Кінчай, батьку, торгувати,бо нічим здачу давати!

Докладний аналіз показників Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» наводить на сумні роздуми. Передусім загальна сума бюджетного фінансування видатків Міністерства аграрної політики зменшилась порівняно з минулим 2008 роком на 43 відсотки — з більш як 11 млрд. гривень до 6,36 млрд. Тобто ми скотилися до рівня 2005 року, коли на сільське господарство фактично було виділено державою 5,5 млрд. гривень. А якщо врахувати рівень інфляції за 2008 рік, то сільськогосподарські товаровиробники фактично отримають від держави вполовину менше, ніж у 2008-му, на рівні підтримки, яку одержували більш як п’ять років тому.

До формування бюджету підтримки сільськогосподарських товаровиробників підійшли за залишковим принципом. Ми ніби пам’ятаємо, що десь у селі є корови, які дають молоко і регулярно присилаємо молоковози, щоб це молоко забрати, от тільки забуваємо, що цих корів потрібно хоча б нагодувати, або переконані, що корм собі вони знайдуть самі.

Незрозумілою є логіка розробників бюджету стосовно бюджетної тваринницької дотації та фінансової підтримки виробництва продукції рослинництва шляхом дотування на гектар посівів. Вона становить лише 500 млн. гривень, або 18,3 відсотка від рівня 2008 року.

Тернистий шлях грошей до господарств

Тепер проаналізуємо, скільки коштів виділяється на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів. Їх заплановано 300 млн. гривень, або в 3,3 разу менше, ніж у 2008 році, та в 2,2 разу менше 2007 року. І знову, як і в першому розглянутому випадку, незрозумілою виглядає частка у структурі загальних видатків коштів на здешевлення кредитів. Якщо у 2007-му вона становила 7,8 відсотка, у 2008 році — 9 відсотків, то на 2009 рік лише 4,7 відсотка. Абсолютно зрозумілим є той факт, що навіть у разі пролонгації всіх узятих у 2008 році кредитів підприємствами АПК виділених у бюджеті 300 млн. гривень не вистачить на здешевлення відсотків за кредитами, не кажучи вже про здешевлення вартості кредитів, які підприємства АПК візьмуть під урожай 2009 року. Або виходить, що Кабінет Міністрів свідомо прогнозує, що банки взагалі зведуть до мінімуму кредитування аграріїв у нинішньому році.

Що стосується фінансової підтримки фермерських господарств, то складається враження, що Кабінет Міністрів України взагалі махнув рукою на цю категорію товаровиробників. На підтримку їхніх потреб у бюджеті АПК на 2009 рік виділено аж 20 млн. гривень, або утричі менше, ніж у 2008-му, та в 1,9 разу менше 2007 року.

Які кошти безпосередньо доходять до товаровиробників, я хотів би показати на прикладі Карлівського району Полтавської області. Так, у минулому 2008 році аграрії Карлівського району отримали за державними бюджетними програмами 5 млн. 371,5 тис., що на 2 млн. 83,7 тис. гривень, або на 63 відсотки більше, ніж у 2007 році. Із цих коштів 2 млн. 726 тис. — компенсація за посів озимих та ярих культур, або 50,7 відсотка від загальної суми дотації, та 1 млн. 68,7 тис. гривень надійшло бюджетної тваринницької дотації, що становить 19,9 відсотка. Крім того, товаровиробники одержали 1 млн. 240,8 тис. гривень компенсації відсоткової ставки за короткострокові кредити, або це 23 відсотки від загальної суми отриманих бюджетних коштів районом за державними бюджетними програмами.

Порівняно з 2008 роком безпосередня підтримка аграрних товаровиробників з урахуванням компенсації Пенсійному фонду втрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку спеціальної ставки зі сплати збору на обов’язкове пенсійне страхування зменшиться з 6,1 млрд. до 2 млрд. гривень, або більш як утричі, а левова частина видатків бюджету АПК піде на фінансування наукових та освітніх установ, чиновникам-управлінцям, а також на заходи з контролю якості та безпечності продукції.

Фінансування науки без розробок й освіти без спеціалістів

Основним напрямом фінансування потреб агропромислового комплексу за структурою запланованих видатків на 2009 рік буде фінансування освітніх та наукових установ. На перший погляд все абсолютно правильно — вкладаючи гроші в освіту і науку, ми вкладаємо їх у майбутнє. Але чи справді це так? Де ті наукові розробки вітчизняних учених, про необхідність яких увесь час говорять чиновники і які так необхідні сільськогосподарським товаровиробникам? Як доходять до товаровиробників результати щорічної наукової діяльності цих самих наукових установ? Де наукові рекомендації, наукові прогнози, які були б компасом товаровиробникам у розбурханому океані ринкової стихії.

