Український календар залишається заручником політичного компромісу. Такого висновку дійшли учасники наради-семінару
«Постать гетьмана Івана Виговського та події Конотопської битви 1659 р. в історії та історіографії», проведеної Інститутом історії України НАНУ спільно з Міністерством освіти і КНУ імені Тараса Шевченка.Наші історики вважають Битву під Конотопом однією з
«найвизначніших перемог української зброї» і важливим етапом боротьби за незалежність. Згідно з ухваленою торік Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2009 році» та відповідним Указом Президента 350-ту річницю Конотопської битви відзначатимуть на державному рівні. Перші «вітання» тоді надійшли... від російського МЗС, яке вважає події 1659 року «кривавою битвою через чергову зраду чергового гетьмана» і розцінює наміри відзначати ювілей як спробу відшукати у спільній історії події і персонажів, «примітних тільки тим, що вони якимось чином були спрямовані проти Москви».Київ заявив, що не збирається переписувати свою історію під російську диктовку. Проте і в Україні не в захваті від офіційної версії історичного календаря. Як відомо, постанова Верховної Ради приймалася
«пакетним голосуванням», адже через суперечності в сесійній залі в інший спосіб вона просто не мала шансів.— Постанова була компромісною, — нагадує заввідділу української історіографії, керівник Центру інтеграції історичної науки і освіти Інституту історії України НАНУ, доктор історичних наук, професор Олександр Удод. — Проте всі найвідоміші дати з нашої історії, найвідоміші постаті в ній зафіксовані. Коли буде стверджуватися наша держава, коли офіційна політика пам’яті набере підтримку більшості населення, тоді вдасться посилити науковий сегмент нашого історичного календаря. А так, на жаль, сьогодні це — компроміс. Ось чому інколи проскакують сумнівні речі. Щербицького святкуємо, Григоренка — ні. Чому? Не вдалося знайти компроміс... 1 січня цього року святкували 100-річчя Степана Бандери. Всі політсили національно-демократичного спрямування звертались до Президента щодо присвоєння йому звання Героя України. Рішення немає. Хоча минулого року таке рішення ухвалили щодо Романа Шухевича. Оця вибірковість теж є результатом компромісу. Ситуацію можна було спрогнозувати. Позитивне рішення ще більше розбурхало б і без того загострене політичне протистояння кінця 2008 — початку 2009 року. Історичний календар, на жаль, і досі є заручником політичної боротьби, яка триває в нашому суспільстві.
— У кожному суспільстві, організованому на засадах державності, обов’язково має існувати офіційна політика пам’яті, — вважає Олександр Удод. — Хоча є й інша думка. Скажімо, академічні історики проти того, щоб держава регулювала історичні наукові дослідження, давала якісь орієнтири. Тому що справді академічна наука повинна ґрунтуватись на засадах автономності й незалежності. З огляду на це постає проблема взаємодії українського історичного календаря із офіційною політикою пам’яті. Тут компроміс між наукою і політикою — річ необхідна.
— А підручники з історії — теж результат компромісу?
— Підручник — це не поле для наукових відкриттів чи наукових дискусій. Але й там достатньо є гострих моментів методологічного напряму. Приміром, було згадано термін
«Велика Вітчизняна війна». Це — політичний термін, не науковий, це самоназва тієї війни, яку вів Радянський Союз чітко в рамках з 22 червня 41-го по 9 травня 45 року. Це — не війна і не явище з нашої української історії. Водночас українці брали участь у Другій світовій війні, інколи по обидва боки фронтів і окопів. Друга світова тривала з 1 вересня 39 року по 2 вересня 1945-го. І українці були втягнуті в неї раніше за Польщу і Німеччину. Події навколо Карпатської України у березні 39 року вже означали участь українців у Другій світовій. Сьогодні немає наукового сенсу пристосовувати ідеологічний штамп до української історії. Але ж цей ідеологічний постулат обстоюють комуністична і соціалістична партія, які весь час атакують наші шкільні підручники й програми.— Тож термін залишиться?
— Ми знайшли компроміс. Думаю, що його підтримають і суспільство, й науковці. Маємо два курси в школах —
«Історія України» і «Всесвітня історія». У «Всесвітній історії» є розділи і з історії СРСР. І коли говоримо про дату 22 червня 41 року, то і в програмах, і в підручниках рекомендуємо згадувати про те, що з подачі Ярославського Сталін проголосив цю війну Великою Вітчизняною. І сьогодні вплив Росії на формування нашої історичної свідомості, на жаль, дуже великий — і через видавничу сферу, книжки, якими заповнені ринки України, масову пропаганду їхньої історії і бачення нашої історії через ТБ, радіо, пресу. Переважна більшість документів з нашої історії перебувають у російських архівах. Вони відкривають їх вибірково, дозують. Коли ми звернулися по матеріали про Конотопську битву — почули грубу, різку відмову. По голодомору 32—33 років — так само. А от в контексті 200-річчя Гоголя — ласкаво просимо! Будь ласка, приїжджайте, давайте спільно публікувати документи. На жаль, на історичному фронті між Росією і Україною теж немає миру.На знімку: директор Інституту історії України НАН України академік НАН України Валерій Смолій, доктор історичних наук, професор Олександр Удод.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
