Кара за землю

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» (№ 799-VІ), на мій погляд, є, по суті, дискримінаційним для простого мешканця села, заганяє його в глухий кут. Ухвалені поправки до законів «Про особисте селянське господарство» та «Про зайнятість населення» штучно зараховують жителів села, незалежно від того, хто вони є — вчитель, медик, інженер, робітник на підприємстві в райцентрі — у «члени особистих селянських господарств» і відносять до категорії зайнятого населення (стаття 8), бо нібито «робота в цьому господарстві для них є основною».

Свої наділи селяни отримували відповідно до поданих до сільради заяв згідно зі статтею 56 Земельного кодексу, де записано: «Для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектар. Збільшення розмірів земельних ділянок до 2 гектарів може проводитись за погодженням з обласною радою народних депутатів». На це є рішення сільських рад.

А у статті 58 Конституції України зазначено, що закон зворотної сили не має. А тому ніхто не може бути членом особистого селянського господарства, оскільки він зафіксований як член сім’ї у погосподарській книзі сільської ради і землю отримав для підсобного господарства. Для чого було ухвалено Закон України «Про особисте селянське господарство»? Щоб якось підтримати селян, котрі виходили із земельними і майновими паями з колишніх колективних господарств.

За цим законом член особистого селянського господарства сплачував внески до Пенсійного фонду, інших соціальних фондів, йому йшов трудовий стаж, держава мала можливість підтримати його фінансово. Праця на землі з весни до осені була основною, але дохід був мізерний. Для таких господарств видавалися державні акти на землю, де записано її цільове використання — «для ведення особистого селянського господарства». Згідно із законом такі одноосібники мали можливість взяти в банку кредит.

Тепер, виявляється, всі мешканці містечок, сіл, селищ, які мають у користуванні від одного до двох гектарів, теж вважаються членами особистих селянських господарств, робота в яких є основною. А раз основною, то ти не безробітний.

Сьогодні жодна людина в районі, і не тільки в Городенківському, а по всій Україні, не може стати на облік із безробіття в центрі зайнятості без довідки, що вона не є членом особистого селянського господарства. Сільські голови її не видають (хоча є рішення виконкомів 1992—1996 років, що ці люди отримали відповідні ділянки для ведення особистого підсобного господарства), щоб не потрапити під дію корупційних статей Цивільного і Кримінального кодексів України.

У сільських радах у погосподарських книгах на 2006 — 2010 роки в таблиці V «Земля у приватній власності та оренді членів домогосподарства на 1 січня», у пункті 1.2 записано «... для ведення особистого селянського господарства» (а для ведення підсобного господарства графа відсутня). Хоча земля була видана первинно для ведення саме підсобного господарства.

І ось що маємо. Молодий чоловік із села звільнився з основної роботи в будівельній фірмі Івано-Франківська, дружина теж потрапила під скорочення у дитячому садку. Обоє прописані біля батьків у селі й автоматично стали членами «особистого селянського господарства». Як наслідок — і соціальну допомогу з безробіття отримати не можуть, бо закон забороняє брати таких людей на облік. Довідки про зарплату чи перебування на обліку в центрі зайнятості у них немає, а отже, і допомоги, яку сплачує держава на дітей (а їх у родині троє), не отримають. Що їм робити? Кого полюбити за це з урядовців? А таких родин і конкретних прикладів сьогодні в районі багато. Як їх позитивно вирішити? Як посприяти закріпленню молоді на селі?

Сьогодні це проблема не лише Городенківська, а всіх районів України. І без втручання Голови Верховної Ради, народних депутатів місцева влада її не розв’яже. Захистімо конституційні права селянина, не робімо для мешканців села «чорні дошки» 1933 року, або період, коли селянинові не видавали паспорт. Люди на місцях цим обурені, тож позитивне розв’язання проблеми зніме напруження на селі, центрах зайнятості і владних коридорах, куди люди масово звертаються.

