Яка держадміністрація, така й держава,або КМДА, як найвище досягнення постсовєцької бюрократії

Громадянин Черновецький (за підтримки не лише «бабушек і дєдушек», у любові до яких він полюбляє зізнаватися) створив у столиці систему фінансового обороту, в якому земля також давно стала бюрократичним товаром...

Тернистий шлях до державного акта

Живе собі у Святошинському районі Києва Андрій Саповський, будинок і земельна ділянка якого перейшли йому в спадок від діда і батька. Тобто вже четверте покоління Саповських мешкає на цьому обійсті без претензій і без особливих проблем. Проблеми почалися тоді, коли він вирішив привести фактичний стан свого володіння у відповідність до сучасних юридичних норм. Іншими словами, вирішив отримати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, яку давно має і використовує його родина. Випадок досить типовий для мешканців тих київських ділянок, які ще донедавна були околицями Києва, як і цей куточок Святошина, що подекуди зберіг залишки колишнього соснового лісу. Залишки, на які зусібіч тиснуть новобуди, що їх у столиці вистачає. Отож і почав А. Саповський клопотатися про документальне оформлення своїх фактичних прав.

А тепер, шановні читачі, наберіться терпіння, бо ми з вами вирушимо тернистими шляхами оформлення, що їх пройшов А. Саповський у Київській міській держадміністрації. Щоправда, перед цим наш герой ще доволі попобігав по різних інстанціях та конторах, збираючи необхідні документи, аж нарешті їх повний комплект 25.01 2006 р. о 15 год. 26 хв. потрапив на стіл Наталії Гавриленко у відділі підготовки рішень Управління координації та експертизи КМДА.

Наступного дня, тобто 27.01 2006 р., з резолюцією «КП КІЗВ — в роботу», о 14:47:16 (так із точністю до секунди зафіксовано в комп’ютері) документи було відправлено до КП КІЗВ, тобто Комунального підприємства «Київський інститут земельних відносин» — на стіл до Лариси Кирей.

І вже упродовж дев’яти довгих місяців у цій специфічній конторі народжували так званий проект землевідведення обсягом у декілька сторінок, який цілком легко можна зробити впродовж тижня. А тому документи нашого героя лише 26.10 2006 р. об 11:35:50 знову потрапили до Управління координації та експертизи КМДА, а конкретно — в реєстраційно-координаційний відділ до Галини Стефановської. Пані Стефановська переадресувала їх знову до Н. Гавриленко, у відділ підготовки рішень того ж управління. А пані Гавриленко того ж дня, 26.10 2006 р., о 14:40:26, перенаправила матеріали пані Тетяні Федоровій у цьому самому відділі, яка о 15:48:26 наклала резолюцію: «Сагура — на вивчення». І ми вже радіємо разом із паном А. Саповським: почалося вивчення!

Наступного дня (27.10 2006 р.) Лариса Сагура — у цьому самому відділі підготовки рішень — пише резолюцію: «Березі». Об 11:26:05 управління землеустрою в особі Василя Берези отримує документи, а вже 30.10 2006 о 9:33:08 вони знову потрапляють до Наталії Гавриленко, яка о 15:29:35 знову подає їх Тетяні Федоровій, а та, з резолюцією «На експертизу», переправляє їх до експертно-аналітичного відділу цього ж таки управління координації, панові Олександру Бережному.

О. Бережний проводив експертизу документів капітально (впродовж місяця, з 15:51:33 30.10 2006 р. до 13:49:07 вже 01.12 2006 р.). Написавши зауваження, він передав документи працівникові цього ж відділу Володимирові Шустю, який буквально через півтори хвилини передав їх Артему Кадомському з цього ж таки управління, а той — через тиждень — знову повернув документи до Н. Гавриленко у відділ підготовки рішень. Пані Наталія 7.12 2006 р. о 16:10:25 надсилає документи до працівниці цього ж відділу Лариси Стасюк, яка накладає резолюцію: «КІЗВ — зауваження експертизи».

Той знову мало не тиждень проводив експертизу кількох сторінок «проекту століття» і врешті відіслав його до відділу землевпорядкування Святошинського району Києва, пану Олексієві Пшенишному.

Наступного дня документи було повернуто в Управління координації та експертизи до знайомого нам А. Кадомського, а ще через три дні — у відділ підготовки рішень до так само знайомої Н. Гавриленко, яка через три з половиною хвилини передає документи (з резолюцією «Салтану — виправити рішення») всередині відділу, а пані Лариса Стасюк додає: «Для Гуйт».

Про співчуття до А. Саповського, який супроводжував свої документи майже на кожному кроці їх «обробки», говорити не будемо, бо з того, що ви вже знаєте, він пройшов (і — уявно — ми з ним) лише 27 етапів зі 103, які на нього чекали!

Отже, шановні читачі (а особливо ті, кому закортить юридично оформити своє фактичне право), наберіться терпіння, бо, зрештою, ви ж зараз не ходите по інстанціях насправді, а лише вивчаєте досвід попередника. Тим паче, що ця наука для вас цілковито безкоштовна. Чого не можна сказати про А. Саповського, від якого ці етапи вимагали не лише втрат часу і нервів, а й цілком конкретних витрат коштів.

Про кошти, витрачені паном Андрієм, також можна було б розповісти багато цікавого, але, мабуть, це не викличе ані здивування, ані обурення у читачів, настільки це стало буденним явищем, щодо якого практично кожен уже має свій власний сумний досвід.

