Вісімдесят країн підтримують розвиток «зеленої» енергетики на законодавчому рівні

Черговий виток «газової війни» між Росією та Україною вкотре змусив задуматися про альтернативні джерела енергії та енергетичну незалежність. Про ці проблеми й можливі шляхи їхнього розв’язання в інтерв’ю «Голосу України» розповідає голова правління Української вітроенергетичної асоціації, віце-президент Агентства з відновлювальної енергетики Андрій КОНЕЧЕНКОВ (на знімку).

— Які перспективи розвитку атомної енергетики у світі?

— Сьогодні знову заговорили про розвиток атомної енергетики в мирних цілях. Не беремо до уваги Північну Корею, Іран, які передбачають її використання не лише в мирних цілях. А от Велика Британія, котра свого часу заморозила в себе атомну енергетику, нині розглядає її як енергетику нового покоління, але за умови введення в експлуатацію реактора, який видавав би вдесятеро менше радіоактивних відходів, ніж нині діючі.

США зазнає труднощів із розвитком атомної енергетики, тому що ця галузь переважно зосереджена у приватних руках. Колишній уряд пропонував цим компаніям величезні пільги і кредити. Однак вони не готові їх освоїти, тому що на будівництво атомного реактора йде мінімум десять років, а загальна тенденція у світі енергетики швидко змінюється, й важко вгадати, чи захоче місцеве населення через десять років купувати енергію цієї атомної станції.

Відповідно до енергетичної стратегії, прийнятої 2006 року, Україна планує до 2030-го побудувати 22 атомні блоки. А це виходить за межі будь-якого розумного розрахунку.

Деякі чиновники Євросоюзу зацікавлені в розвитку атомної енергетики, але не на своїй території. Для них привабливі в цьому плані Росія, Україна, деякі країни колишнього соціалістичного табору. Такі, як Болгарія, Угорщина, Чехія, Словаччина. Там точаться дискусії, чи варто розвивати атомну енергетику.

— А що пропонується натомість?

— Сьогодні більше акцентується увага на відновлювальний сектор енергетики. Майже 60 відсотків всіх коштів, що спрямовуються у світовий енергетичний сектор, ідуть на «зелену», так звану відновлювальну енергетику. Нині 80 країн світу підтримують розвиток такої енергетики на законодавчому рівні: приймаються спеціальні закони, вводяться «зелені» тарифи, «зелені» сертифікати, квоти та інші фінансові пільги, щоб люди були зацікавлені у використанні місцевих енергоресурсів.

— Що це дає?

— Декілька аргументів на користь відновлювальної енергетики. По-перше, за місцеві енергоресурси не потрібно воювати. Адже енергію вітру, сонця та біоресурс можна використовувати тільки там, де вони є. По-друге, ці ресурси є екологічно чистими, а їхній розвиток дає можливість інвестувати в місцеву економіку. Так, наприклад, вітроенергетика, за даними січня цього року, досягла рівня 120 ГВт установленої потужності, що становить півтора відсотка від загального вироблення електричної енергії у світі. У вітроенергетичному секторі задіяно понад 500 тисяч осіб. Найбільше ця галузь розвинена в Німеччині, Іспанії, США, Данії, Індії, Китаї тощо.

— Яке місце приділяється в українській енергетичній стратегії альтернативним джерелам енергії?

— На відновлювальну енергетику (це правильний термін, тому що атомна теж є альтернативною) бюджету практично не передбачено. Хоча у вересні Верховна Рада прийняла закон, що встановлює спеціальні «зелені» тарифи на електричну і теплову енергію, вироблену використанням альтернативних екологічних джерел енергії. Іншими словами, було внесено зміни до законів «Про електроенергетику» і «Про альтернативні джерела енергії».

Відповідно до цього закону, «зелений» тариф визначається як спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об’єктах електроенергетики, й оптовий ринок електричної енергії в Україні зобов’язаний її купувати у виробника. Ухвалений закон дає змогу отримувати за вироблену електроенергію на об’єктах, де використовують поновлювані джерела, на рівні не вище подвоєного середньозваженого тарифу на електроенергію, вироблену енергогенеруючими компаніями за минулий рік. Під час прийняття закону цей тариф був близько 9 євроцентів, хоча сьогодні через коливання курсу він зупинився на позначці 66,24 копійки, або 6,6 євроцента. У Чехії, наприклад, такий тариф становить майже 15 євроцентів. Це поки що єдиний механізм, прийнятий в Україні, котрий повинен підтримувати розвиток відновлювальної енергетики.

