Шестирічна Аня витягнула з ополонки свою подругу

Випадок, що стався у селищі Голоби Ковельського району, здивував не лише батьків і педагогів, а й навіть професійних рятувальників. Шестирічна першокласниця Аня Войціховська без сторонньої допомоги витягнула з крижаної води ровесницю Іринку Коренгу, яка, ковзаючись на невеликому ставку, провалилася під лід і почала тонути. Цю пригоду, в якій ніхто не постраждав, із впевненістю можна назвати зимовим дивом.

Так не хотілося померти в крижаній воді

Того січневого дня на невеликому ставку на околиці селища Голоби зібралося чимало дітей. Ковзатися на ставок вирушили й подруги-першокласниці Аня Войціховська та Іринка Коренга.

— Спочатку ми гралися на ставку разом з хлопчиками, — розповідає Аня. — А коли хлопці пішли до іншого ставка, ми з Іринкою зосталися самі. Раптом Іра ступила на тоненький лід і провалилася у воду.

— Одразу стало дуже холодно, — продовжує Іра Коренга. — Миттю вся змокла: шуба, штанці, навіть майка та панчішки стали дуже тяжкими. Намагалася втриматися за лід, та сил ставало дедалі менше. Мене тягло на дно.

Дівчатка добре пам’ятають, що відбувалося далі.

— Я взяла Іру за руку. Тягну-тягну, витягнути не можу, — пригадує Аня Войціховська. Вона кликала дітей, які гралися неподалік, проте вони не відгукнулися. Хтось навіть пожартував, що дівчатка кумедно борсаються на ставку. А мені ніяк не вдавалося витягнути Іру. Тоді вона й каже: візьми санчата. Так і зробила — підсунула санки до самого краю криги.

Можна лише собі уявити картину, як мокрими рученятами на лютому січневому морозі Аня тягнула санчата, за які міцно вчепилася Іринка.

— Я ніяк не могла втриматися за санки — рук і ніг не відчувала, зуби цокотіли. Стало дуже страшно, — пригадує події того дня Іринка. — Подумала, що зараз потону. Так не хотілося пропасти тут, у холодній воді.

Зібравши останні сили, Аня щодуху потягнула санки. Іринці зрештою вдалося закинути ногу на товщу кригу. Обидві дівчинки стверджують, що навіть не плакали. Не розгубилася Аня. Намагалася не панікувати в крижаній воді й Іринка.

«Я не повірила,що моя донька може вчинити щось подібне»

Коли Ірі нарешті вдалося вибратися з крижаної пастки, Аня побігла до бабусі, яка живе неподалік, а Іринка потупцяла додому.

— Я йшла дуже повільно. Сил не було. Мокрий одяг став дуже тяжкий. Поки йшла по морозі додому, все думала, що, мабуть, зовсім замерзну. А коли увійшла до хати, вирішила нікому нічого не розповідати, щоб не сварили. Хоча й змокла, але дорогою навіть рукавичок не загубила.

До будинку Коренг від злощасного ставу далеченько. Залишається тільки дивуватися, як вдалося дитині, змоклій, виснаженій, не зомліти по дорозі, навіть не застудитися.

— Іра прийшла додому вся мокра, — пригадує сестра врятованої Катерина. — Штанці можна було викручувати. Вона мокру шубу встигла заховати, щоб маму не засмучувати, а сама так і не переодягнулася, допоки ми не нагодилися. І нізащо не хотіла розповідати, що трапилося. Ми мерщій розтерли її спиртом, напоїли гарячим чаєм й закутали.

— Слава Богу, що Аня допомогла нашій донечці, — вдячності батьків врятованої немає меж. — Хлопці неподалік були й не допомогли, а вона витягнула. Вона — не просто мужня дівчинка, вона — герой!

Надвечір від бабусі повернулася додому й Аня.

— Мала казала, що врятувала дівчинку, — пригадує події того дня Ольга Войціховська. — Та мені здалося, що це доньчині вигадки. Навіть уявити собі не могла, що вона, таке маленьке «пшонятко», спроможна вчинити щось подібне. Ще й нагримала на неї, що рукавички загубила, й категорично заборонила ходити до ставу.

Тепер завжди будемо разом

Про те, що сталося на крижаній водоймі, у селищі стало відомо лише після канікул, коли дівчатка пішли до школи. На уроці «Основи здоров’я», коли мова зайшла про безпеку на крижаних водоймах, Аня Войціховська підійняла руку й розповіла вчительці про те, що трапилося.

— Сказати, що здивувалася — це не сказати нічого, — розповідає Ольга Корольчук, класний керівник 1-А, де вчиться Анна Войціховська. — Ледь дочекавшись, коли пролунає дзвоник, пішла до 1-Б, де навчається Іринка. Та, на жаль, там уже нікого не було: уроки в них закінчилися раніше. Але наступного дня Іринка усе підтвердила. — За 30 років вчителювання мені довелось побачити різних дітей, проте неймовірно, як маленька дівчинка не розгубилася у відповідальний момент, не залишила подругу в біді.

Згодом педагоги вирішили нагородити дівчинку — зібрали лінійку у школі, де й подарували маленькій рятівниці ляльку.

— Як сприйняли цю новину школярі й педагоги?

— Однокласники пишаються Анею. Діти у захваті. Хлопчики стверджують, що вчинили б, як вона. На щастя, чи, на жаль, ми так і не дізналися, хто ще був на ставку того дня. Сподіваюсь, їм соромно, що залишили дівчинку в біді, і відтепер вони захочуть бути схожими на Аню. Нині так мало позитивних прикладів, на яких діти вчаться бути людяними. Та особливо приємно, що Іринка не по-дитячому усвідомлює: своїм життям вона завдячує подрузі. Вона тепер щодня летить до Ані, щоб привітатися. «Ми тепер завжди будемо разом», — впевнені малі школярки.

— Аня — наймолодша рятівниця в області, — коментує пригоду на льоду начальник Головного управління МНС України в області генерал-майор Володимир Грушовінчук. — Маємо чимало прикладів гідних вчинків. Нещодавно студентка врятувала на пожежі бабцю — винесла з охопленої вогнем кімнати буквально на руках. Проте вчинок шестирічної дитини справді неймовірний. Ті, кому доводилося рятувати на воді людину, достеменно знають, як це складно. Навіть дитину в змоклому одязі доросла людина підіймає, докладаючи чималих зусиль. Аня Войціховська — молодець. Важливо, що дівчинка не розгубилася. Там, де іноді панікують дорослі, дитина діяла як справжній герой. Її кандидатуру запропонуємо на акцію «Герой-рятувальник».

Центр пропаганди ГУ МНС України у Волинській області.

На знімку: Ірина Коренга (у білій шапочці) зі своєю рятувальницею Анею Войціховською.

Фото автора.