Ганнівку, де розташована центральна садиба товариства «Авангард», можна зарахувати до нечисленного нині списку зразкових сіл. Звідси не виїжджають у пошуках кращої долі, а навпаки — просяться на роботу до господарства.

На жаль, нормальна діяльність може залишитися в минулому. Навіть потужні сільгосппідприємства не бачать сьогодні виходу з того хаосу, в якому опинився агропромисловий комплекс. І не криза тому виною, на думку генерального директора «Авангарду» Василя Крамара, а відсутність чіткої державної політики: «Здавалося б, маючи в управлінні 10 тисяч гектарів землі, потужну сучасну техніку і роботящі руки, можемо нормально господарювати, але... Як й інші виробники, ми потрапили у кредитну пастку. Торік придбали імпортного комбайна, нині платимо за нього удвічі дорожче — по курсу долара. За ці кошти могли б купити таких два! Хто подумав, як вибиратися із цієї пастки сільгоспвиробникам? Чому купуємо імпортну техніку? Бо вимушені це робити. І раді б підтримати вітчизняного товаровиробника, та не задоволені якістю техніки. Придбали, наприклад, трактор, а він стоїть як експонат. 320 тисяч гривень викинули на вітер.

Якщо хтось думає, що сільгоспвиробники гроші гребуть лопатою, то це не так, продовжує Василь Крамар: «Торік ми отримали два мільйони гривень прибутку, нинішнього — розписали їх у довгу графу витрат: кредити, запчастини, пальне, посівний матеріал... Щоб засіяти, приміром, гектар соняшнику, на насіння треба викласти понад 500 доларів. Що й казати про дрібних фермерів, якщо ми ледь зводимо кінці з кінцями. Водночас податків та інших платежів сплатили за минулий рік 770 тисяч гривень».

Головний біль сьогодні для аграріїв — збут продукції. Усі забувають про вирощене, про те, що десь те зерно потрібно реалізовувати...

Після жнив хлібороби залишаються сам на сам з трейдерами, які диктують свої умови... Парадоксально: ціни на хліб постійно підвищуються, а на зерно знижуються. Якщо у 2007 році за тонну пшениці пропонували 1000 гривень, то 2008-го — 500.

«Чому держава не хоче взяти на себе роль реального і надійного покупця зерна, гаранта від нестабільного ринку?» — запитання, яке турбує хліборобів не перший рік. От тільки відповідь щось ніхто не поспішає давати. «Куди збуватимемо зерно і за якою ціною, маємо знати, ще коли засіваємо поле, — стверджує Василь Крамар. — Йде весна, а ми — у великих роздумах, що сіяти, а головне, навіщо? Щоб потім мати головний біль? Наші склади і так забиті вирощеним минулоріч, а що робити далі? Ми, наприклад, придбали сучасну сушарку і можемо забезпечити зберігання зерна, але ж не довічно — скоро наступатиме на п’яти цьогорічний врожай».

Новоархангельський район

Кіровоградської області.