Представники газет, радіо і телебачення, багатьох видавництв України старшого покоління добре пам’ятають цього невисокого худорлявого викладача, який у шістдесятих роках минулого століття навчав студентів факультету журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка стилістики української мови та літературного редагування, азів перекладу художньої прози. Щоправда, недовго йому довелося працювати в Шевченковому університеті: на початку сімдесятих його витурили звідти, зробили все, щоб Роман Григорович Іванченко не пройшов за конкурсом на наступний термін.

Причину такого крутозламу в долі молодого доцента можна знайти в характеристиці, яку керівництво факультету видало тоді йому: «В 1965 р. тов. Іванченко Р. Г. займав неправильну позицію в справі деяких студентів, які припускали ідейно-хибні висловлювання з національного питання». Про ці та чимало інших фактів із життя та діяльності відомого науковця та викладача можна дізнатися з книжки спогадів «Лицар мови української Роман Іванченко» (на знімку), яка вийшла друком у Парламентському видавництві України.

Понад вісімдесят людей — колишні його студенти, друзі і колеги, близькі і рідні — у своїх спогадах сходяться переважно на тому, що поряд із нами була в той нелегкий час насамперед порядна і совісна людина, науковець і педагог. На жаль, Романа Григоровича уже п’ятий рік з нами немає, тож доводиться говорити в минулому часі.

А була це справді непересічна людина. В роки наступу сусловсько-брежнєвської реакції та її оплоту — КДБ, він усіляко підтримував студентів, оберігав їх від непродуманих вчинків, боровся проти виключення кращих із них з університету, як того вимагали партійні ідеологи лише за те, наприклад, що вони покладали квіти до пам’ятника Кобзареві 22 травня чи збиралися в гуртки, щоб боронити рідну мову. Впродовж усього життя Роман Григорович не корився долі, а наполегливо й сумлінно робив свою справу: вчив уму-розуму студентів та писав, писав... Науково-методичні та літературознавчі праці, посібники, публіцистику. Допомагав укладати словники, видавати галузевий журнал. За книжку «Літературне редагування», котра витримала декілька видань, його справедливо вважають одним із першопрохідців у царині теорії і практики літературного редагування. Досить помітними на літературному небосхилі стали його «Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки» в перекладі зі староукраїнської, літературний портрет Івана Нечуя-Левицького, книжка «Рукопис у редактора», словник термінів з реклами, збірка публіцистики «Російський патріотизм чи ментальність Попандопуло?».

Він був із тих, хто не схилявся перед начальством чи можновладцями, не лукавив з долею. Не міг переступити через себе, бо мав високу планку моральності. Мабуть, саме тому не поїхав до Москви навіть у важкий для себе час, де йому пропонували високу зарплату й хорошу квартиру, якщо він погодиться писати й редагувати доповіді кремлівським старцям. Мабуть, через це після кандидатської докторську захистив майже через тридцять літ. Отож після вигнання з університету колишній доцент кафедри стилістики та редагування близько п’яти років працював старшим редактором у видавництві «Українська Радянська Енциклопедія», за що отримав чимало подяк, затим весь час трудився в Київській філії Українського поліграфічного інституту. Останніми роками професор Р. Іванченко завідував кафедрою видавничої справи та редагування видавничо-поліграфічного факультету НТУ «КПІ». За роки праці в цьому навчальному закладі виростив шістьох докторів та десятки кандидатів наук. А студентів, які пройшли школу Романа Григоровича, не злічити, бо працюють вони й нині скрізь на теренах нашої країни.

Ошатна і щедро ілюстрована книжка «Лицар мови української Роман Іванченко», яку з любов’ю впорядкувала дружина Романа Григоровича Галина Пилипівна, — цікава й пізнавальна. І не тільки тим, що в ній висловлюються відомі письменники, журналісти, пани професори й академіки, яким завше є що згадати. Насамперед вона цікава для нинішнього покоління мас-медіа, представники якого нерідко формують громадську думку на замовлення товстосумів у численних приватних виданнях. Корисна вона й для тих, хто лише мріє стати акулою пера чи вже здобуває фах журналіста, оскільки з неї можна винести моральний урок і для себе, якщо проаналізувати діла та вчинки тодішнього і нинішнього студентства, а також тих, хто його навчає. А для всіх нас вона корисна хоча б тим, що спонукає берегти пам’ять про вчителя, вченого й наставника, так любити і плекати рідну мову та свій край, як це робив незабутній Роман Григорович Іванченко.