Як стати на Новопланівському мосту й поглянути вниз — кожному дух від висоти перехопить. Туди-сюди снують туристи, милуються нерукотворною красою, ахкають та охкають, об’єктивами фотоапаратів клацають. У кадр потрапляє і дивовижний кам’яний каньйон, і голубенька стрічка річки Смотрич на самому його дні, і верби над водою, і звивисті стежини, що зміяться поміж ними. Яка ж благодать, кажуть приїжджі, у цьому місті, що зветься Кам’янець! Яке дивовижне стародавнє місто, що дійшло до нас із віків! Плекати його та берегти, леліяти та відтворювати нинішнім та наступним поколінням!
Вулиця Кривосуддя
А ще ліворуч неодмінно зафіксується намисто зовсім не стародавніх котеджів — понад самим урвищем, від мосту аж до Гончарної вежі, яку пристосували під ресторан. Тим новобудовам туристи теж дивуються: невже отакі були тут і в середньовіччя?! Хто дозволив таке зводити на території, у відтворення історичної забудови якої держава вкладає чимало коштів?! Місцеві жителі чомусь охрестили цю шеренгу новобудов вулицею... Кривосуддя. Щоправда, автору достеменно невідомо, чи мешкають там судді і чи це вони прислужилися до такого визначення якимись своїми рішеннями.
Численні кадри збережуть для історії й обійстя, яке притулилося під кам’яною стіною внизу, просто під вежею-рестораном. Була колись тут ціла вулиця, але люди вибралися хто куди. На Руській, 56, живе в батьківській хатині Лілія Мартинюк зі своєю родиною, яка за останні два роки вже вчетверте вдається до суду, щоб відстояти свою правоту. Ось тільки жодне з чотирьох рішень донині не виконано, дарма що підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби управління юстиції в Хмельницькій області зобов’язав міськраду добровільно до 4 грудня минулого року виконати рішення суду — видати дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по вулиці Довгій, де вона ось уже четвертий рік ніяк не може почати будувати житло. Питання з місця не зрушило, а раду вже й оштрафували...
Дали світло в тунель?!
З часу зроблення висновку інституту помешкання Лілії Мартинюк краще не стало, ще більше занепало. До того ж на голови мешканцям каньйону не раз летіли порожні пляшки, сміття та навіть каміння — такі собі
«милі жарти» деяких відвідувачів ресторану. Дозволу на зведення нової домівки на тій само ділянці жінка, за її словами, не отримала. Почувши, що міська влада заохочує громадян безкоштовно брати фундаменти зруйнованих будівель на території Старого міста та відбудовувати історичну втрачену забудову, Мартинюки й собі подали заяву, на що через два місяці отримали позитивного листа за підписом голови конкурсної комісії Анатолія Шевчука. Родині порекомендували звернутися до дирекції Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» або ж секретаря конкурсної комісії Віктора Травінського, щоб визначитися з ділянкою. Віднайшли її на вулиці Довгій, біля райвідділу міліції. Рішенням виконкому №1449 від 21 липня 2005 року за Мартинюками закріпили право на відбудову будинку, в який вони змогли б переїхати зі свого ветхого аварійного житла на Руській. Родина поспішила запастися будматеріалами та погоджувати документи в різноманітних службах.Проти, бо не
«за»У березні 2006 року до сесії міської ради раптом звернувся начальник згаданого управління Володимир Тюрін. 14 березня сесія прийняла рішення №107, яким скасувала рішення виконкому, що ним так тішилися Мартинюки. Причиною цього реверансу міської влади стали аргументи, що їх навів Володимир Тюрін:
«Ділянка заходить на територію дитячого садка №17 (близько 14 метрів)». Будівництво, на його думку, створюватиме небезпеку для дітей закладу, в якому є й цілодобова група. Забудовникам мали надати іншу ділянку, та щось воно і тут не клеїлося...Мартинюкам не залишалося нічого іншого, як звернутися з позовом до суду. 6 листопада 2006 року Кам’янець-Подільський міськрайонний суд постановив скасувати незаконне рішення сесії. Позивачка зуміла довести, що ніякої шкоди садку не завдасть. Він узагалі користується землею без відведення земельної ділянки в натурі. Під час спорудження у 1959 році тут планувалося 150 місць, у 2006-му дітей було 98. Виходячи з державних будівельних норм розмір земельних ділянок дитячих дошкільних закладів становить 40 квадратних метрів на дитину. Тож суд дійшов висновку, що обіцяна Мартинюкам земля ніяк не зачіпає дитсадівської.
