Діти Броварів та сіл Броварського району на Київщині під час зимових канікул побували у казковій країні. Веселу музичну казку підготували для них ровесники з творчого колективу «Маестро». Тут є діти з райцентру й сіл району — Калити, Калинівки, Димерки, Требухова.

Малеча захоплено дивилась виставу. Це казка про те, як Котигорошко, Кіт і мишенята захищають Місяць від щурів, котрі хочуть його з’їсти, бо Місяць схожий на головку сиру. Все діється під супровід веселих пісень. Автор віршованої казки — відомий дитячий поет Леонід Ямковий.

— Добродію Леоніде, нині в дефіциті такі п’єси-казки. Чому ви її віддали на село, а не до професійного театру?

— Випадково. Якось зібрав десятків зо три своїх пісень на музику Олександра Злотника, Алли Мигай, Михайла Чембержі. Ну, куди з ними їхати? Мені на маршрутці від Лісового масиву добиратися швидше до Броварів, ніж до Хрещатика! А в Броварах є чудовий колектив. От і поїхав. Діти Броварщини тих пісень заспівали. Потім ми з художнім керівником «Маестро» Ігорем Єрмаковим написали кілька пісень. Торік одна з них, «Я — Україна», на фестивалі патріотичної пісні одержала головний приз. Виконавці — Богдан та Владислав Дмитруки із села Калита отримали путівки до «Артека». Я радів так, ніби це мене послали відпочивати.

І коли завідувачка управління культури Броварської райдержадміністрації Ганна Унгуряну запитала, чи не зробив би я дитячу музичну виставу — погодився.

Ви бачили — у дітей бідні костюми, та й весь антураж вистави не може зрівнятися з тим, що є у столичних палацах. Але діти-актори не грають, а живуть на сцені. І дитяча аудиторія відповідає тим самим. Вдячні очі дітей — найвища нагорода поетові. І я працюватиму для них далі. Бо це для мене душевна необхідність, а хочете, й реальне втілення Української національної ідеї.

— Ви маєте якийсь варіант національної ідеї?

— Згадайте формулу: любити Україну не до глибини душі, а до глибини кишені. Чи багато людей з нинішньої влади живуть за цією формулою? Хочете два конкретні приклади?

Керівник колективу «Маестро», він же і режисер вистави, Ігор Єрмаков, підготував п’ять (!) акторських складів, і діти чесно змагалися за право виступати по черзі. Чудово! Унікально! Та коли ми заговорили про помірну матеріальну допомогу, нам сказали, що в бюджеті району не вистачає коштів на «потрібніші речі». Що тут заперечиш?

А згодом звістка: голову райдержадміністрації заарештовано під час спроби отримати хабара за відведення землі — 40 мільйонів гривень. Ото й були ті «потрібніші речі»?

Другий приклад. В одному з районів Київщини є дитячий колектив, з яким я давно співпрацюю. Керівник колективу, талановитий педагог, зі сльозами образи розповіла мені таку історію. На корпоративну вечірку для райдержадміністрації та місцевих бізнесменів запросили її дітей. Запросили і «Кроликів», яким заплатили за виступ кілька тисяч доларів. А дітям не здогадалися дати хоч по іграшці. Ви скажете: діти несправжні актори. А хіба про дітей так думати морально? Цей колектив — один з кращих в Україні, має звання «зразкового». Цих дітей знає пів-Європи. На початку цього року вони гастролювали у Словаччині, Чехії, Німеччині. Не називаю той район, щоб оберегти дітей від помсти цього жаднюги, що називає себе самоврядною владою. Зрештою, він не єдиний представник нинішньої «державної культурної стратегії».

— А якою ви бачите цю стратегію?

— Оскільки я можу інколи мислити на рівні п’ятирічної дитини, від себе, п’ятирічного, і почну. Я хочу, щоб на мене працювала «Комплексна програма формування української нації через духовне і фізіологічне відродження дітей України». Щоб, починаючи з дитсадка, у веселих іграх з віршами та піснями мене вчили любити пташок, батьків, друзів і Україну. Отак, наче на рівні залучення до віри в Господа — але весело. І щоб про це дбали найрозумніші люди: професори, композитори, поети. І щоб їм на це вистачало зарплати.

А по телевізору й по радіо щоб були для мене спецканали. Бо я, п’ятирічний, не цікавлюся сексуальною орієнтацією поп-зірок. І щоб книжок дитячих у мене — читай-не перечитай. Отак я хочу. Й не знаю, що з мене виросте, якщо у мене цього не буде. Але якщо цього не буде, то й України не буде.