Погектарний хаос

Ситуацію останніх років з отриманням у країні документів на право власності на землю можна охарактеризувати хіба що словом «хаос». Це якщо бути толерантним. Нещодавно у головному земельному відомстві країни змінилося керівництво. Тож є надія, там візьмуться наводити лад. Хоча, як воно іноді у нас буває: спочатку нова мітла завзято вимітає старі порядки, а потім і собі тягають рибку з каламутної водички. Але поки що сподівання на краще залишається.

Підтвердження цьому — нещодавня розширена колегія Держкомзему, яка визнала роботу Центру державного земельного кадастру в 2008-му незадовільною. Центр ДЗК за шість років існування, свідчать матеріали колегії, не особливо просунувся у створенні й забезпеченні функціонування державного земельного кадастру як складової гарантування прав землевласників. За цей час не спромоглися розробити навіть концепцію його запровадження та ведення автоматизованої системи, чи визначити поетапність робіт та нормативно-технічне забезпечення. Водночас на створення та ведення кадастру за шість років витрачено лише по центральному апарату Центру ДЗК 168,2 мільйона гривень. У рамках бюджетної програми на ведення державного земельного кадастру профінансовано 17 мільйонів. Але конкретна звітність щодо використання цих коштів відсутня. Вже цього року до підприємства надійшло 300 звернень громадян, а саме підприємство погрузло у 846 судових справах.

Не випадково громадськість, землевпорядні організації, обурені ситуацією з видачею правовстановчих документів на землю, звертаються до інстанцій — від Президента до Служби безпеки. Їм незрозуміло, приміром, чому громадянин, якому закон гарантував право на землю, окрім оплати за реально виконану роботу землевпорядної організації, має віддати ще від двох з половиною до п’яти тисяч гривень, щоб одержати державний акт з кадастрового центру хоча б упродовж місяця!

Про хаос з видачею держактів говорив і президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко (на знімку) під час дебатів, організованих фондом «Ефективне управління». Він переконаний, найбільша проблема — безлад в органі державної влади, який відповідає за реалізацію земельної реформи в країні, та інших органах державної влади, що опікуються цими питаннями.

На підтвердження своїх слів Леонід Козаченко повідав таку історію:

— Звернувся чоловік моєї хрещениці: «Дядя Леонід, у мене проблема — маю акт на три з половиною гектари землі в Київській області, але прийшов до мене якийсь чоловік і каже, що у нього точно такий акт і є рішення суду на цю землю. Я спробував розібратися. З’ясувалося, сьогодні це масове явище, коли людина має державний акт на ділянку, і на ту саму землю такий самий документ є ще у одної особи, а то й у двох.

Уявіть собі ситуацію, коли приходить цей хлопець в банк, дає у заставу землю, отримує кредит, а потім з’ясовується, що інший банк ту землю вже продав, тому що вона була заставлена іншою особою. В базі даних ви не перевірите, бо в одному держакті власником цієї землі Анатолій буде записаний, а в іншому — Степан і ви її не знайдете в базі даних, що її було продано.

— Для того, щоб рухатися далі, — продовжує Леонід Козаченко, — я запропонував: Анатолію, дізнайся-но, скільки коштує ще раз отримати цей акт. Приходить до мене, каже: «15 тисяч доларів». А я й кажу, Толя, Бог з тобою, на тобі 15 тисяч, біжи. «На кого оформити? — питає. — «На свого товариша». — «Ні, — мовить, — я на брата оформлю». Що ви думаєте, через місяць приносить третій акт, тільки просить ще 5 тисяч, бо, нібито, затребували більше. Я почав шукати, як розібратися в цій ситуації. Телефоную голові райадміністрації, як знайти управління земельних ресурсів. Знаєте, виявляється, вони переїхали в приватне приміщення і не відповідають на міські телефони. Прошу голову, дай мені мобільний. Знаходять, телефоную, питаю: «Ти мене знаєш?» — «Знаю».— «Чому ти таке робиш?» — «Не можу сказати, телефонуйте ось цьому депутату в обласну раду». Телефоную депутату, запитую: «Що відбувається?» — «Ну що ви, Леоніде Петровичу, як маленькі, ну я став депутатом, ви знаєте скільки це зараз коштує, мені дали це управління і що мені робити... Знаєте, давайте якось врегулюємо питання, чого ви на мене сваритесь...».

Тепер інша ситуація — отримала людина рішення суду, але немає бланка, щоб виготовити державний акт. Виявляється, восьми відсоткам власників паїв у країні ще не видано ці акти. В Держкомзем дзвоню: «Де бланки?» — «Немає». — «Чому?» — «В бюджеті немає коштів...» — «Скільки для цього треба?» — «260 тисяч гривень...» Кажу, я знайду 260 тисяч гривень, видайте на всю Україну ці державні акти. І чую у відповідь: «Леоніде Петровичу! Ціна питання зовсім інша». Кому це вигідно?!

Хто може в цій ситуації отримати держакт? Я не кажу про себе... Хто може змінити ситуацію? Буквально тиждень тому приїхав з села. Кажуть, що нам робити, що оце таке з землею відбувається. Не тільки під Києвом — таке по всій Україні. «Що робити? — люди питають. — Може, нам брати вила і створювати загони самооборони?». Кажу: «Може, ще не час...» — «Ні, вже пізно», — відповідають.

У таких умовах говорити, що сьогодні функціонуватиме ринок землі, неможливо. Тому треба у цьому навести лад.

Вислуховувала Галина КВІТКА.

Фото Андрія АВДОШИНА.