Колиска козацтва і національних велетів

— Олександре Володимировичу, у житті людини дві «п’ятірки» — це ще, як кажуть, не вечір, а для окремої адміністративно-територіальної одиниці — й поготів. Що вам думається з приводу ювілею Черкащини?

— У святкуванні будь-якої дати є певна символіка. Адже провести водорозділ між тисячолітньою історією, яка творилася на нашій землі й останнім півстоліттям з «гаком» — не можна. Все між собою взаємопов’язане, переплетене, має свою наступність і спадкоємність. Без минулого немає майбутнього, сказав колись Олександр Довженко, підкресливши важливість історичної пам’яті. Ми, черкащани, пишаємося тим, що в давнину, тут, на теренах Середнього Подніпров’я, гартувалася козацька вольниця, століттями тривала запекла боротьба за волю і долю України, за найродючішу в світі землю.

У Бога, як відомо, немає нічого випадкового. Найбільше своє багатство — плодючі простори — він подарував українцям. Ось чому в дохристиянські часи саме на чорноземах сучасної Черкащини зародилася найвища в тогочасному світі культура землеробства. Трипільці у четвертому—третьому тисячоліттях до нашої ери вирощували три види пшениці, два — ячменю, овес, горох, сочевицю, просо.

— І хоч науковці досі дискутують, чи були ті перші хлібороби праукраїнцями — їх матеріальна культура донині збереглася на території Черкаської області...

— Так. До складу державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» входить 12 досліджених поселень-гігантів, протоміст. Ці «трипільські столиці», в яких будувались двоповерхові й вищі(!) глиняні житла і проживало населення від 8 до 15 тисяч чоловік, старіші за єгипетські піраміди. В Європі налічується всього 19 протоміст і 17 з них — на землях Уманського, Тальнівського, Звенигородського районів нашої області. Загалом у нас обліковано понад 270 трипільських поселень — справжніх скарбниць давнього і таємничого світу.

— Черкаська область одна з наймолодших, а її сакральна спадщина віддзеркалює історію всієї держави, чи не так?

— Справді, вогонь найпотужніших українських змагань — Хмельниччини, Гайдамаччини, селянських повстань, боротьби за УНР — загорявся першим і палахкотів на нашій наддніпрянській землі. І це також не випадково. Бо саме тут упродовж віків творився український етнос, його ядро. Саме Черкаський край поєднав у собі найістотніші традиції, спосіб буття, національні риси всього українського народу.

На початку ХVІ століття черкаський староста Остафій Дашкович першим створив козацькі загони. Князь Дмитро Вишневецький (Байда) перетворив їх на грізну силу, яка наводила жах на завойовників з Дикого поля. Черкаси стали колискою козацтва і більш як два з половиною століття були його столицею. До речі, є цікава і, як мені здається, обгрунтована, гіпотеза заснування у ХІІІ столітті міста Черкаси групою козаків-русів. Повернувшись з Північно-Західного Кавказу на батьківщину, у Середнє Подніпров’я, вони побудували на високому березі Дніпра фортецю. Цих відважних і войовничих слов’ян сусіди-осетини називали черкасами, що у перекладі з древньоосетинського слова «черкасоги» означало «орли». Достовірним є те, що у ХVІ—ХVІІ століттях черкасами називали всіх козаків, й часто українців загалом.

— Здається, тільки з часів Богдана Хмельницького почало вживатись слово «українець»?