Отож щоб не втомлювати читачів, далі підемо (лише в нашій розмові, а не в реальному житті) за скороченою схемою. Щоб ви краще уявили собі маршрут, що його пройшов А. Саповський, намалюйте величезну павутину, де на кожному перетині ниток сидить... ні-ні, не павук! — чиновник. В даному разі цих чиновників виявилося 32 особи. Деяких осіб довелося «проходити» по декілька разів, зокрема Л. Стасюк — 16 разів, Н. Гавриленко — 14, Т. Федорову — 13, Ю. Мосійчука — 5, Н. Волошину і С. Оганесян — по 4 рази, О. Пшенишного, І. Тарнопольську та А. Муховикова — по 3 рази.

До речі, до отого «славнозвісного» КП КІЗВ, яке впродовж дев’яти місяців 2006 року виготовляло свій кількасторінковий шедевр на тему земельної ділянки А. Саповського, довелося згодом звертатися ще 7 (сім!) разів з таких причин (цитую за резолюціями київських чиновників на документах пана Саповського): «КІЗВ — виправити відповідно до нових вимог», «повернуто листом... як такі, що погоджені на пленарному засіданні сесії», «нет дискеты и квартал задокументирован за другим подрядчиком» тощо.

Причому, велика кількість «проходів» через робочий стіл певної особи не обов’язково відповідає її рівню бюрократичності. Кількість «проходів» радше ілюструє абсурдність усе ще совєцької (хоч і комп’ютеризованої) системи обробки документації та прийняття рішень. Системи, яка більше нагадує товчення води в ступі, яскраво відображаючи ступінь компетентності та технологічно й організаційно закріпленої безвідповідальності службових осіб.

Бо чого варта дев’ятимісячна робота КІЗВ над цим «проектом століття», який охоплює кілька соток землі, якщо потім треба його «уточнювати» сім разів?! Або чого варта робота десятків фахівців (якщо вони фахівці) в апараті КМДА, якщо вона не дає бажаного результату для конкретного громадянина?

Хіба це нормально, коли заступник начальника Головного управління Юрій Мосійчук, до якого документи А. Саповського потрапляють від Т. Федорової на підпис 19.02 2007 р. об 11 годині (тобто після того, як ці документи, починаючи з 25.01 2006 р., впродовж майже тринадцяти місяців пройшли 44 (!) етапи-столи чиновників), ще тричі повертає ці документи тим самим співробітникам «на доопрацювання»?!

То, може, треба відправити «на доопрацювання» отих усіх «фахівців» або кардинально «передоопрацювати» систему організації такої, з дозволу сказати, «імітації праці»?!

Коли ж документи 23.03 2007 р. потрапили від згадуваного заступника до начальника Головного управління земельних ресурсів Анатолія Муховикова, то вони... ще двічі поверталися до нього після «доопрацювання», в тому числі — «на перевізу».

Нарешті, на 92-му «переході», а саме 20.11 2008 р., Н. Волошина приймає оформлені документи до архіву головного управління. Але що означає оформлені? Бо вже 25.11 2008 р. отримую від А. Саповського звернення до мене, як народного депутата України, в якому він просить допомогти йому хоча б дізнатися про те, де в лабіринтах КМДА подівся його державний акт права власності на землю, який було передано на підпис Л. Черновецькому і після цього не можна нічого з’ясувати? Як пише наш герой, «усі спроби дізнатися про долю цього акта блокуються як Київрадою, так і земельною службою».

Приклад «неунікального крутійства»

Цитуючи останній абзац цього документа, пропоную читачам самим дотямити, про що йдеться, й оцінити «майстерність» маніпулянтів з КМДА: «На цей час державний акт на право власності на земельну ділянку на вул. Львівській, 38а у Святошинському районі погоджений та підписаний, відповідно чинного законодавства, в Головному управлінні земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації відсутній. Заявникові відповідь надіслано».

Мабуть, ви подумали, що не второпали з першого разу, то прочитайте ще раз. От тільки не треба якихось там припущень на кшталт: замість крапки кому не там поставили чи тут слово якесь пропущене тощо. Все там так, як треба, і стільки, скільки треба, щоб зрозуміти: «фахівці» КМДА працюють не для громадян, а для себе.

І нехай вас не вводить в оману слово «на», чотири рази повторене в першій частині процитованого листа пана Луцького. У цій «фірмі» більш популярним є слово протилежного змісту. Я тепер використовую цей шедевр бюрократичної лексики як тест серед колег і знайомих: «А ну ж, уторопайте з десятого разу, про що тут ідеться, тобто: де, що, як і чому?»

У цьому досить типовому для чиновників КМДА (і, на жаль, не унікальному за своїм крутійством) посланні, немає відповіді — ані по формі, ані по суті. Очевидним є одне: А. Саповському досі не видано державний акт власності на його землю. При цьому чиновники КМДА на чолі з Л. Черновецьким і не збираються відповідати за свою «діяльність». Тому я цього факту просто так не залишу.

Проте треба, врешті, усім киянам визнати, що ця «ракова пухлина» на столичному «престолі» з’явилася завдяки нашій байдужості та відсутності солідарності, а передовсім через брак відповідальності з боку тих «пересічних» громадян, які бездумно й легковірно віддали свої голоси за демагога.

Це правильно, що короля робить його оточення. Але ж король сам формує своє оточення, а головне — організовує порядок його роботи. А як організовано «роботу» в КМДА і в чиїх інтересах — бачимо на розглянутому прикладі. Бо риба, як відомо, гниє з...

Віталій КОРЖ,народний депутат України (фракція БЮТ).