Свиня й підприємство. Відчуйте різницю

У самісіньке око, товаришу міністре. Ви маєте рацію, обурюючись, зокрема, тим, що кримінальну справу можна порушувати лише тоді, коли зловмисник завдав шкоди на суму 772 гривні. Тому «мільйонам людей» міліція не може допомогти, якщо украдені «свиня, велосипед, мобільний телефон». А коли привласнюють ціле підприємство з його майном, товаром, фінансово-господарською документацією, печатками, штампами й трудовими книжками? Якщо сума привласненого — близько двох мільйонів гривень, можна сподіватися на допомогу правоохоронців?

Послухайте неймовірну історію про три НП, які сталися у Кривому Розі, і дайте відповідь, товаришу міністре, на запитання: «Хто й коли навчить місцевих погононосіїв відрізняти свиню від підприємства?»

Засновник і директор приватного підприємства «Довіра-трейд» Володимир Пальошка 4 грудня 2007 року прибув на роботу. На прохідній його зупинили безцеремонним: «Віднині вас наказано не пускати!». З’ясувалося, на території господарює ТОВ «Довіра» із Дніпропетровська.

Начальник служби безпеки, який ще вчора відкривав Пальошці-роботодавцеві двері, пояснив, що орендодавець Житницька, у зв’язку із закінченням терміну дії договору, розпорядилася закрити ворота для директора і його команди. На одному боці барикади разом із дніпропетровською фірмою і підприємницею Альоною Житницькою опинилися головний бухгалтер, фінансовий директор, начальник служби безпеки і завскладом «Довіри-трейд». Дорікати тим, хто переметнувся й, по суті, зрадив Пальошку, котрий вивів підприємство на лідируючі позиції в місті — не моя турбота. Як наважилися залишити свого шефа без шматка хліба — ось питання. Втім, світом правлять інтереси...

Володимир не хотів вірити, що його так підло «кинули» — по телефону вимагав від учорашніх підлеглих зупинити банківські операції, відвантаження товару в магазини. Спроби схаменутися хазяїв, готовність піти на поступки матеріального характеру в обмін на документацію та інші атрибути, без яких підприємство — не підприємство, закінчувалися цинічним: «Не заважай працювати!»

А в травні 2008-го нині екс-прокурор Центральноміського району Валерій Лантушенко порушив кримінальну справу відносно посадових осіб «Довіри-трейд» (службова підробка). Нібито вони вели після 4 грудня 2007 року господарську діяльність, а базу оподаткування прибутку (!) навмисно зменшували. І при цьому правоохоронні органи як мокре горить розглядали десятки скарг Пальошки, в яких він доводив, що голий як бубон, просив притягти до відповідальності тих, хто захопив майно, товар, документацію. Директора ніхто не чув.

— Нас вигнали під надуманим приводом закінчення терміну дії договорів про оренду, — розповідає Володимир Іванович. — Фактично вони були чинні до лютого і березня 2008-го. Жодна із сторін письмово не попереджала про намір розірвати договір. Це ми легко довели б у суді, якби мали документи. Із проханням допомогти повернути їх, а також майно й товар, ми звернулися до міліції. Але там не діють.

Пальошці й справді важко доводити свою правоту. Адже дніпропетровці ввійшли на свою територію, яку здавали в оренду.

Привласнили товар Пальошки? Доведіть! Є акт комісії, який свідчить про те, що продуктів 4 грудня 2007-го на складі не було. Захоплено основні фонди на 400 тисяч гривень і документацію? Можете забрати, вони нам не потрібні.

Так відповідає право-охоронцям орендодавець Альона Житницька й головбух Світлана Авраменко. А більше нікого, схоже, міліція не слухає. Навіть суд їй не указ.

Володимир Пальошка оскаржував у ньому три постанови оперуповноваженого Центральноміського райвідділу міліції Олександра Проходи про відмову в порушенні кримінальної справи. Тричі суд скасовував вердикти слідчого й пропонував провести додаткову перевірку. Зокрема, слуги Феміди відзначали, що скаргу Пальошки на дії Житницької розглянуто поверхово. Не було опитано осіб, зазначених заявником, не з’ясовано, як печатки, штампи, документи, у тім числі трудові книжки, опинилися у підприємниці Житницької. Слідство не відповіло на запитання, хто, коли, в якому складі створив комісію, яка констатувала, що ні матеріальних цінностей, ні основних фондів, ні документації у «Довіри-трейд» не було. Хто, крім самого Пальошки, міг це зробити? Тим часом актом цієї комісії слідство вертить, як циган сонцем. Крім цього, орган дізнання не поспішав вилучати бухгалтерські документи й призначати аудиторську перевірку або ревізію, які підтверджували б або спростовували доводи заявника.

