Відомий севастопольський краєзнавець Валько Кравченко у своїй книжці
«Український Севастополь» стверджував, що Леся Українка відвідувала південне місто щонайменше п’ять разів. Уперше українська письменниця Олена Пчілка привезла свою доньку, 19-літню Лесю, до Севастополя влітку 1890 року, після того, як та пройшла курс лікування в Саках та Євпаторії. Під час морського переходу Євпаторія—Севастополь, який тривав чотири години, Леся на пароплаві написала вірш «Грай, моя пісне!»Це та й наступні відвідування знаменитого міста були нетривалі: від декількох годин до декількох днів. І обмежувалися екскурсіями містом й околицями. Велике враження на неї справив Байдарський перевал, якому вона присвятила вірш
«О, що се? Чудо чи потужні чари?». У серпні 1907 року після вінчання з фольклористом Климентом Квіткою вона приїхала до Севастополя вже з чоловіком. Спочатку вони оселилися в готелі Кіста у Графській пристані, лише на два дні. Цей будинок зберігся й нині перебуває в оренді в Чорноморського флоту Росії. Його нещодавно відреставрували. А ось іншому, де подружжя прожило майже два місяці, не пощастило.Практично на вході до Балаклавської бухти, поруч із знаменитими генуезькими вежами, багато років зяє порожніми очницями напівзруйнована дача Соколової, де київські гості дихали морським повітрям і набиралися сил. Тут Леся написала вірш
«За горою блискавиці», завершила поему «У пущі», продовжувала працювати над драмами «Руфін і Прісцілла», «Йоганна, жінка Хусова». Останній раз Леся бачила ці береги у травні 1913 року з борта пароплава, котрий ішов із Ялти в Грузію. Збереглися шість її листів з поштовим штемпелем Севастополя. Зачарована мальовничими пейзажами кримських гір, велика поетеса писала: «Щоб тута жити, треба мати крила!»У центрі Балаклави нещодавно встановлено пам’ятник Лесі Українці. Любителі поезії сподіваються, що місцева влада нарешті вирішить і долю історичної дачі Соколової, надасть пристановищу поетеси гідний її пам’яті вигляд.
