Я не готував цю публікацію спеціально, бо не мав якихось заздалегідь обдуманих намірів виносити листування з читачами на шпальти газети. Тим паче, що листів від виборців отримую насправді дуже багато, а тому давати розгорнуту відповідь на кожен із них просто неможливо.

Але лист пана Михайла Смоляного, як можуть переконатися самі читачі, — особливий. І хоча цей допис був адресований лише одному з нас, депутатів, проте непересічний зміст листа, зокрема, майстерно викладена автором теза про значення Вищого Розуму, стала приводом для широкого обговорення у середовищі БЮТ.

Бо дійсно: з одного боку, українські громадяни формально ніби дотримуються шанобливого ставлення до Всевишнього. Вони святкують День народження Його Сина, зазначивши це шанобливе ставлення не тільки в календарі, а й у преамбулі до основного тексту Конституції України: «...усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, ... нинішнім та прийдешніми поколіннями»...

Натомість, з другого боку, — повна (і навіть злочинна!) безвідповідальність; безвідповідальність перед Богом і перед власною совістю, а також абсолютно наплювальне ставлення до нинішнього і прийдешніх поколінь.

Далеко не всі громадяни України, які обурені нинішньою владою, ставлять конкретне запитання не перед кимсь, а перед собою: внаслідок чого (і завдяки кому конкретно?!) наша багатюща країна є такою бідною і «пасе задніх» у світовому співтоваристві, натомість її знають переважно не з успіхів побудови кращого життя, а з «успіхів» його руйнування?

А ще менше громадян насправді шукають і намагаються знайти відповідь на це запитання. Причому незалежно від посад і суспільного становища.

Складається навіть враження, що серед високопосадовців в Україні є ще менше бажаючих прислухатися до власної совісті й брати на себе відповідальність перед Богом, ніж серед так званих «маленьких українців».

Як відомо, це визначення — «маленький українець» — потрапило в сучасний політичний лексикон з уст пана В. Ющенка, коли він ще обіцяв зробити десять кроків назустріч оцим «маленьким українцям», про тяжку долю яких він тоді так багато розводився.

Де ті «десять кроків»? Не зробив жодного.

Більше того, коли рік тому на чолі господарства України стала затверджена Верховною Радою Прем’єр-міністр Ю. Тимошенко, згуртована президентська команда фактично «зарубала» програму «Український прорив», з якою БЮТ ішов на вибори і яка, в разі її реалізації, піднімала Україну з колін та ставила Український Народ на шлях сталого розвитку.

До речі, в разі прийняття вказаної програми, ми не мали б нині настільки відчутних наслідків кризи, позаяк «Український прорив», значною мірою, був орієнтований на розвиток внутрішнього ринку та інфраструктурних перетворень. Саме це не сподобалось тим, хто отримував надприбутки від зовнішніх, в тому числі від імпортно-експортних торговельних і фінансових операцій, зокрема, пов’язаних із газом.

Натомість, замість впровадження в життя вказаної програми, весь світ має можливість спостерігати, як президентська команда із відверто деструктивних позицій од початку 2008 року й донині здійснює безпрецедентний тиск на Кабмін, фактично заважаючи урядові нормально і спокійно працювати.

Саме з цих деструктивних позицій пан В. Ющенко злостиво коментував дії Ю. Тимошенко, яка відкрила світові унікальну за своїм нахабством корупційну аферу з компанією «Венко», до якої був причетний цей «коментатор».

Гарант безпідставно звинуватив Ю. Тимошенко у державній зраді(!), потім затіяв у вересні 2008-го чергову катавасію з виборами-перевиборами до Верховної Ради, а далі зробив черговий «гросмейстерський хід» — залишив український парламент без керівника, який має підписувати прийняті закони.

Тим самим було фактично заблоковано роботу Верховної Ради в умовах, коли фінансово-економічна криза набирала обертів і вимагала рішучих дій та швидкого оперативного реагування на зміни поточної ситуації.

Зрештою, деструктивна діяльність нинішньої президентської команди має в своєму руйнівному доробку доволі багато подібних «грандіозних успіхів». Достатньо нагадати хоча б аферу з підписанням у ніч на 4 січня 2006 року сумнозвісної принизливої газової угоди і впровадження на ринок корупційного посередника «Росукренерго».

Угоди, про яку Ю. Тимошенко висловилася, що «цей принизливий для України документ, мабуть, було підписано з великого перепою».

Тим не менше Президент потім ще впродовж місяця впевнено переконував Український Народ, що вказана угода — це великий успіх у розвитку українсько-російських економічних стосунків і що без посередника «Росукренерго» нам взагалі неможливо будувати розрахунки за газ...

А якій нищівній критиці В. Ющенко піддав дії Ю. Тимошенко з приводу нещодавнього підписання в Москві українсько-російських газових угод! Причому, не маючи на те жодних підстав.

Як бачимо, безпрецедентний тиск на український уряд з боку гаранта та його команди чимдалі набирає нових обертів, збільшуючи кількість безглуздих звинувачень і чорних прогнозів на перспективу.

А тим часом саме під «дахом» гаранта продовжує відповідно «відпрацьовувати» керівництво Фонду держмайна і Нацбанку України. Результати цієї «роботи» громадяни не лише бачать, а й відчувають.

На жаль, деякі громадяни-виборці у своїх висновках спираються не на факти, а на плітки й припущення, а нерідко сприймають бажане за дійсне.

