Зоологи, досліджуючи поведінку диких тварин, визначили десятку найжорстокіших. З’ясувалось, що до найбільшої агресії, що межує з убивством, здатні бурі ведмеді, бджоли і слони. Напади люті бувають раптовими, та коли вони настають, звірі готові вбити кожного, хто зустрінеться на їхньому шляху, — людину чи тварину. Правда, такій поведінці можна знайти і пояснення: бджоли, як правило, захищають своє добро і дім від злодіїв; слони бувають страшними не так через свою лють, як через розміри і велетенську силу, коли навіть просто необережний рух може бути вбивчим... Але є ще одна істота, чия жорстокість не порівнянна із звірячою, чия лють не підлягає жодній логіці, а поведінка — будь-якому аналізу. Достатньо лише поглянути на щоденні короткі міліцейські зведення, щоб стало зрозуміло, про кого йдеться. Людина — найжорстокіша істота.
Коли життя — копійка
Пригадуєте старі і добрі (видно, не випадково живе це словосполучення) часи, коли на кіносеансі весь зал не приховував сліз, якщо раптом на екрані гинув хтось із героїв фільму? А які гарячі сльози капали на сторінки книжки, коли про щось подібне йшлося в сюжеті. Хто, не те що з молоді, а навіть із людей середнього покоління, котрі встигли пережити ці хвилюючі моменти, тепер відважився б на такі публічні сльози? Та ще з приводу чого? Вбили людину, зґвалтували дитину, підірвали цілий будинок — кого цим здивуєш. Хоч як це прикро звучить, а складається враження, що людське життя так само девальвувалось, як і багато інших цінностей. Та й як може бути інакше, коли комп’ютерні ігри навіть для найменших учать: герой не гине, навіть помираючи, він все одно народжується знову, головне — не його життя, а кількість бонусів, котрі встигнеш зібрати. В іграх для старших уже мало просто народитися вдруге, вдвадцяте, всоте. Там треба вбити самому. Для тих, хто не знає, як це зробити, існує широкий вибір навчальних
«посібників». Фільми із сценами вбивств і насилля вже давно перестали жахати, а сприймаються як щось звичне і буденне. Тож і сама насильницька смерть стала явищем буденним.Одна з останніх кримінальних історій, що сталась на Хмельниччині, мало ким була сприйнята як сенсаційна. Після новорічно-різдвяних святкувань, які затяглися на декілька тижнів, чоловік ніяк не міг знайти свою співмешканку. Після кількаденних пошуків усе-таки натрапив на неї в одній веселій компанії. Особливо не стримуючи своїх емоцій, він добряче відлупцював її і покинув ночувати на холодній підлозі в хаті свого батька. Про те, щоб хоч перекласти її в ліжко, ніхто навіть і не подумав. І коли зранку старий спробував добудитись жінку, з’ясувалось, що вона померла від побоїв. Маму так і не дочекалися шестеро дітей. Коли ж почалось розслідування, з’ясувались ще жахливіші деталі.
Півроку тому з тюрми повернувся чоловік загиблої і батько цих дітей. Заставши в хаті нового господаря, він особливо не засмутився. Навпаки, всі разом вирішили, що і втрьох можуть прожити непогано. Їх об’єднала не сім’я, не діти і не любов, а диявольська пристрасть до горілки. Водночас нікого із дорослих не цікавило, як таку родину сприймають не те щоб односельці, а власні діти. Всі дев’ятеро змушені були уживатися у двох невеличких кімнатках старої хатини.
Хто знає, скільки тривали б такі стосунки, якби одного вечора чоловіки не посварилися і не побилися. Кількох лайливих слів виявилось досить, щоб молодший і сильніший схопив ножа і вбив свого
«опонента».Слідство не виключає, що свідком усього цього була не тільки дружина, а й діти. Та нікому з них навіть на думку не спало зробити заяву до міліції. Всі мовчали. Навіть тоді, коли вбивця просто затягнув тіло у погреб на подвір’ї. Про те, щоб хоча б таємно поховати жертву, навіть не йшлося.
Швидше за все, родина так і продовжувала б жити в одному дворі з непохованим тілом, якби не сталося вже згадане друге вбивство і його розслідування не привело б слідчих до страшного погреба.
Коли батьки вбивають дітей
На жаль, випадки, коли п’яні батьки кидаються з ножами, сокирами, палицями чи просто з кулаками на своїх дітей і забивають їх до смерті, вже давно перестали бути чимось винятково жахливим. Будь-яке кримінальне видання подає таке повідомлення поруч із банальними крадіжками, пограбуваннями чи нещасними випадками. Суспільство перестало здригатись від таких історій. А тим часом покидьки продовжують робити те, що не дозволить собі жодна інша жива істота.
