Виповнилося 70 років з часу утворення Сумської області
Кожна наша область по-своєму унікальна. Сумська область тим, що, утворившись 10 січня 1939 року, ввібрала у свій склад землі з різних етнографічно-історичних регіонів України: Слобожанщини, Гетьманщини, Сіверщини. Що має найдовший східний кордон з Російською Федерацією. Що виросла з неповторної, справді унікальної минувшини.
Відлуння віків
Сумщина — область прикордонна, та своєю історією, значенням подій, які тут відбувалися, міцно стоїть у серцевині нашого народу і держави. Що не населений пункт — то і нагадування про величні, знакові, чи й трагічні події в нашій історії.
Коли завітаєте до Путивля, то обов’язково згадаєте нашу першу національну писемну пам’ятку —
«Слово о полку Ігоревім». Саме тут розвивалися події, змальовані в безсмертному «Слові». Проїжджатимете Глинськ Роменського району — знайте, саме звідси походив князь Михайло Глинський, який на зламі XІV і XV століть очолив боротьбу проти поляків. А Глухів — легендарне місто, протягом майже всього XVІІІ століття було столицею Гетьманщини, Лівобережжя.Що стосується обласного центру — він теж відіграв видатну роль у нашій історії. Суми, засновані козаками-переселенцями з Правобережжя у 1652 році, швидко стали полковим центром, відігравали провідну роль серед полкових міст Слобожанщини, скажімо, було значимішим від сусіднього Харкова. Недарма саме в Сумах протягом 1732—1743 років розташовувалася так звана канцелярія заснування Слобідських полків. Фактично Суми на якийсь час стали столицею Слобідської України, як паралельно Глухів — Лівобережжя. У Сумському полку діяло найбільше шкіл на Слобожанщині.
Останніми роками справжньою Меккою, зокрема для української молоді, стало село Шаповалівка Конотопського району. Тут, у 1659 році, гетьман Іван Виговський завдав нищівної поразки московським військам, за один день, як потім відзначали російські історики, Москва втратила цвіт своєї армії — понад 40 тисяч відбірних вояків.
У 1708—1709 роках нинішня Сумщина опинилася в центрі боротьби гетьмана Івана Мазепи з російським царизмом, який уособлював Петро І. Ставка І. Мазепи та його союзника, шведського короля Карла ХІІ, знаходилася в Ромнах. Петро І хитрістю виманив українсько-шведське військо з Ромен, місто знищив. Ромни повторили долю гордого Батурина — населення вирізали солдати Меншикова, як писав потім Тарас Шевченко:
«Вся Сула була загачена тілами старшин козацьких». А в Лебедині жорстоко стратили соратників Мазепи — близько 900 козаків загинули мученицькою смертю. Нині відновлено могилу гетьманців, установлено пам’ятний знак.Національно-визвольні потуги не припинялися в краї і протягом ХІХ—ХХ століть.
Могутнє волевиявлення, самоусвідомлення проявилося в краї у 1905—1907 роках. Повсталі маси під керівництвом Антона Щербака, по суті, усунули від влади царську адміністрацію, певний час місто Суми перебувало в руках революційно налаштованих селян та інтелігенції. Декілька слів про так звану
«Яструбинську республіку». Селяни в Яструбиному, що під Сумами, утворили самоврядування, озброєну самооборону, висунули вимоги, серед них: у кожному селі відкрити школу з українською мовою викладання, а в повітових Сумах дві українські (чоловічу й жіночу) гімназії. Вимоги яструбинців підтримали на багатолюдному мітингу в Сумах. На жаль, пізніше і «Яструбинська республіка», і сумське самоврядування знищили царські війська. Як писала харківська газета «Волна», всі тюрми в Харкові «переповнені вільними сумськими громадянами».Сумщина розділила з Україною і криваві наслідки жовтневого перевороту 1917 року, і тріумф та падіння Української Народної Республіки, і утворення СРСР, що призвело до національного гніту, страшного геноциду української нації у 1932—1933 роках, до масових репресій 37-го.
«
Коштовні імена на бархаті сторіч»Саме ці поетичні рядки Ліни Костенко найсуттєвіше характеризують найголовніше багатство Сумщини — як і будь-якого іншого регіону — видатних уродженців краю, які зробили вагомий внесок у розвій нації, чиї імена золотими літерами вибиті на скрижалях нашої історії. Їх — тисячі... Навіть розгублюєшся, з кого ж почати той список...
