Закордонні фахівці стверджують, що таких степових територій, як у Луганській області, в Європі більше немає. Після цього вже з іншими почуттями розглядаєш карту комплексного використання земель регіону. Починаєш досліджувати співвідношення зеленого й жовтого кольорів і зазнаєш великої втіхи від отриманих результатів.

Зелений колір показує ділянки степу, які до сьогодні залишилися живими, недоторканими, жовтий колір указує на деградацію ґрунту. Якщо ці два кольори скласти разом, можна дійти висновку, що область має величезні степові ресурси, які при правильному підході до їхнього використання примножать економічний і соціальний потенціал регіону.

Оцінюючи по заслузі наші степові ландшафти, європейці докоряють українцям тим, що вони нераціонально використовують широкі можливості краю й певною мірою сприяють деградації степових ґрунтів. Тільки за останні 25 років сільське господарство України втратило 353,3 млн. тонн гумусу. У цьому зв’язку експерти Євросоюзу вважають, що Україні варто було б скоротити ріллю як мінімум на 25—30 %, але з одночасним збільшенням валового збору зерна в 1,5—2 рази. Степові ресурси, які за останні 100 років розорані на 80 %, треба використовувати раціональніше. Необхідно зберегти степ як цінну екосистему, причому для всього світу, і водночас одержувати від нього додаткову користь. Зізнаємося, що ми поки що це робити не вміємо, тому європейці й беруться нас учити.

У Луганській області сьогодні працює програма транскордонного співробітництва ЄС «Комплексне використання земель євразійських степів». Основне завдання проекту полягає в розробці механізмів та інструментів раціонального ведення сільського господарства, відновленні соціально-економічної, історичної цінності степових ресурсів і зон ризикованого землеробства. Наприклад, фахівці Євросоюзу взяли під крило своєї опіки заповідник «Трьохізбенський степ». За словами координатора проекту ЄС Руслана Маркова, йдеться про збереження піщаного степу — унікального виду ландшафту, що у нашій державі є тільки на Луганщині (невеликі площі є ще в Казахстані й Росії). Цей заповідник можна використовувати не тільки для збереження унікальної флори й фауни. Він має гарну перспективу стати визначною пам’яткою для туризму, зеленого відпочинку, що стає дедалі популярнішим.

На жаль, людина не цінує те, що їй дає природа. Ріка Черепаха, наприклад, обміліла, замулилась. І виною всьому — нераціональна господарська діяльність людини. Орання схилів мало вкрай негативні екологічні наслідки.

Фахівці пропонують кілька напрямів, які допоможуть без шкоди для степу одержати від нього додаткову користь. Насамперед, розвивати сільський туризм. На жаль, він у Східній Україні, зокрема, у Луганській області, порівняно із заходом і півднем країни розвинений погано. У регіоні поки що налічується лише 10 садиб, готових приймати туристів.

Ще одним важливим напрямом може стати відродження багатих традицій конярства. У Біловодському районі сьогодні діє три кінні заводи. Незважаючи на те, що частину своїх земель господарства віддали під відтворення монокультур, пасовищний потенціал поки що ще великий.

Наступні напрями — переведення занедбаної ріллі у розряд пасовищ із наступним поліпшенням і підвищенням їхньої продуктивності, а також торгівля квотами парникових газів і, нарешті, — створення науково-дослідної бази для вивчення степу. Перші кроки вже зроблені. Ще наприкінці XVІІІ століття на території Біловодського району була створена міжнародна станція й лабораторія з дослідження степу. Її очолили видатні вчені-географи й ґрунтознавці Докучаєв і Юницький, які займалися реальною справою — лісорозведенням. Під їхнім керівництвом у цих місцях було посаджено близько 90 га насаджень, закріплені яри. Більшу частину дерев удалося зберегти до нашого часу. Сьогодні цю місцевість називають урочищем Юницького, і вона оголошена пам’яткою природи.

На жаль, степ несправедливо позбавлений уваги як з боку держави, так і з боку інвесторів. Але ситуацію можна виправити, вважають у Європейському Союзі. А ми самі як?