Заворожена квартира

У Донецькому академічному муздрамтеатрі — прем’єра. Режисер Олександр Аркадін-Школьник відновив власну виставу двадцятирічної давнини «Зойчина квартира» за Михайлом Булгаковим. Змінилась постановочна форма, переставлено деякі акценти, але головна ідея незмінна: ні людина, ні суспільство не можуть розвиватися революційним шляхом. Бо наслідки цього згубні — калічаться долі, зміщуються моральні цінності, люди втрачають життєві орієнтири й самих себе. Аркадін-Школьник каже: «Революційним тиском не можна досягти благополуччя. Все, що відбувається з людиною хорошого, може йти тільки еволюційним шляхом».

Це було актуально у 1920-х роках, коли п’єсу «Зойчина квартира» написано, і у 1980-х, коли її вперше поставив на донецькій сцені Аркадін-Школьник. Нічого не змінилося і сьогодні — в дні нестабільності та невизначеності. Бо ми так само живемо в постреволюційному суспільстві.

Режисер використав рідкісний варіант п’єси, в якому ключем-розв’язкою стає трагічна загибель Обольянінова, флегматичного, пасивного, а тому майже непомітного персонажа, героя вчорашнього життя. Його смерть — вирок майбутньому, разом із ним зникає і останній прояв душевної чистоти Зої Пельц, якій більше нема кого любити, нема для кого зберігати щирість своїх почуттів.

Спроба втекти від арешту — єдиний рішучий і самостійний вчинок Обольянінова. Він, представник зламаного аристократизму, не може призвичаїтися до нових умов життя і ховається від дійсності в солодкий дурман кокаїну.

Володимир Швець грає Обольянінова людиною, якій немає місця серед інших, але вона все ж таки пасивно пристосовується до оточення, розчиняючись в ньому.

Всі інші герої, наче скляні кольорові намистини, зібрані в одне велике й привабливе оку карикатурно-шаржове намисто. Окремі образи актори подають колоритно і смачно. Вони ніби й самі кепкують із своїх персонажів. Та все одно звідкись мимоволі виникають сум і жаль.

Виконавиці головної ролі, власниці фальшивого «пошивочного цеху» Зої Пельц — Олена Мартинова і Валентина Гаркуша. Вони, звичайно, різні, але в кожної Зойка — повноправна господиня квартири, сцени, але — не ситуації. З’явившись в її домі, зухвалий авантюрист і винахідливий брехун Аметистов (Андрій Романій і Віктор Жданов) ніби ділить з нею сценічний простір навпіл, стає неформальним власником на відвойованій ним території, улюбленцем гостей «ательє» і глядачів. Андрій Романій демонструє напрочуд ексцентричну гру і азарт. А Віктор Жданов додає до цього зосередженість і тактовність.

Голова будкому Алілуя (заслужений артист України Андрій Бориславський) — уособлення справжньої людської безпринципності і безхарактерності. Ним керують страх, дріб’язковість і меркантильність. Ідолопоклонство грошам — його життєва мета.

Виразні й переконливі барви для своїх героїв знайшли Володимир Биковський (Гандзолін), Ігор Рибчинський (Херувим), заслужений артист України Сергій Лупільцев (Гусь) та інші. Їхні герої живуть ілюзіями легкого та забезпеченого майбутнього, нехтуючи справжніми людськими цінностями.

Постановочний колектив — заслужені діячі мистецтв України Тетяна Медвідь (художник-постановник), Євген Кулаков (музичне оформлення), Тетяна Пащук (хормейстер) та балетмейстер Василь Маслій лаконічно й точно відтворили настрої й ознаки епохи, описаної іронічним Булгаковим. Епохи, надто схожої на нашу.

Ми побачили трагіфарс з яскравими комічними, навіть шаржовими образами, крилатими висловами, пародійними ситуаціями, із щирим сміхом, іронією і болем. Проте в програмці вистава названа просто комедією. Можливо, це зроблено з обережності — на догоду публіці, яка нібито любить у театрі тільки розважатися. І не любить згадувати про свої постреволюційні травми. Мовляв, усе в нас сьогодні прекрасно й весело.

Донецьк.

На знімку: Олена Мартинова (Зойка) та Андрій Бориславський (Алілуя) у виставі «Зойчина квартира».