Ризикнемо — з Петра Калнишевського (1691—1803), уродженця села Пустовійтівка Роменського району, останнього кошового Запорозької Січі. Він, як відомо, став символом незламності українського духу, ув’язнений в камері-одиночці на Соловках, проживши в нелюдських умовах понад сто років, не зламався, не відступився від ідей української державності. Ще одна легенда нашого державотворення — наказний гетьман Павло Полуботок (1660—1724).
Багатющі літературні традиції області. Пантелеймон Куліш, Яків Щоголів, Павло Грабовський, Олександр Олесь, Борис Антоненко-Давидович, Остап Вишня, Пилип Капельгородський, Леонід Новиченко, Микола Лукаш, Микола Хвильовий — це лише перша
«золота десятка» майстрів красного письменства — уродженців області. Всього, за неповними підрахунками, лише тих літераторів, які мали власні книги, Сумщина дала понад 700 чоловік.Сумський край дав і цілу плеяду митців. Так, у Глухові народилися класики української музики Максим Березовський та Дмитро Бортнянський, у Лебедині побачив світ всесвітньо відомий співак Борис Гмиря, а в Охтирці — Петро Білинник. Сумчанами були й художники світової слави — організатор і ректор Петербурзької академії мистецтв Антон Лосенко, Микола Мурашко, Олекса Грищенко, Федір Кричевський, Георгій Нарбут, скульптори Михайло Лисенко, Іван Кавалерідзе.
Дуже довгим виявився б список видатних діячів науки, які до її висот почали шлях із сумської землі. Назвемо бодай кількох: перший вітчизняний клініцист Григорій Базилевич, геолог і палеонтолог Олексій Борисяк, мовознавці Олександр Потебня та Микола Грунський, лісівник Борис Іваницький, фізики Абрам Йоффе та Борис Лазарєв, педагог Антон Макаренко, хімік і політичний діяч Федір Овчаренко, астроном Олексій Савич, геолог Микола Світальський, історик Павло Сохань, астрофізик Йосип Шкловський...
Імена сумчан — і серед видатних українських підприємців. Як тут не згадати Олексія Алчевського — гірничозаводчика і фінансового діяча, цукрозаводчиків Івана Харитоненка, Миколу Терещенка.
Зачаровує і військова слава Сумщини. Генерал Олександр Греков — один з командувачів армії Української Народної Республіки, маршал бронетанкових військ, двічі Герой Радянського Союзу Павло Рибалко, прославлений льотчик-ас, єдиний з українців — тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб...
На бистрині часу
Уже з першого дня утворення області почалося енергійне будівництво партійних, радянських, адміністративних органів. Так, до обласної, районних, міських, селищних і сільських рад депутатів трудящих першого скликання обрали 13666 депутатів. Територія щойно утвореної області становила 24,2 тисячі кв. км, на яких проживало 1706,7 тисячі чоловік. Почали виходити обласні газети
«Більшовицька зброя» та «Більшовицька молодь», з’явилося обласне радіо, відкрився обласний музично-драматичний театр, філармонія тощо. На початок 1940 року в молодій області налічувалося 8940 великих і дрібних підприємств (на них працювало 140 тисяч робітників і службовців), функціонувало 22 радгоспи і 1610 колгоспів. Господарське будівництво велося в умовах безперестанних політичних репресій, «компетентні органи» виявляли все нових і нових «ворогів народу», якими «ставали» найталановитіші інженерські, педагогічні, лікарські кадри. Та попереду чекало ще одне страшне лихо — війна.Уже з перших днів бойових дій на фронт з області пішло понад 207 тисяч чоловік.
Захопивши область, фашисти палили міста і села, по-звірячому розправлялися з кожним, кого запідозрили в нелояльності до
Сумщину визволили від фашистів на кінець вересня 1943-го, одразу почалася відбудова народного господарства. Вже до 1 травня 1946 року відновили в Сумах Червонозоряний рафінадний завод, в наступному став до ладу конотопський
«Червоний металіст», з часом вони зайняли вагоме місце в промисловості СРСР. У 1948-му Верховна Рада СРСР, враховуючи заслуги сумського машинобудівного заводу імені М. Фрунзе, нагородила підприємство орденом Леніна.Наступні десятиріччя позначені нарощуванням виробничих потужностей у промисловості області, інтенсифікацією роботи колгоспів та радгоспів. Уже в 1950-му обсяг промислового виробництва в обласному центрі досяг довоєнного рівня, в місті налічувалося 38 великих і 180 дрібних підприємств. У 1953-му почав випускати продукцію завод хімічних реактивів у Шостці. У Ромнах створили шкіряно-взуттєвий комбінат, нарощував виробництво Путивльський консервний завод, на території колишнього спиртозаводу в Тростянці збудували електротехнічний завод (пізніше
«Електропобутприлад»). На весь Союз стали відомі успіхи сільських трудівників Сумщини.1959 року в Сумах введено в дію авторемонтний завод, наступного року запрацював завод верстатних вузлів у Лебедині, на кінець 1964-го став до ладу Сумський фарфоровий завод, поступово область з переважно аграрної стає промисловою. У 60—70-х роках на весь Союз гримить слава Сумського машинобудівного виробничого об’єднання імені М. Фрунзе, шосткинського об’єднання
«Свема», сумського виробничого об’єднання «Хімпром», Кролевецької фабрики художнього ткацтва тощо.Що ж нині являє собою Сумська область, зокрема, її економіка як рушій позитивних перетворень?