— Про це також науковці сперечаються. Я цікавлюсь історико-дослідницькою літературою і, гадаю, що вчені колись прийдуть до спільної думки. А сьогодні ми, черкащани, з гордістю популяризуємо імена видатних уродженців нашого краю. Тих Великих Українців, які внесли неоціненний вклад у розвиток суспільства, у формування і усвідомлення національної ідентичності. Ми працюємо над тим, щоб відкрити новий історико-культурний заповідник «Родина Симиренків» у Млієві. У селищі діє будинок-музей Симиренків, реконструйовано родинну Свято-Троїцьку церкву. На мою думку, талановиті українські промисловці, вчені, меценати ще недостатньо поціновані у нашій державі. Уявіть собі: 1843 рік. До скасування кріпосницького права майже 18 років, а у містечку Мліїв біля Городища фірма братів Яхненків-Симиренків будує перший в Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод! Для своїх робітників зводить безплатні школу, лікарню, технічне училище. Ще не скрізь у Петербурзі горіли газові ліхтарі й була прокладена бруківка, а Мліїв усе це вже мав. Брати Симиренки, справжні європейці, які блискуче закінчили політехнічний інститут у Парижі, творили на батьківській землі зразок української демократизації виробництва, який нині поширюється в Європі. Вони збудували у себе на заводі перший на Дніпрі металевий пароплав і назвали його «Українець». Коштом Платона Симиренка вийшов «Кобзар» Тараса Шевченка. Помолог Левко Симиренко перетворив Мліїв на столицю садівництва. Василь Симиренко, інженер-новатор і вчений, 10 відсотків своїх мільйонних прибутків віддавав на розвиток української культури... Ось де приклади для сучасників справжньої любові, безкорисливого служіння своїй нації!

— Визначних діячів-черкащан, імена яких знає вся Україна, стільки, що вистачило б на цілу енциклопедію...

— А в нас якраз і готується до друку енциклопедичне видання «Черкащина: особистості світового значення». До цієї масштабної праці ввійдуть розповіді про видатних уродженців черкаської землі за останні 400 років. Крім цього, ми вже п’ятий рік працюємо над втіленням першої державної історико-туристичної програми «Золота підкова Черкащини», яка покликана зберегти, примножити нашу духовну спадщину, розвинути інфраструктуру історичних та пам’ятних місць землі Богдана і Тараса. Втім, про обшири «Золотої підкови», її виконання не раз розповідалося й на шпальтах «Голосу України».

— Передумов до «перекроювання» карти Української РСР було декілька. Побутує думка, що основним був задум «кремлівського мрійника» Микити Хрущова перетворити чорноземний центр союзної житниці на еталон соціалістичного господарювання. Для цього й утворили 1954 року нову область. До її складу ввійшло тоді 30 районів Кіровоградської, Київської, Вінницької та Полтавської областей.

З «легкої» руки комуністичного керманича, врешті, утвердилася історична справедливість, хоч про неї, очевидно, сам Хрущов і не думав. Він поставив перед тогочасними керівниками молодої Черкаської області завдання перетворювати великі наддніпрянські села в агроміста — зразки «світлого майбутнього».

— Тоді ж з’явилася в екологічно чистій області й «велика хімія». Невже будівництву хімкомбінатів не було альтернативи?

— З позиції сьогоднішнього дня можна по-різному оцінювати спорудження промислових велетів: «Азоту», «Хімволокна», «Хімреактиву» в новому обласному центрі. Але реалії того часу виключали будь-який інший вибір. Щоб розбудувати колишній райцентр Черкаси, в якому на той час стояло всього з десяток двоповерхових будинків і кілька напівкустарних підприємств, потрібно було «прив’язуватися» до потужних союзних міністерств. Ось чому першими в Черкасах виросли об’єкти хімічної галузі та «оборонки».

Треба віддати належне тогочасним керівникам Черкащини, особливо Іванові Лутаку, його організаторському таланту і енергії. Вчорашній фронтовик, 35-річний голова облвиконкому здійснив неможливе: за сім років свого першого керівництва областю (Іван Кіндратович вдруге очолив Черкащину 1976 року), було закладено надміцний фундамент народногосподарського комплексу та соціальної інфраструктури краю. Таких темпів містобудування не знала жодна область. За два роки звели 200 адміністративних та багатоквартирних житлових будинків. Проклали дороги з твердим покриттям у всі райцентри. У 1955-му почала працювати перша черга заводу «Хімволокно», інших промислових підприємств. Одночасно відкрили культурно-освітні заклади: обласну філармонію, музично-драматичний театр, краєзнавчий музей, школи, будинки культури. У 1957 році організували Черкаський український народний хор, який став гордістю краян. У наступні десятиріччя в області побудували науковомісткі підприємства «Фотоприлад», «Ротор», «Орізон», «Магніт».

