Коли дізналася, що Верховна Рада ухвалила Закон «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», зраділа: нарешті буде встановлено справедливість у цьому питанні, що стільки часу завдає прикрості тим, кому випало нещастя жити «на пташиних правах».

Але, прочитавши цей закон, зрозуміла, що він нічого, по суті, не змінює. Велика кількість мешканців гуртожитків і надалі залишається «за бортом» реалізації своїх житлових прав. Наприклад, що означає таке положення: «Цей Закон не поширюється на громадян, які проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв’язку з роботою (службою) за контрактом; осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав (без офіційної реєстрації місця проживання).

Хіба робота за контрактом менш професійна, ніж без нього? Та й термін контракту часто подовжувався: тимчасова робота насправді перетворювалася на досить тривалу. Особливо це стосувалося помічників-консультантів народних депутатів України, які працювали по 4—5 років. Хіба вони не люди, не громадяни своєї країни, що їх позбавили конституційних прав? Маючи часто по кілька вищих освіт, спеціальностей, наукові ступені, спеціальні напрацювання, суспільно значні творчі доробки, вони не змогли претендувати навіть на те, що одержали працівники низької кваліфікації, яким пощастило влаштуватися на роботу без контракту.

Так само не розв’язує закон проблеми тих мешканців гуртожитку, які не зареєстровані в них не з власної вини, а з примхи адміністрацій, котрі їх поселяли, але не давали можливості прописатися, а потім зареєструватися через той само контрактний характер роботи.

Як тепер бути таким працівникам? Брати кредити на придбання власного житла вони не можуть, і їм їх не дадуть через вік — пенсійний, передпенсійний. З цієї ж причини їх не приймуть на високооплачувані роботи, хоча досвід і знання мали б бути найкращим «резюме», але...

Але реальність така, що для цих людей немає ні достойної роботи, ні навіть надії на одержання свого житла, що тепер закріплено і на законодавчому рівні..

Гадаю, було б логічно, аби держава забезпечила цим «неврахованим» законом громадянам реєстрацію у гуртожитках і право на житло в них, на його приватизацію. Бо, інакше, виходить, що, попри запевнення про розбудову правової держави, не всі у нас рівні перед Конституцією, перед тими її положеннями, де йдеться про забезпечення прав на житло, на свободу пересування і вільний вибір місця проживання.

Київ.