Адже відомо: навіть у школі, коли вчитель чітко пояснює для учнів одного класу одну спільну для всіх тему з фізики, яка повністю підпорядковується законам природи і, здавалося б, не може викликати дискусій, виявляється, що певна частина класу зрозуміла це по-своєму, а, отже, не зовсім правильно. А що вже говорити про події на політичному полі в умовах інтриг і широкої дезінформації!..

Тому хочу звернути увагу на дві обставини, котрі є і залишаються вирішальними для кожної (а отже, для нинішньої та майбутньої) ситуації в державі.

По-перше, високопосадовців нам не присилають в Україну з космосу і не нав’язують силою. Громадяни самі їх обирають із наявного числа своїх співгромадян, а отже, ставлять на ці посади і дають їм право керувати, приймати закони і вершити правосуддя (або «лівосуддя» та безправ’я).

Ставлять, а потім упродовж чотирьох років переважно лише обурюються і пліткують. На цьому тлі повної безвідповідальності світлою плямою в понад сімнадцятирічній новітній історії України залишається Помаранчева революція, яку деякі приятелі гаранта нині відверто і знущально називають «оранжевой чумой, повторения которой нельзя допустить».

По-друге, робочим інструментом тотальної корупції в Україні є брехня. Брехня, як наслідок абсолютного ігнорування відповідальності перед Богом, а отже, й перед власною совістю та цілими поколіннями.

Кожен робочий інструмент постійно вдосконалюється. Вдосконалюється і брехня, стаючи часом дуже схожою на правду. Треба бути дуже обережними щодо тих, хто голосно і емоційно кричить або красиво поставленим голосом впевнено бреше з серйозним виглядом чи імпозантною усмішкою. «Не по словах, по їх справах пізнаєте їх», — вчить нас Ісус Христос.

Можна скільки завгодно (і дуже науковоподібно) патякати про сучасні демографічні тенденції у світі і виправдовуватись з посиланням на «об’єктивні причини», але наразі ще жодна інша країна у світі, окрім України, не втратила впродовж сімнадцяти років 12 відсотків свого населення (в тому числі українців — близько 18 відсотків)!

І це не в голодомор, не в умовах війни, а в мирний час!

А тепер можете дискутувати на різних «мудрих» конференціях: чи це є геноцид, чи, може, треба це назвати якось інакше?

А справа ж — не в назві...

А ті, що залишилися? Нинішню молодь значною мірою характеризує причетність до тютюнопаління, наркотиків, алкоголізму, СНІДу, порнографії, брудної лайки і... брехні. Адже в умовах широко розбудованої корупції і хтивості можна купити не лише курсову студентську роботу, а й диплом магістра права. Відповідно, з’явилася мода на літературу, в якій панує матірщина і еротика.

Натомість немає моди на інженерів...

Там, де люди не дослуховуються до голосу Бога й до власної совісті, там панує брехня, там править цар брехні.

Чи повинна влада (конкретні особи-можновладці на вершині влади) нести відповідальність за цей процес нищення української нації? Питання риторичне.

Ми вже не раз звертали увагу громадян на те, що принципи нинішньої системи організації влади і всього життя в державі, значною мірою, залишилися незмінними з совєцьких часів, коли ці принципи формувало політбюро ЦК КПРС, функції якого нині взяв на себе секретаріат Президента.

А отже, існуюча система потребує суттєвих, саме принципових змін.

Але для проведення цих змін в умовах демократії, яка щойно народжується в муках, треба, щоб громадяни своїм свідомим(!) вибором ставили на високі посади не банкірів із їх патологічним прагненням грошей, і не проФФесорів з кримінальним минулим, а тих, хто не на словах, а щоденно і практично усвідомлює свою відповідальність перед Богом, совістю і поколіннями.

Юлія Тимошенко три роки тому, виступаючи у Верховній Раді України, висловила важливу тезу: «Україна ніколи не підведеться з колін, якщо не стане на коліна перед Богом».

На жаль, це попередження пройшло мимо вух більшості слухачів.

Йдеться не про релігійні шоу можновладців, не про биття поклонів на публіку та демонстрацію своєї «побожності», що їх так полюбляють влаштовувати головні герої нинішнього балагана в Україні.

Йдеться про щире визнання своїх гріхів і сердечне cпокутування тими, хто, сидячи на шиї Українського Народу, тримав і продовжує тримати цей народ у полі дезінформацій, фальсифікацій, інсинуацій і провокацій.

Пан Михайло Смоляний звертає увагу на головне: коли найважливіший чинник нашого життя — Вищий Розум — залишається за межами нашої свідомості й державної діяльності, тоді в існуючій системі завжди бракуватиме розуміння мети, істини і сенсу людського існування.

Дуже слушне і влучне твердження!

А отже, доти, доки ми не введемо Бога в нашу сферу мислення, діяльності й відповідальності, марно сподіватися на позитивні зміни.

Тим не менше вся наша БЮТівська команда активно працює саме в напрямі поглиблення свідомості й відповідальності громадян.

Адже лише розум і совість громадян та усвідомлення ними своєї відповідальності за наслідки власного вибору є нашим єдиним ресурсом у боротьбі за справедливість.

І нехай Бог допоможе нам всім у цій боротьбі!

Віталій КОРЖ,народний депутат України (фракція БЮТ).