— Безумовно, є певні закономірності у спіралі розвитку економіки. Наприкінці XX століття однією з причин зупинки підприємств стала їх тісна залежність від союзної кооперації, яка враз зруйнувалась. Тепер ми значною мірою залежні від світового фінансового клімату. Як країна загалом, так і окремо взята область. Торік Черкащина вийшла на перше місце в державі за темпами промислового розвитку. Флагман вітчизняного автомобілебудування корпорація «Богдан» ввела в експлуатацію одразу два заводи з випуску легкових та вантажних машин. Тисячі робочих місць на нових підприємствах, достойна зарплата, динамічний розвиток новітніх технологій — все це відкривало чудові перспективи черкащанам і зарубіжним інвесторам. На жаль, економічна криза зупинила конвеєр «Богдана» і тепер ми думаємо, як використати його потужний потенціал та кваліфіковані кадри. Впевнений, рішення обов’язково знайдеться — це лише справа часу.

— І нового інвестора?

— Можливо, й так. Ми готуємося до проведення великого інвестиційного форуму. Відбудеться він у Черкасах, у травні. Область покаже свої здобутки, можливості й невикористані резерви. А їх, повірте, ще багато. Криза, хоч як парадоксально це звучить, навчає нас нового нестандартного мислення, сучасних підходів розв’язання проблем. Зокрема, у переоснащенні виробництв, у пошуку джерел енергозбереження. Як приклад, у Золотоноші довго «розкачувалися» з будівництвом новітнього заводу з виготовлення біоетанолу. Тепер те, що «не вирішувалося», дуже швидко «вирішилося», і незабаром ми вже матимемо новий, альтернативний вид палива. Те саме і в сільському господарстві. Нещодавно провели представницьку аграрну нараду. Відбулася велика, аналітична розмова про стан справ в АПК. І знаєте, що мене найбільше вразило? Лише один фермер встав і почав «плакатися» про свої біди. Решта учасників, а серед них були керівники багатьох сільгосппідприємств, взяли до відома виступи експертів галузі, банкірів, представників агросервісних служб і спокійно роз’їхалися по районах. Тобто ніхто нікому, як це було раніше, не скаржився, не плакав «у жилетку», а розраховував лише на свої сили. Ринкові умови господарювання розуміють усі. Це зовсім не означає, що органи влади не сприяють розвитку галузі. Навпаки. Торік спільними зусиллями черкащан і передусім наших аграріїв ми отримали понад 3-мільйонний урожай зернових — найвищий збір хліба за всю історію Черкащини. За врожайністю зернового гектара — 44,4 центнера — область посіла перше місце в державі. Переконаний, і нинішнього року здобутки Шевченкового краю будуть вагомі.

— І не тільки на хлібній ниві. Область готується до великих подій на державному рівні?

— У березні ми урочисто відзначимо 195-ту річницю від дня народження духовного батька нації Тараса Шевченка. А в жовтні, у славному Чигирині, відбудеться величне святкування 360-річчя утворення Української козацької держави. До цієї дати ми маємо завершити відбудову гетьманської резиденції Богдана Хмельницького, Посольської вулиці, родового Богданового замчища в Суботові, а також «підтягнути» соціальну інфраструктуру Чигиринщини. Роботи багато, складної, нелегкої, пов’язаної насамперед з фінансуванням, з пошуком справжніх патріотів, меценатів, котрим небайдужа історія свого народу. І коли сьогодні, у веремії цих клопотів і економічних «головоломок», дехто не витримує і все-таки нарікає, що, мовляв, тяжко-важко, я неодмінно запитую: «А чи легко було Богдану Хмельницькому?!»