Як відомо, кожна людина має право на відпочинок, у всякому разі хоча б у межах своєї квартири. Утім, з’ясовується, й тут не все так просто. Бо квартири ці бувають зусібіч оточені, скажімо, архітектурою малих форм (АМФ).

От як, приміром, на столичній вулиці Бучми, біля будинку №4. Зрозуміло, що торговці рано-вранці, зазвичай о сьомій годині, відкривають ролети, а увечері, о двадцятій, відповідно, зачиняють їх. І, природно, процес цей зовсім не безшумний. А ще коли з ранку до вечора під вікнами кипить, попри кризу, жвава торгівля рибою, ковбасою та іншим ширвжитком, про спокій жителів будинку годі й казати. До того ж, усі, так би мовити, відходи виробництва (картон, пакети, насіння тощо) складують поряд, просто — на газоні, котрий після навали риночників і назвати так язик не повертається. Марії, двірникові будинку, доводиться непросто — з ранку прибрала, а до обіду вже знову насмітили.

А от, на думку продавщиць, вони дотримуються санітарно-гігієнічних вимог санепідемслужби до АМФ. І взагалі, не створюють жодних незручностей мешканцям будинку №4. Адже щодня миють у своїх кіосках підлогу, «підживлюючи» при цьому брудними солоними помиями дерева, посаджені тут мешканцями будинку. От що розповіла про це «приємне» сусідство ветеран Великої Вітчизняної війни і праці Віра Крупко, котра живе в згаданому будинку: «Оскільки під моїми вікнами дерева багато років не висаджували, вісім років тому я посадила дві шовковиці й три кленка. Поливала їх, раділа, що саджанці підросли. Відколи на нашому газоні, порушивши всі норми, встановили кіоск, що торгує м’ясними й рибними продуктами, ми щоранку ось уже кілька років спостерігаємо, як продавщиці виливають помиї й продукти природної потреби під мої дерева. Я просила жінок, щоб вони припинили знищувати насадження, на що у відповідь почула: «А тобі яке діло, ти що, їх садила?». Навіть коли я сказала, що особисто посадила ці дерева, це не справило на них жодного враження. Незабаром одна шовковиця засохла. І ось уже підбираються до другої: кіоск переставили, посунули вглиб газону — тепер він займає ще більше прибудинкової території, в результаті чого зламали половину гілок. Тепер дереву нема куди рости — кіоск заважає. Дивлюсь на таке варварство — і серце болить. До того ж торговельники порядкують, наче в себе на подвір’ї, — всідаються влітку під моїм деревом, п’ють там каву, пиво, курять з ранку до вечора, недопалки й банки кидають на газон, їхні діти, яких вони приводять із собою, ламають гілки, топчуть траву».

Інші мешканці цього будинку теж незадоволені такою навалою, адже влітку через шум і антисанітарію навіть вікна відчиняти не хочеться, доводиться терпіти задуху. До речі, крім, м’ясного, на цьому газоні ще з радянських часів «прописаний» кіоск з ремонту взуття, що останніми роками розширив свою площу втричі за рахунок... того газону. «Ми розуміємо: людям потрібні робочі місця, — приєдналася до розмови інвалід ВОВ Лариса Тимошенко, то нехай ідуть торгувати на ринок, що через дорогу від нас. Скільки нам ще терпіти базар буквально в себе на голові? Узимку хоч вікна зачинені, а ось незабаром настане весна — і весь цей жах знову повториться. Ми не раз телефонували до колцентру мерії, в ЖЕКу теж знають про нашу проблему, а все — як об стіну горохом».

Отаке варварське в нас ставлення до приватної власності, якою і є прибудинкова територія. І все це відбувається з мовчазної згоди ЖЕКу № 418, санітарної служби та відділу з благоустрою Дніпровської райдержадміністрації і, звичайно, Київської держадміністрації. І от за таку «окрасу», на думку «мера всіх киян», люди мають платити за новими, значно підвищеними, тарифами!..