Екскурс в історію
Знайшов відображення в постанові той факт, що, позбавивши родину Мартинюків права будуватися на вулиці Довгій, їх ділянку чомусь не виключили з переліку об’єктів втраченої історичної відбудови. Що то було? Непрофесіоналізм? Чи земелька стала ласим шматочком для когось важливішого за сім’ю простих людей?! До речі, я й на собі відчула діяльність конкурсної комісії, написавши заяву на такий само фундамент у Старому місті з надією побудувати з допомогою спонсорських коштів корпункт
«Голосу України» в нашому місті. Чула лише кількаразові обіцянки неодмінно викликати на засідання комісії і запропонувати ділянку. Ділянки роздавали, але... не мені. Збагнувши це, всі відписки та копії заяв я склала в архів. Подалі від спокус... А на історичні фундаменти та підвали погнали екскаватори. Аж історики та археологи заволали: що ж це діється?! Інформація замість брому: обраний улітку 2008 року міським головою Анатолій Нестерук запросив у радники фахівця — історика, археолога Ольгу Пламеницьку, щоб зупинити вакханалію з горе-будівництвом на заповідній території. Та повернути по-варварськи знищене вже нікому не під силу.Дайош п’яте рішення?!
Вочевидь, у невеликому стотисячному місті, перш ніж пропонувати ділянки інвесторам, зовсім нескладно було попередньо узгодити
«за» та «проти» від усіх служб. Не довелося б тоді Мартинюкам та таким, як вони, оббивати пороги та принижуватися. Тоді б влада принаймні не втратила лице. Найнегідніша справа вдавати із себе цнотливу, вже й забувши, коли ота цнота втрачена. До слова, намагання автора добитися прозорого списку дармових історичних фундаментів таки увінчалося успіхом. Але водночас один із чиновників, секретар міськради (він уже не працює в місті), лукаво посміхнувся: «Вибирайте все, що бажаєте, ідіть на конкурс. Але... мені вас шкода, бо вже треба мати торбу грошей. Безкоштовна роздача закінчилася».Лілія Мартинюк, якій обіцяли іншу ділянку, теж не пішла на конкурс. Адже вона його виграла ще в 2005-му! Тільки результату так і не отримала, тож знову вдалася до суду, домагаючись скасування вже рішення сесії міськради від 27 липня 2007 року про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по вулиці Довгій. На цей раз справу розглядала суддя Ольга Швець, яка теж винесла постанову на користь Мартинюків: скасувати рішення. Єдиною перешкодою тепер було
«ні» освітянського управління, адже всі узгодження Мартинюки зібрали ще в 2005-му. І знову довелося йти до суду. Він в особі судді Алли Корніюк 31 січня 2007 року вирішив зобов’язати згадане управління не чинити перешкод родині в оформленні документації та надати право Лілії Мартинюк на виготовлення її без візи цієї установи. Оскільки й після цього справа з місця не зрушила, то за третім прийшла черга четвертого суду. Суддя Віктор Касап 18 червня 2008 року постановив визнати дії Кам’янець-Подільської міської ради неправомірними та зобов’язати її надати дозвіл Лілії Мартинюк на виготовлення проекту відведення земельної ділянки в розмірі 0,994 гектара по вулиці Довгій, 3а. Відтак Мартинюки знову написали заяву до сесії. Дива не сталося. Депутатський корпус мов заклинило. Для позитивного вирішення питання знову забракло голосів. Складалося враження, що депутати або не чують, або не бажають почути. Депутат Наталія Кіященко (Мартинюки нарікають, чому вона, закріплений за Старим містом депутат, жодного разу так і не побувала в їх оселі) заявила, що ця ділянка є територією дитсадка. Пояснення завідувачки юридичного відділу Юлії Вус про те, що в судовому порядку доведено протилежне, не спрацювало. Як з’ясувалося, фракція БЮТ ще два роки тому взяла начебто зобов’язання не підтримувати забудови поряд із дитсадком. «На території заповідника, — заявив її голова Ігор Земсков, — є досить ділянок, які нині незаконно утримуються, бо ті, кому їх надали, нічого не будують. Виконком міг би підібрати Мартинюкам іншу ділянку, доручення на сесіях давалося йому не раз». Міський голова взявся особисто знайти цю іншу ділянку.Мал.Олексія КУСТОВСЬКОГО.
