Пшениця гріє краще за антрацит...

— Я три дні ходив хворий, коли довідався, для чого деякі фірмачі скуповують фуражне зерно, — поділився наболілим директор ПП «Агрофірма «Григорівська» Пологівського району Олексій Чех. — Але, добре все обміркувавши, дійшов висновку, що й сам би їм не відмовив, бо з усіх боків обступили борги. Не розрахуєшся вчасно з державою та кредиторами, так і чекай, що сільгосппідприємство обдеруть як липку. І що я тоді людям скажу?

Логіка в залітних покупців хоч і шокуюча, але «залізна»: кожен нині рахує свої витрати і шукає підходящий варіант, як отримати вигоду. А що під руку потрапило збіжжя, то що ж? Слава Богу, ніхто нині не змітає крихти зі столу, щоби їх з’їсти, тож і розмови про святість хліба ні до чого. Пшениці вродили нівроку, ніхто зерно в селян не купує, а коли й робить таку ласку, то бере за безцінь. Ну, подумаєш, якісь 500 гривень за тонну фуражної пшениці дають, хоча її середня собівартість по Запорізькій області ще минулого літа становила близько 800! Тепер, коли національну грошову одиницю безжально підточив шашіль інфляції, різниця між витратами на виробництво збіжжя і його ціною подвоїлася. Тож треба бути несусвітним дурнем, щоб цим не скористатися. А придбаним товаром кожний розпоряджається на власний розсуд. Зараз, коли найдешевше сортове вугілля коштує 840 гривень, підприємливі люди й додумалися замінити «чорне золото» пшеницею. Можна топити котельні та домашні плитки й насінням соняшнику, але олійну культуру рентабельніше переробляти на біодизельне пальне. Що й роблять у цивілізованому світі, і ніхто з цього приводу не репетує. Все ж краще, ніж висипати з баржі в океан...

Села нині огорнула напівдрімота. Одна частина працездатного населення після завершення польових робіт ще перебуває у відпустках, здебільшого неоплачуваних, а інша — у центрах зайнятості. Адже в 90 відсотках сільгосппідприємств тваринництвом давно не займаються. Щоправда, як спали морози і розтанув сніг, на польові стани повернулися механізатори. Роботи в них зараз не особливо багато, адже за попередні роки аграріям вдалося істотно оновити машинно-тракторний парк, тож в основному хлібороби займаються дрібним ремонтом борін, культиваторів і сівалок та комплектацією агрегатів. Часу до виходу в поле ще достатньо, хоча, якщо й далі протримається така майже весняна погода, то, можливо, доведеться заводити трактори вже наприкінці лютого.

Тепла затяжна осінь та грудневі заметілі стали добрими союзниками запорізьких хліборобів у їхній нелегкій боротьбі за виживання. Всі посіви озимих культур — а це 556 тисяч гектарів пшениці та ячменю і 31 тисяча гектарів ріпаку — перебувають у доброму та задовільному стані. Їх би вчасно підживити мінеральними добривами, то й можна було б сподіватися на більш-менш пристойний урожай. Але поки що, за даними головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, господарства забезпечені туками на 43 відсотки до потреби. Ще гірша ситуація з пальним. У наявності —лише 15 відсотків від необхідного мінімуму солярки та 12 —бензину. На практиці це означає, що селяни тримаються на осінніх залишках пального і, якщо не вдасться поповнити запаси, то дехто не зможе й до поля доїхати, а не те, щоб боронувати чи сіяти. А ярини на Запоріжжі має бути багато — разом з овочевими та кормовими культурами вона становитиме близько одного мільйона гектарів.

Навіть у такій абсурдній ситуації, як нині, ніхто не розмірковує над тим, сіяти чи не сіяти. Плекати врожаї — одвічний інстинкт хліборобів. Насіння підготували ще з осені. Але всіх замучило страшне безгрошів’я. Бо фермери та дрібні кооперативи ще з осені сплавили увесь ужинок і потрапили у ще більшу скруту, а великі сільгосппідприємства дещо зберегли і притримують на весну, сподіваючись, що ціни хоч трішки стануть кращими. Та просвітку не видно. Попри запевнення урядовців жодна з державних програм стосовно підтримки агропромислового комплексу не діє, а допомоги чекати ні від кого. Якщо в минулому році сільгосптоваровиробники області отримали 428,6 мільйона гривень державних дотацій і банківських кредитів, то в нинішньому — ще жодної копійки. Щоправда, декому поталанило пролонгувати позики на загальну суму 32,2 мільйона гривень, але за це доведеться сплачувати додаткові відсотки. Добре, якщо буде чим восени розрахуватися. Тож тепер селяни просять у Бога не дощів і навіть не доброго врожаю, а справедливості й гідної винагороди за свою працю.

Запорізька область.