Фахівці, упевнений, ще докопаються, куди поділася 21 тисяча гривень, отримана головбухом Авраменко після вигнання «з раю» директора. Вона стверджує, що видала зарплату, я маю дані, що не з усіма працівниками розрахувалися...

Зустрічі з приводу. Перша відбулася з підполковником Валерієм Морозовим, уже колишнім начальником Центральноміського райвідділу міліції. На моє наївне, на його думку, запитання чому правоохоронці не беруть до уваги доказову базу пограбованого серед білого дня громадянина, мене переконували: не наша компетенція, мовляв, лізти у відносини суб’єктів підприємництва.

Після мого від’їзду Пальошка одержав четверту постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Міліціонери вчергове знехтували вказівками суду, завернули голоблі скарзі директора. Тим самим підтвердили позицію свого начальника.

Друга зустріч була в офісі «Довіри». А напередодні телефоном я зв’язався із співзасновником ТОВ Ігорем Житницьким. Гостинний господар становища запросив мене негайно прибути до Дніпропетровська, де він мешкає. Їхати напроти ночі з незнайомими супроводжувачами до незнайомого «загарбника» я, звичайно, відмовився. А спекотним ранком пішов на Лозоватську, 118-В. Там начальник служби безпеки Олександр Точений, той самий виконавець волі нового хазяїна, довго вивчав моє посвідчення, потім ще довше телефонував у Дніпропетровськ і нарешті промовив: «Пройдемте!». В офісному задушливому коридорі я майже годину чекав аудієнції з головним бухгалтером і комерційним директором — колишніми підлеглими Пальошки. Доки вони, мабуть, з керівництвом погоджували свою поведінку, пильний охоронець Точений взяв на повторну ревізію моє посвідчення, зателефонував до редакції...

НП друге: травма хуліганська

Лихо не ходить одне. Разом з директором персоною нон ґрата на підприємстві став його син Володимир, начальник торговельного відділу.

— Ми вірили, що Володимир Іванович відновить свій статус-кво і продовжували працювати, — розповідає Ірина Люднєва, менеджер. — Якось я з Володимиром Володимировичем поїхала по торговельних точках на звірку дебіторської заборгованості. В одному з магазинів побачили колегу Марину, яка дуже здивувалася нашій появі й одразу телефоном комусь про це повідомила.

Близько 11-ї ми прибули в «Абсолют». Пальошка-молодший зайшов до директора, а коли вийшов від неї в тамбур, на нього накинулися двоє невідомих. На очах у працівників прилавка лежачого били ногами. Потім швидко ретирувалися. Міліція приїхала, ми дали свідчення. ...

Дослідчу перевірку доручили дільничному інспекторові Терновського райвідділу В. Шевченку. Як він, професіонал, працював, можна лише уявити, але в оперативності йому не відмовиш. Уже на третій день, 15 грудня 2007-го, майбутній гроза бандитів ухвалив рішення відмовити в порушенні кримінальної справи. Покидьки, які завдали численних ударів по обличчю, голові, грудях, і сьогодні гуляють на волі, з усмішкою, імовірно, згадуючи бездарного дільничного. Адже він закрив справу, за твердженням Пальошки, зі знущальним формулюванням: установити злочинців, а також (увага!) свідків і очевидців не виявилося можливим. А куди поділися свідчення п’яти працівників торгівлі й вони самі?

Володимир періодично протягом кількох місяців телефонував Шевченку й запитував про перебіг розслідування. Той щось мимрив у відповідь, заводячи рака за камінь. І тільки 15 травня (!) 2008-го потерпілий на свою скаргу одержав відповідь від керівника міськуправління. Повторивши дурницю дільничного про відсутність свідків, начальник констатував, що райпрокуратура перевіряла аргументованість рішення Шевченка й визнала його законним. І ще: опитані ім’ярек з «Довіри», яких Володя підозрював в організації побиття, «свою причетність до інциденту категорично заперечували». Глибоко копнули погононосії.