— Для чого потрібний «зелений» тариф?

— «Зелені» тарифи вводять для того, щоб дати старт для розвитку відновлювальній енергетиці. В Іспанії, наприклад, такий тариф прийняли безстроково. Оптимальним уважається термін дії його — 15—20 років. За цей час новий вид енергетичного сектору виходить на самооплатність і стає конкурентоспроможним.

— Що мається на увазі під відновлювальною енергетикою?

— Існує міжнародна класифікація відновлювальних джерел енергії. У неї входять: енергія сонця, що використовується для виробництва теплової та електричної енергії; енергія вітру, яку можна використовувати для виробництва електричної та механічної енергії; енергія біомаси — відходи деревини, соломи, біогаз (газ, зібраний шляхом переробки гною, звальний газ). Будь-яке звалище можна перетворити на енергогенеруючий об’єкт, який працюватиме не менш як 20 років. До відновлювальних видів енергетики належить також мала гідроенергетика.

— Наскільки ці джерела енергії розвинені в Україні?

— Групою міжнародних громадських організацій ІNFORSE — інформаційна мережа зі стійкої енергії (центр у Данії) — разом із нашим Агентством з відновлювальної енергії розроблена стратегія до 2050 року. Підраховано, що доти реально з урахуванням нашого економічного становища досягти в Україні 50 відсотків енергопостачання за рахунок відновлювальних джерел.

Якщо говорити про вітроенергетику, то сьогодні є проект програми, що пропонується вітчизняному Міністерству палива та енергетики. Його суть: до 2030 року виробляти 16 тисяч МВт. А це близько 25 відсотків всієї електроенергії країни.

— Кожний регіон має свої особливості. Які відновлювальні джерела енергії і де доцільно розвивати в Україні?

— У Криму — це вітро-, сонячна та геотермальна енергетика. У центрі України досить багато біоенергетичних ресурсів. Адже наша країна сільськогосподарська, і не використовувати потенціал деревини, соломи нерозумно. Мова йде не про вирубку лісів, а про їхнє очищення і проріджування, про відходи сільськогосподарського виробництва. У нас велика кількість районів досі не газифікована, але там є великий потенціал соломи. Солома як енергоресурс уп’ятеро дешевше газу і втричі дешевше вугілля. Але поки що у всій країні працює тільки трохи більш як 20 котлів на соломі потужністю від 200 до 600 кВт.

В Європі до цієї сировини ставляться з повагою. У зв’язку з газовою нестабільністю, що виникла, європейці намагаються розв’язати проблему за рахунок інших джерел енергії. Навіть використовують полігони твердих побутових відходів (звалища) для їхнього перетворення на енергогенеруючі об’єкти.

— Яким чином?

— Наприклад, у Данії сім’я невелике звалище (до 2—3 мільйонів тонн сміття) орендує й перетворює на енергооб’єкт. Пробурюють свердловини, збирають відхідний звальний газ — метан, який спалюють на газодизельному генераторі й одержують електроенергію, а потім продають її в енергомережу. До того ж це екологічно чисте виробництво.

— Чи зміниться ставлення до відновлювальних джерел енергії після «газових воєн»?

— Воно у світі давно змінилося. Ще після нафтової кризи 1973 року. В Україні сьогодні ініціатива впровадження цих технологій іде не зверху, а знизу. Але для розвитку цього енергетичного сектору потрібна ініціатива зверху, щоб прийняти чинні, а не деклараційні закони, ввести пільгове оподатковування тощо. Саме цей сектор забезпечить нам енергетичну та екологічну безпеку, дасть змогу інвестувати в місцеву економіку; це й створення нових робочих місць.

Устаткування зі спалювання біомаси має строк окупності максимум 2—3 роки, у вітроенергетиці це залежить від «зеленого» тарифу, який установлює держава. За нинішнього тарифу строк окупності — близько 7—9 років.

Якщо порівняти з тими проблемами, які виникли в нас унаслідок аварії на ЧАЕС, з витратами на переробку ядерного палива, з негативними наслідками від вугільної енергетики (постійні аварії на шахтах, загибель людей, викиди вуглекислого газу в атмосферу та ін.), то поновлювані технології набагато безпечніші, екологічно чистіші й дешевші. І за ними майбутнє.