Григорій ХВОСТЕНКО, Владислав ЖМУРКОВ.
Суми.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА та Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Розмовляємо з в. о. голови Сумської облдержадміністрації Миколою Лавриком:
— Миколо Івановичу, як би ви оцінили нинішнє місце області в нашій державі?
— Сумщина лишається гідною свого славного минулого, її жителі — своїх славетних попередників. Область не пасе задніх у господарському комплексі держави. Скажімо, за січень—жовтень минулого року темпи зростання промислового виробництва в Україні становили 102,2 відсотка, на Сумщині маємо показник 109,5 відсотка, що забезпечило області в цьому плані 6-те місце серед областей у державі. Приблизно таке саме співвідношення маємо і за підсумками року загалом. Чи ще такі цифри. В той час, коли по державі в цілому платіжний баланс є від’ємним — імпорт за підсумками року переважає український експорт майже на 12 млрд. доларів США, то на Сумщині продали за кордон більш як на 270 млн. доларів більше, ніж звідти завезли. Отож перед фінансовою кризою сумчани мають кращі, ніж в багатьох інших регіонах, позиції, аби подолати труднощі, які чекають на державу найближчим часом.
У відносно непоганому стані перебуває й агропромисловий комплекс області, досить бурхливо розвивається культурне життя в регіоні.
— Чи є в області наробки, проекти, які зацікавили б й інші регіони держави?
— Звичайно. Зупинюся, бодай, на одній з нагальних проблем і тих шляхах, які ми бачимо для її подолання. Маю на увазі наш намір різко скоротити споживання енергоресурсів, насамперед газу. Для цього розробили програму використання альтернативних видів енергії, недавно я захистив її у першого віце-прем’єра Олександра Турчинова. Йдеться про потужний проект на території нашої області. Ми попросили на наступний рік 350 млн. грн. з державного бюджету, додамо до них 168 млн. грн. з місцевих бюджетів, долучимо понад 300 млн. грн. приватних інвестиційних коштів, плануємо відкрити комплексну установку — 100 цехів з переробки соломи, деревини тощо. Внаслідок матимемо змогу зекономити понад 350 млн. грн. кубометрів газу, тобто шосту частину від загальної кількості, яку використовуємо. Маємо програму економії енергоресурсів на п’ять років, щорічно скорочуватимемо обсяги спожитих енергоносіїв на 10—15 відсотків.
— Миколо Івановичу, керівництвом області, як один із напрямків подолання економічно-фінансової кризи, кинуто гасло:
«Купуйте лише сумське!»...—
Ми зобов’язані піклуватися про місцевого виробника, як і не забувати про Україну загалом. Розробили список антикризових заходів, у якому 60 пунктів. Що не можемо вирішити на рівні регіональному — виклали, просячи допомоги, у зверненні на адресу Президента, уряду і парламенту.А стосовно нагальної необхідності підтримувати
«свого» виробника, то проілюструю її хоча б таким прикладом. Область, особливо північні її райони, багата на ліси. Щороку в нас заготовляється 1,5 мільйона кубометрів деревини, яка, зокрема, йде і за кордон. У результаті область має у десять разів менше, ніж могла б мати: втрачаються десятки тисяч робочих місць (у розвинених країнах доводять глибину місцевої переробки деревини до 80—85 відсотків, ми ж переробляємо лише на 18 відсотків).Тому переконаний: підприємства з поглибленої переробки дерева, нашого дерева, мають знаходитися в нашій області, біля сировинної бази.
І таких проектів чимало. Вони передбачають чимало зусиль, клопотів. Одне слово, область своє 70-річчя зустріла в хорошому робочому ритмі, із чітко спланованими заходами в усіх сферах діяльності на найближчі роки. Аби життя змінювалося на краще, аби міцнів регіон, а значить, і вся держава.
