Шахта
«Сніжнянська» (колишня шахта № 10) відома тим, що дала путівку в життя двом міністрам вугільної промисловості України: Кіндрату Поченкову та Олександру Засядьку. Два майбутні керівники галузі працювали пліч-о-пліч на підприємстві у передвоєнні роки. У селищі поруч із шахтою вам неодмінно покажуть будиночок, де колись жив Засядько із матір’ю. На «десятій» він пройшов шлях від начальника дільниці до очільника шахти.До
«Сніжнянської», втім, мене привела не історія, а сучасність. Шахта перебуває в стані закриття, а її колишні працівники мерзнуть у власних будинках: немає вугілля. Голова ради ветеранів підприємства Микола Почепцов веде вулицями: «Колись під кожним двором лежали купи вугілля. Із цим проблем ніколи не було». Тепер куп не видно. Навіть сам Засядько, якби дожив до наших днів, мав би клопіт із опаленням.
Гукаємо господарку одного з будинків. Валентина Рассохіна працювала на шахті на сортуванні вугілля. Живе сама, діти виросли, є онуки.
«Вугілля возять зі штибом, із породою. Ну а що поробиш, зараз життя таке. Ось усе моє вугілля», — показує рукою на декілька відер перемерзлої маси посеред двору. Жінка каже, що до весни вже не отримає нічого. «Може, ви мені додасте хоч трохи вугілля?».Всього на
«Сніжнянській» 850 пенсіонерів, які мають право на безкоштовне побутове паливо. Щороку кожен із них отримує по два чеки: на перше і друге півріччя. А от перетворити ці чеки на паливо вдається аж ніяк не всім.— Особисто у мене заборгованість — три чеки, по 2940 кілограмів кожен, — розповідає ветеран Петро Козченко. — У 2007 році нам возили вугілля за чеками на 2006-й, і то не всім вивезли. Лише 645 осіб отримали вугілля за перше півріччя. За друге ніхто не отримав. А в 2008-му сказали: мовляв, те, що за чеками на 2007-й по дві норми не вивезли, — це не заклали до бюджету. Почали возити за перше півріччя 2008 року. Вугілля поганої якості, навпіл зі штибом, із породою. Але хоч якесь би отримати. За перше півріччя чеки не отоварили ще 170 осіб. За другу половину 2008-го не вивезли нікому. І взагалі, у нас склалася така практика, що паливо починають возити не з початку року, взимку, коли холодно, а з середини року, в кращому разі — з травня.
Микола Почепцов каже, що торік рада ветеранів тричі писала листи до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів, а також безліч листів — до інших високих інстанцій.
До міської ради, зі сльозами і прокльонами, приходять десятки пенсіонерів закритих шахт зі скаргами на невчасне отримання вугілля. Всього в місті налічується близько 5 тисяч колишніх працівників шахт
«Ремовська», «Сніжнянська», «Міуська», «Восход», Центральної збагачувальної фабрики, які мають право на безоплатне паливо. Придбати і привезти паливо має Державне підприємство з ліквідації збиткових вуглевидобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація». Але оскільки коштів на ці витрати виділяють недостатньо, то й вугілля вистачає не всім. Коли бюджетний рік закінчився, заборговане паливо ніхто не привезе: немає такої статті в бюджеті. Не допомагають ані скарги, ані суди.— Розпочався 2009 рік, і ми не знаємо, чи буде побутове паливо, коли проводитимуть тендери і хто купуватиме вугілля, — коментує ситуацію заступник міського голови Сніжного Олена Петрухіна. — Якщо директора працюючої шахти ми ще можемо попросити: мовляв, привези своєму пенсіонеру хоч тонну, допоможи — то закритим підприємствам немає де взяти паливо. Ці ветерани не мають механізму його отримання, і невідомо, коли отримають. Люди залишилися взагалі без побутового палива, і проблему треба розв’язувати.
У міській раді готують звернення до парламенту та уряду. Один із варіантів: адресна компенсація для робітників закритих шахт. Тоді людина зможе придбати вугілля тоді, коли їй треба, без тендерів та бюрократії. Інший шлях — цільова субвенція місцевим бюджетам, які вже на місцях купуватимуть паливо і розвозитимуть пенсіонерам.
Донецька область.
Фото Олексія БУДЬКА.