Я розумію, що кошти на виплату соціальної допомоги з безробіття в державному Центрі зайнятості відсутні, але відмовити у взятті на облік і наданні статусу безробітного не має права ніхто, це — норма Конституції.

Тож прошу народних обранців прислухатися до думки сільських громад і відповідним законом внести зміни й розділити два типи господарств — особисте селянське й особисте підсобне; визначити порядок їх створення та виходу з них; внести відповідні зміни до Земельного кодексу, а також до Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої Держкомстатом України за №487/10767 від 11.05.2005 року.

Василь ЄМЧУК, голова Городенківської райдержадміністрації Івано-Франківської області.

Усе залежить від того, як написати заяву

Це по-українськи — замість додаткових заходів із соціального захисту населення в період економічних негараздів у державі за рахунок найменш захищених її мешканців прагнуть залатати дірки в бюджеті й мінімізувати витрати. «Голос України» продовжує тему «Кого в глибинці вважати безробітним», породжену так званим «антикризовим» законом.

Питання виникли з розмежуванням членів особистих селянських господарств, які вважаються зайнятими, і власників землі для товарного виробництва, що мають право на допомогу з безробіття. Плутанина з поняттями призвела до того, що в деяких районах області працюючими вважаються селяни, які мають 25 соток землі, а в інших — безробітними ті, котрі трудяться на гектарах. «Усе залежить від того, як написали заяву, — поінформувала директор Полтавського обласного центру зайнятості Катерина Клавдієва. — Якщо людина пише «прошу оформити земельну ділянку під особисте селянське господарство», їй так і оформляють. В окремих районах так реєстрували навіть ті 15 соток землі, які при садибі. В інших районах взагалі немає членів особистих селянських господарств, а земля оформлена під виробництво. У законі зазначено, що особистим селянським господарством є господарство з земельною ділянкою до двох гектарів. Нижньої межі — немає». За таких умов власники 10—20 гектарів, оформлених для ведення товарного виробництва, перебуватимуть на обліку і ніякі права не втрачатимуть. А ті, хто має невеликі ділянки, оформлені під особисте господарство, допомоги з безробіття не отримають. До речі, станом на 10 січня на Полтавщині перебували на обліку 44 тисячі осіб. З них 11 тисяч, тобто 25 відсотків від усієї кількості безробітних — мешканці сільської місцевості, які мають особисте селянське господарство.

Влада, з притаманною їй цнотливістю, щоб не «лоскотати нерви» собі та міжнародній спільноті, прийняла згаданий закон і таким чином забезпечила ну просто «чудові» наслідки: тепер безробіття в країні, особливо в сільських регіонах, становитиме десяті відсотка, де-не-де, можливо, трішки більше 1 відсотка, а відтак і працівників Центрів зайнятості можна скорочувати, бо що ж за робота з якимось десятком-двома безробітних у районі? А на землі можна й заробити і якось прожити, та й страховий стаж людям ітиме, на старості пенсії ж зможуть отримувати. Хіба не добре діло зробили? Так, певне, подумала влада.

Люди ж радість влади не поділяють. Робота на власній присадибній ділянці приноситиме такий малий дохід, що не вижити. Приміром, Тамара Лисенко, колишній головбух Чорнухинської ветлікарні, була звільнена за згодою сторін, до пенсії більше року, а Центр зайнятості її за безробітну не може вважати, адже у Тамари Анатоліївни 16 соток землі!

— У мене прописані четверо дітей, ось і порахували, за вирощену продукцію та її реалізацію (а яка реалізація? Все ж піде в господарство, на їжу) кожен член родини отримає аж по 7 грн. 20 коп. доходу! Оце й заробила на старість. Як і чим думала влада, приймаючи відповідні закони — розуміємо добре. Люди владі не потрібні. Живіть як хочете і не докучайте, мовляв, державних справ вистачає. Це такий психологічний удар, шок, від якого так легко не відійдеш.

І селяни, та й безробітні міст і селищ залишилися нині без будь-якої соціальної підтримки держави.

Лариса КОБА.

Полтавська область.