У київському парку Вічної Слави спочивають останки воїнів, які захищали чи визволяли столицю України. Серед них 12 Героїв Радянського Союзу. Люди приходять сюди вклонитися пам’яті батьків і дідів, які віддали життя за Перемогу над фашизмом.

На одній з надгробних плит золотими буквами написано: «Герой Радянського Союзу народний Герой Югославії гвардії генерал-майор авіації Вітрук Андрій Никифорович».

Він народився 8 липня 1902 року в селі Андрушки Попільнянського району Житомирської області. Закінчив Бориспільську льотну школу, а в 1941 році — Військово-повітряну академію.

У роки Великої Вітчизняної війни майор Вітрук брав участь у найбільших боях, захищав Ленінград і Москву — як командир штурмового авіаполку. За відмінне виконання бойових завдань, за мужність і відвагу 24 лютого 1942 року одержав звання Героя Радянського Союзу. Того самого року його нагороджено орденом Червоного Прапора і призначено командиром навчального авіаційного полку.

У найважчих боях під Сталінградом підполковник Андрій Вітрук, командир штурмової авіадивізії став полковником. Його «Іли» хоробро билися в боях на Курській дузі. Особливо відзначилася штурмова авіадивізія в боях за визволення України, Києва. На Лютізькому плацдармі вона зіграла важливу роль, зламуючи з повітря лінію оборони ворога.

За участь у визволенні Києва дивізії було присвоєно ім’я Київська гвардійська, а її командиру Вітруку — звання гвардії генерал-майора авіації.

Яскравою сторінкою бойової біографії Андрія Вітрука була його участь у визвольній боротьбі в Югославії. У кінці вересня — на початку жовтня 1944 року війська 2-го і 3-го Українських фронтів перейшли югославський кордон і почали спільні бойові дії з Народно-визвольною Армією Югославії (НВАЮ) проти спільного ворога. Було визволено Сербію і столицю Югославії — Белград. Авіатори-вітруківці в цій операції діяли точно й ефективно, знищуючи техніку і колони відступаючого супротивника.

Югослави з повагою називали «Іли» вітруківців «повітряними танками». Верховний Головнокомандувач НВАЮ Йосип Броз Тіто попросив Сталіна надати допомогу НВАЮ у створенні своїх військово-повітряних сил. Прохання задовольнили. З двох авіадивізій (10-ї гвардійської штурмової і 236-ї винищувальної) було створено авіагрупу під командуванням генерал-майора Вітрука, котрий вже мав досвід підготовки бойових льотчиків. Авіагрупа разом з господарським і технічним забезпеченням передавалася в оперативне керівництво Верховного командування НВАЮ. Перед командиром авіагрупи стояли два завдання — продовжувати брати участь у бойових операціях і прискорено готувати льотно-технічний склад Військово-повітряних Сил НВАЮ. Під керівництвом Вітрука екіпажі працювали вдень і вночі, брали участь у боях і будували аеродроми, переобладнали «Іли» і «Яки» на навчальні літаки. Вже у грудні 1944-го в бій вилетіла перша група югославських військових льотчиків. За істотний внесок гвардії генерал-майора Вітрука у визволення Югославії, за підготовку кадрів для її ВПС, у січні 1945 року він визнаний гідним звання Народного героя Югославії і нагороджений орденом «Партизанська зірка» І ступеня.

З 4 жовтня 1944-го по 15 травня 1945 року, перебуваючи в Югославії, льотчики авіагрупи Вітрука здійснили близько 8 тисяч бойових вильотів, підготували більш як 4,5 тисяч авіаційних фахівців, відновили 14 і побудували 24 нових аеродромів. Відлітаючи на Батьківщину, гвардійці залишили в подарунок югославському народу майже 300 бойових літаків.

Війна підірвала здоров’я генерал-майора Андрія Никифоровича Вітрука. Він помер 44-літнім, 3 липня 1946 року в Києві, де в його честь названо вулицю.

Генерал-майор Вітрук був з того покоління Переможців, яке врятувало людську цивілізацію від фашистського варварства. Війна була тяжкою, кровопролитною і переможною. Уже четверте покоління живе під мирним небом. У руках нових поколінь — майбутнє України й усього світу. Наші внуки і правнуки повинні знати героїв Великої Вітчизняної війни і її історію, щоб стати гідними спадкоємцями старшого покоління і захисниками Вітчизни.

Василь КОНЬКОВ, голова Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни при Верховній Раді України, кандидат історичних наук, доктор філософії.Т. ВОРОБЕЙКОВА, учасниця Великої Вітчизняної війни, кандидат юридичних наук, доцент.