнений, долі під сходами, мов пес. Чому?

Коли він прокидається, ми розуміємо — чому. Цей старий вовк усе життя отак спав — на землі, сідло під голову, завжди готовий до бою.

І ми починаємо шанувати такого сотника, хоч нас у школі вчили навпаки, бо він, бачте, не хоче оддавати свою Галю за бідного Назара.

Але у сотника, яким його грає Лесь Задніпровський, є вагомі причини робити саме так. Бо — дивіться далі.

Ось Галя і Назар у другому акті нарешті лишилися вдвох на всю ніч. Наговорившись, вони лягають спати. І тут Загадка Спання знову загострюється. Ви погляньте, як вони сплять — валетом, не роздягаючись.

Красиво лежать. Але — чому? Що означає ця вишукана поза — валетом?

Розглянемо кілька версій. Може, лягти нормально їм не дає тіснота? Ні, там повно місця. А може, ця витончена поза свідчить, що Назар — художник, от і лягає валетом, щоб краще бачити свою музу? Або він такий цнотливий лицар, що не дозволяє собі спати з невінчаною Галею в іншій позі? А може, там просто холодно? Одначе хіба валетом — тепліше?

А якщо — наважимось оприлюднити й цю версію — якщо він просто імпотент?

Принаймні старому сотникові ця версія не здається легковажною. Ось він приходить і бачить: дочка спить валетом з козаком. Ганьба подвійна: якщо вже ти вкрав дівку, то вже хоч спи з нею по-християнськи!

І що робить старий рубака Кичатий? Він ніжно будить дочку, галантно цілує їй руку й одводить у бік. Затим будить Назара (хоч міг би просто зарубати сонного) й починає з ним шабельний двобій. І наші найгірші підозри підтверджуються. Назар добре вміє чарувати юних нерозумних дівчат, він розкішно вбраний і знає латину (Могилянку закінчив) — але рубатися не вміє! І старий тесть його переміг. А нащо Кичатому такий зять? Краще видати Галю за старого чигиринського полковника — той хоча б орудує шаблею. А як Галя піде за прекрасного Назара — й онуків не діждешся, й Україна пропаде.

Власне, вистава — саме про це. Все, що ми бачимо на сцені, — прекрасно: красиві люди, гарні костюми, барвистий різдвяний карнавал. Навіть хуртовина чудова — таких тепер нема. І раптом розумієш: Козацька держава Україна від цього й загинула. Отак лежала собі валетом і милувалася собою. А коли прокинулась — було вже пізно.

Все, як у Шевченка — «... її окраденую збудять».