Навряд чи хто із дорослих зможе до кінця зрозуміти те, що довелось пережити дітям в одному з райцентрів області. Батько споював, а потім ґвалтував своїх доньок. Першою жертвою стала старша, коли їй лише виповнилось тринадцять. Батько змусив її до статевих стосунків. У психіці дитини стався такий злам, що дотепер вона боїться розповідати про весь той жах, який довелося пережити.
Але на долю меншої сестри випали ще більші страхіття. Коли дівчинка разом із молодшим братом та батьком відправлялась на риболовлю, вона й подумати не могла, чим усе закінчиться. А батько, тільки-но опинившись подалі від людей, одразу примусив обох дітей випити по склянці горілки. Залишивши хлопчика на березі, доньку потягнув за собою в кущі...
Приголомшена всім, що сталося, дитина, наче закам’яніла, теж мовчала. А тим часом ґвалтівник лише й чекав моменту, коли дружина піде в нічну зміну. Вже звична склянка горілки — і дитина знову опинилась у подружньому ліжку своїх батьків.
Цей кошмар міг би повторюватися знову і знову, якби мати все-таки не запідозрила щось лихе і не звернулась до міліції. Сьогодні розслідування кримінальної справи наближається до завершення, насильник невдовзі постане перед судом. Але хіба може бути якась кара, страшніша за ту, якої він завдав своїм рідним дітям?
Мати з дітьми нині перебуває під охороною в державному центрі, що опікується жертвами насильства. Поруч — соціальні психологи, психотерапевти і педагоги. Вони повинні навчити жити по-новому, забути все минуле раз і назавжди. Але хіба таке забувається?
Коли до старості немає поваги
Утім, про яку повагу йдеться, коли одинокі бабусі чи не найчастіше стають жертвами п’яних молодиків. В області не знайдеться жодного району, де не траплялися б саме такі випадки. Як правило, серед ночі непрохані гості приходять до стареньких або по гроші, або по самогон. Здобич буває дуже мізерна, бо, крім жалюгідних пенсійних заощаджень на чорний день, в таких оселях навряд чи ще щось знайдеш. Доводилось читати і такі кримінальні справи, де в жертви відбирали... півпляшки самогону і життя.
Стариків не шкодують. Дуже часто їх забивають майже до смерті, а потім просто залишають помирати в калюжах крові. Дерев’яного стільця розбив на голові 84-літньої бабусі дужий чолов’яга, котрий ніколи нікого в селі і словом не образив, а своїй жертві не раз приходив допомагати по господарству.
Майже її ровесниці вже в іншому селі та іншому районі у схожій історії довелось перед смертю пережити ще і зґвалтування. Вбивцею та ґвалтівником виявився молодий чоловік, котрому ледве перейшло за двадцять літ.
Напередодні нового року в лікарні, в тяжких муках закінчила життя ще одна жертва пограбування. Після того, як злодії так і не знайшли в помешканні грошей та коштовностей, вони обмотали її рядниною, облили алкоголем і підпалили...
Десятки таких справ значаться в міліцейській статистиці. У переважній більшості випадків убивць знаходять. А вони й не намагаються втікати, переховуватись, замітати сліди. Дуже часто вони навіть не вважають, що скоїли щось надзвичайне: за таке вбивство можна отримати не набагато більше, ніж за крадіжку із сільського магазину чи за кілограм макової соломки під стріхою. За нагоди такими
«подвигами» навіть можна похвалитись. Хіба ж не для цього один юнак знімав на відео, як його приятель з особливою жорстокістю зґвалтував пенсіонера-односільчанина, а потім залишив його роздягненого на морозі на всю ніч. Пізніше лікарям довелось зшивати розірвані та понівечені нутрощі. Щоб урятувати життя, потерпілому доведеться пережити ще не одну операцію. Але, рятуючи тіло, хірурги не знають, як допомогти душі. Після всього, що сталось, чоловік перебуває у глибокому ступорі, практично не реагує на зовнішній світ.Прикро не те, що страждання перестали викликати біль і співчуття в наших душах, а те, що зло не знаходить ні належного осуду, ні відповідного покарання. Воно стало таким буденним, що ми й не помітили, як із найгуманніших перетворюємось на найжорстокіших істот.
Хто візьметься дати відповідь на запитання, що ж штовхає людей на такі страшні вчинки? Боротьба за життя, намагання врятувати своє потомство, бідність? Навряд. У гру вступають інші сили і правила. Хіба не вседозволеність, безвідповідальність та безкарність стають першими помічниками звірячих справ? Утім, відповідь на це у кожного своя.
Хмельницький.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
