Господиня центрального району Запоріжжя

Наша зустріч із головою Орджонікідзевської райадміністрації Запоріжжя Зоєю Лимарчук відбулася в обідню перерву. Телефон господині кабінету декілька разів все ж погукав неголосним рінгтоном, однак Зоя Михайлівна стійко утрималася, аби таки не взяти його до рук...

Про що розмовляли? Про район, якому 75 літ, про Хортицю, де господар, взагалі-то, Національний заповідник, однак двома тисячами людей, які там проживають — у розкиданих островом селищах, все-таки має опікуватися влада. Говорили про мир і про майстрів «графіті», які, зрештою, знайшли собі корисніше заняття, ніж просто псувати будинки на центральному запорізькому проспекті.

 Адже район має бути вітриною Запоріжжя за будь-якої погоди. А хто ж як не жінка, як ще радянські гумористи жартували, зможе встигнути і дома, і на роботі, до того ж за наявні гроші, та при цьому ще й мати гарний вигляд?

І справді, проспект Леніна (найдовший, нагадаємо, у Європі — 12 км довжиною) у межах Орджонікідзевського району —просто красень. Однак не проспектом єдиним! З Хортицею район — це 51 квадратний кілометр площі, 102 тисячі населення. Це малий і середній бізнес, це ветерани (чверть населення), це житловий фонд — часто ще довоєнної забудови. Та й існує багато ще чого, що аж ніяк не сприяє гарному настрою людей, які за нього відповідають.

Питаю, як вдається справлятися — бо ж у порівнянні з минулим роком Держказначейство добрішим до бюджетних установ не стало. Зоя Михайлівна, звичайно, не з тих, кого можуть довести до відчаю і великі, і малі труднощі (вона справжній мотор — відчувається, що енергія у цій жінці так і вирує), однак і «мотор» часом зітхає. Її сьогоднішня методика роботи базується на тактиці малих справ. Пріоритети знаходить разом із виборцями та громадськістю району (Зоя Лимарчук, окрім усього, ще й депутат Запорізької міськради). Найчастіше сьогодні жителі багатоповерхівок району вимагають ремонту дірявих дахів. Третього бажання вона не виконує — не Золота все-таки Рибка, а ось друге, окрім зазначеного вище, пропонує жителям міських дворів на вибір. Комусь найпотрібніші внутрішньо-квартальні дороги, однак нерідко вимагають і дитячі майданчики. Мовляв, ви ж теж були дитиною — чи не бачите, у яких умовах виховуємо малят? Тому в районі таких майданчиків — красивих і сучасних — з’явилося останніми роками аж двадцять.

Сама ж голова райадміністрації — фанат спортивних майданчиків. «Усі знають, що існує проблема, чим зайняти у вільний час школярів, — розповідає Зоя Лимарчук. — Секції у спорткомплексах чи спортшколах вимагають плати за роботу з дітьми, але не всі батьки можуть її забезпечити. Через те ми сконцентрували всі наявні кошти і цього року таки завершили повну реконструкцію парку Перемоги. Одним із його найпривабливіших елементів став якраз спортмайданчик. «Вандалостійкий, — посміхається вона, — однак дуже популярний і у дорослих, і в дітей».

Зрозуміло, що визначальною у будь-якій діяльності є економіка. Так уже історично склалося, що в радянські часи для підтримання фінансового стану району до його складу було нарізано територію із двома потужними підприємствами Запорізького проммайданчика. Йдеться про алюмінієвий комбінат та «Укрграфіт». Останній працює — може, й не так, як хотілося, бо з кон’юнктурою ринку існують проблеми, а ось із ЗАлКом, ще важче. Історія його приватизації на початку 2000-х упродовж довгого часу була топ-новиною багатьох видань. Читач зі стажем пам’ятає, що комбінат, який колись був флагманом і первістком кольорової металургії СРСР, перейшов до російського власника. Той же — в умовах відсутності будь-яких законодавчих перепон доведенню приватизованого підприємства до ручки — діяв по накатаній доріжці. Тобто тишком-нишком фактично удавив українського конкурента...

— У підприємців сьогодні безліч проблем, тому ми намагаємося їх мінімізувати хоча у питаннях, які залежать від нас, — розповідає Зоя Михайлівна. — Тобто не створюємо людям, котрі наповнюють бюджет, зайвих перепон у їхній діяльності. Постійно збирається координаційна рада з підприємництва, на якій присутніми бувають і депутати міськради-мажоритарники від району. Намагаємося разом у всьому розібратися, аби пролобіювати невідкладні питання вже на рівні міста.

Заговорили і про культурне життя Запоріжжя. Воно зазвичай сконцентроване саме в центрі міста (масові заходи) та на острові Хортиця. Однак Зоя Михайлівна не була б патріотом свого району (і міста, зрозуміло, теж), аби не згадала чи не найголовнішу запорізьку візитівку. Їй трохи більше двох десятків років, і задумувався захід у голодні роки, аби хоч трішки допомогти городянам. І ось вже у 2000-ті став Покровський ярмарок справжнім конкурентом ярмарку Сорочинському. У того єдина фора —його свого часу Гоголь оспівав, однак запоріжці тим не дуже переймаються, а із року в рік своїм ярмаркуванням поновлюють записи у «Книзі рекордів України».

Тепер Покровський ярмарок, окрім основної, звичайно, функції — це масштабне концертно-театральне дійство, з яким можуть конкурувати небагато масових видовищ по всій Україні. Відбувається все у суботу наприкінці першої декади жовтня, і справді — є де розгулятися на трьох кілометрах Прибережної магістралі! Очепурять, аби зібралося тут щонайменше півміста, та й гостей з усіх сусідніх областей щороку теж більшає. Зоя Михайлівна розповідає вже про майбутній ярмарок (цей грандіозний міський захід, як здогадався читач — теж в Орджонікідзевському районі) з таким завзяттям, що стає зрозумілим: його події особисто нею переживаються навіть у дрібних деталях. 

Власне, про багато чого ми із Зоєю Михайлівною Лимарчук побалакали. Про те тільки не спромоглися, як їй, мамі і бабусі, ще встигнути і дім тримати, і — звернемося до тих же гумористів — ще й чудово виглядати. Але про те вже іншого разу...

Запоріжжя.