На львівській сцені — прем’єра «Холстоміра»

Марк Розовський, відомий російський режисер, став на коліна на заньківчанській сцені перед акторами, які щойно зіграли його п’єсу. Потім Розовський хотів скромно зійти зі сцени, однак актори й глядачі не пускали, ніби вимагали: скажіть, що вас так розчулило тут? Адже ваша п’єса з аншлагами йшла по всьому світі, навіть на Бродвеї!

— Я в захопленні від творчого ансамблю заньківчан, яких бачу вперше, — сказав Розовський. — Знаю, театр із глибокими традиціями. І все-таки кожний театр на прем’єрі тримає іспит. Щоразу хвилюється і не знає, чи буде досягнутий той дивний зв’язок між сценою і глядацьким залом, що є суттю театрального мистецтва. Сьогодні це відбулося, у мене найкращі враження. Дякую вам за щире служіння вищому!

«Історія коня», яку поставили заньківчани, — це толстовська повість «Холстомір», інсценована Марком Розовським вперше на сцені ленінградського ВДТ. Відтоді вистава обійшла майже всі видатні сцени світу і увійшла в театральні підручники.

Першим головну роль (коня!) грав знаменитий Євген Лебедєв, після якого інші актори побоювалися виходити в цій ролі на сцену. Лебедєв грав трагічно. Звісно, у Львові ті, хто бачив перше лебедєвське виконання, хоча б записане на плівку, мимоволі порівнювали із нинішнім баченням ролі львівським актором Янушем Юхницьким. Так, Юхницький — інший, він ніби додав зовнішньої галицької стриманості, яка приховала неймовірні бурі в душі лошати, потім молодого, повного сил коня, й нарешті старої шкапи, якій жити відміряно лише день... Дивовижно, як можна вмить змінювати пластику! То від старості ледь тримається на ногах, то молодечо гарцює, то передає граціозність юного лошати.

А ця дитяча, відкрита посмішка! Вона прихована і у виразі старого коня-людини. Цьому коневі все зрозуміло, він усе пробачив світові. Цей кінь був особливий — плямистий. І через те випадав із табуна. Й життя його було нестерпне. Так завжди буває з несхожими на інших. Це — кара чи нагорода? Одвічне запитання... Є теорія про вроджене благородство тварин і вроджену ницість людини. Що може сьогодні бути актуальнішим — змусити людей, які прийшли до театру, замислитися над цим? І не дати у це повірити остаточно.

Як сказав після спектаклю Марк Розовський, «Театр здійснює найголовнішу місію мистецтва: не дає померти людині в людині. І найдорожче, що цей спектакль насичений болем і гумором, дивовижним поєднанням, яке править бал і в нашому житті. Холстомір —толстовський кінь, який мислить як людина, співає, страждає, любить, як людина. І ця людська суть мистецтва передана на диво майстерно акторами і видатною постановкою Вадима Сикорського. Мені здається, спектакль — досягнення не лише цього театру, а й усієї української театральної культури. Це єднання культур — добрий знак для політиків, знак того, що ми єдині і живі. Так, десь є криза, однак театр — поза кризою, адже він говорить про людяність і духовну глибину, він кличе до співчуття, і це — найбільше завоювання сьогоднішньої вистави: не дати людям скотитися до кризи духовної.

Львів.

На знімку: фрагмент вистави «Історія коня».

Фото автора.