Їх, буду відвертим, немає. Є, в ліпшому разі, наука для науки, для звіту за пророблену роботу за отримані бюджетні кошти. А реальний товаровиробник методом наукового «тику», власного досвіду та інтуїції бреде ринковими лабіринтами до світла в кінці тунелю. Результатом вкладення мільярдних асигнувань у розвиток АПК має бути не наявність у державі кількох десятків чи навіть сотень племінних биків і корів-рекордсменів та вирощування рекордних урожаїв на десяти—ста гектарах дослідних полів. Сьогодні, на мою думку, більше коштів у реальне застосування наукових розробок у виробництво вкладають потужні приватні компанії, виробники насіння та засобів захисту рослин. Вони доносять до товаровиробників новітні розробки аграрної науки і, безперечно, мають зиск від реалізації цих новинок. На превеликий жаль, вітчизняні розробки, на які щорічно виділяються мільйони гривень, до села не доходять.

Дуже хотілося б також побачити статистику про кількість випускників аграрних вузів та коледжів, які приходять працювати у сільськогосподарське виробництво. Я знаю десятки агрономів, ветлікарів, зоотехніків, економістів, які трудяться де завгодно, тільки не в АПК. Більшість студентів аграрних вузів навіть не збираються працювати в аграрному секторі, а ті випускники, які все-таки приходять на роботу в сільгосппідприємства, нерідко мають такий низький рівень знань, що для них необхідно проводити додаткові поглиблені курси підвищення кваліфікації та стажування. То чи таку окупність повинні мати кошти, які так щедро виділяються на аграрну освіту?

До елеваторів — за двісті кілометрів

Велика і серйозна програма з формування державного продовольчого резерву покладається на Аграрний фонд. Кредитування Аграрного фонду передбачено в обсязі 2,14 млрд. гривень, але за рахунок повернення 2,2 млрд. гривень наданих у попередні роки. З огляду на мізерне бюджетне фінансування видатків на потреби АПК у нинішньому році, звичайно, треба вітати виділення (а, по суті, повернення наданих в минулі роки) коштів Аграрного фонду.

Проте слід наголосити, що Аграрний фонд, на превеликий жаль, не став серйозним гравцем на аграрному ринку, контролюючи, за оцінками фахівців, до 3 відсотків обсягів зернової продукції. Його вплив на формування цін був мізерним. Сама процедура продажу та визначення заставних цін громіздка. І сказати сьогодні, що всі або хоча б половина чи чверть сільськогосподарських підприємств відчули реальну допомогу від держави через ефективну роботу Аграрного фонду, не можна. Його діяльність -це крапля в морі.

Починаючи з того, що тільки пара-трійка елеваторів у області приймала зерно Аграрного фонду, а це значить, що переважній більшості сільськогосподарських підприємств області просто економічно не вигідно було за півтори-дві сотні кілометрів везти зернові культури на елеватори, які заключили договори на співпрацю з Аграрним фондом. Наявність обмеженої пропозиції на закупівлі була благодатним ґрунтом для різного роду пройдисвітів. Не один десяток керівників сільгосппідприємств та фермерів у розмові зі мною з обуренням казали, що різні ділки, які вхожі до владних кабінетів, пропонували свої послуги за прийом зерна до Аграрного фонду за офіційно чинними високими цінами за винагороду в конверті із розрахунку 70—100 гривень за прийняту і оплачену Аграрним фондом тонну зернових.

Я за те, щоб Аграрний фонд став надійним партнером і помічником аграріїв держави, потужним державним зернотрейдером, а не був годівницею для купки наближених до влади шахраїв.

Сумні перспективи вимальовуються, коли аналізуєш обсяги фінансування та структуру видатків Мінагрополітики на 2009 рік. Таке враження, ніби держава пустила у розбурхане море своїх годувальників на моторному човні, з якого в цілях економії злили майже все пальне і зняли рятувальні засоби та ще й сподіваються, що в пункт призначення човен прибуде вчасно і з великим уловом риби...

Володимир СЛЄПЦОВ, голова постійної комісії Карлівської районної ради з агропромислового комплексу.

Полтавська область.