Натомість Пальошка-молодший сам знайшов «Опель» негідників, вистежив їхнє місце проживання, повідомив адресу «ментам». І що? Шевченко повторно відмовив у порушенні кримінальної справи, знову не повідомивши про це заявника.

Зустріч з приводу. У Терновському райвідділі міліції нас зустріли насторожено, але привітно. Обіцяли доручити розгляд матеріалів досвідченому співробітникові. Повідомили «по секрету», що власника «Опеля» визначити важко: авто продавали-перепродували за довіреністю багато разів. Воно чи то дніпропетровське, чи то черкаське.

У підсумку, побитий більше року тому хлопець до листопада 2008-го так і не одержав якої-небудь інформації «про інцидент». Відгукнувся заступник райпрокурора: 13 листопада 2008-го ухвалу дільничного скасовано, матеріали направлено в РВВС для додаткової перевірки.

Міліціонери дотепер мовчать. Боюся, там знають імена недоумків, які завдали «хуліганські травми»... Втім, домисли залишаться домислами, якщо товариш міністр втрутиться в справу й змусить підлеглих «виконувати свою роботу»...

Прописна істина: без трудової книжки, як без паспорта, людина як громадянин неповноцінна. Таких на «Довірі-трейд» якнайменше десять.

Розповідає Ірина ЛЮДНЄВА:

— Я звільнилася з підприємства «Довіра-трейд», але дотепер не одержала трудову книжку й зарплату. Не раз зверталася до керівництва «Довіри», яке відправляє до Пальо-шки. Він, мовляв, брав тебе на роботу, він звільняв, у нього й вимагай. Але ж вся документація опинилася в орендодавця...

«Після «перевороту» 4 грудня 2007-го я тиждень працював у нових хазяїв, які мене звільнили за солідарність із Пальошко. А трудову книжку, зарплату й розрахункові не віддали».

(З пояснення Валерія ХАНЯ).

Сам Пальошка звертався в прокуратуру Центральноміського району: допоможіть повернути хоча б книжки, люди проходу не дають, не можуть влаштуватися на роботу, позбавлені засобів до існування. Відповідь знущальна: звертайтеся до Житницької.

Я бачив копії трудових книжок Гарасимець, Рудь, Васильченко, Гоцуляка, в яких є запис про прийом на роботу в «Довіру», але немає відмітки про звільнення з «Довіри-трейд». Чи повинна прокуратура розібратися й притягти до відповідальності порушників трудового законодавства?

Зустріч з приводу. Про це ми говорили із прокурором Валерієм Лантушенком двічі. Обіцяв вникнути. У результаті 29.10.2008 р. Валерій Павлович при мені вручив Володимиру Пальошці припис, зобов’язавши його повернути людям трудові книжки.

— Але ж вони у Житницької, а ви палець об палець не вдарили, щоб вилучити їх.

Лантушенко промовчав. Як промовчав на чергову скаргу Люднєвої. А його заступник Вадим Сільченко, з яким ми також неплідно спілкувалися, відповів Ірині Василівні: відповідно до листа ТОВ «Довіра» вашої трудової книжки там немає, вона від «Довіри-трейд» не передавалася.

Пальошка написав у Дніпропетровськ. Прокурор Володимир Шуба запевнив «Голос України», який звернувся до нього із проханням розібратися в ситуації, що порушення буде усунуто, а винних в нехтуванні законних скарг криворіжан покарано.

Після трагічної смерті Шуби Пальошка одержав відповідь із облпрокуратури, в якій, зокрема, сказано: «Встановлено, що до прокуратури району неодноразово надходили звернення працівників «Довіри-трейд» щодо порушення директором вимог трудового законодавства. За результатами... перевірок встановлені порушення вимог законодавства про працю... Вам внесено припис про їхнє усунення... Підстав для його відкликання немає».

Як гадаєте, чому «експропріатори» виходять сухими з води після стількох скоєних ними «законних» дій?

Дніпропетровська область.

На знімку: за цими дверима в тамбурі жорстоко побили сина директора.

Фото автора.