Загибель вугільної галузі — ціна порятунку металургів?

Вітчизняні шахти третій місяць працюють «на склад»: на вугільних підприємствах накопичилося понад 1,5 мільйона тонн палива. Ситуація вибухонебезпечна — в буквальному і переносному розумінні.

Збуваються найгірші прогнози економістів-реалістів: Україна втрачає свою енергетичну незалежність. І відбувається це не на фронті по лінії «Нафтогаз»—«Газпром». Україна стрімко здає найнадійніші енергетичні тили на своїй же власній території.

Уже третій місяць шахти країни працюють «на склад». Видобуте вугілля (в тому числі й особливо цінне коксівне) фактично залишається нереалізованим.

Наприкінці минулого року через кризу в металургійному комплексі різко впав попит на вугілля, дав збій графік відвантаження вугільниками своєї продукції навіть давнім партнерам. З перших днів 2009-го ця тенденція загострилася до катастрофічної межі. На вугільних складах шахт накопичилися велетенські поклади вуглеконцентрату. Договори про відвантаження не укладаються: споживачам складно і ризиковано на фоні кризи планувати потреби й оптимальні ціни.

Лихо — не за горами. Вугільними

...Багатометрові поклади вугілля створюють картину ірреальності. Навколо — білосніжна холодна цілина, вдалині — заводські домни, які холонуть, і замерзаюче місто. А перед тобою — 8-метрова гора «чорного золота». Саме такої висоти досягли поклади вугілля цінних марок, приміром, на Центральній збагачувальній фабриці «Київська» в Донецьку.

Як пояснив директор фабрики Петро Новиков, уже другий місяць проблема лише поглиблюється. На проммайданчику (його територія 130 на 110 метрів) накопичилося близько 90 тисяч тонн вугільного концентрату. Щоденно шахта імені Засядька видобуває 4—4,5 тисячі тонн вугілля, виробляючи з нього 2,4—2,7 тисячі тонн концентрату. В грудні 21 тисячу тонн палива було відвантажено металургам. Що буде в січні, поки що незрозуміло. Навіть якщо відвантажать, приміром, споживачу тисяч тридцять тонн, кардинально це ситуацію не змінить. Судячи з аналізу експертів, чекати на підвищення попиту на продукцію вуглярів у першій половині 2009 року всередині самої України не доводиться.

Гори «непотрібного» вугілля на складах українських шахт — пейзаж, гідний надзвичайного засідання РНБО. Підстав декілька, і всі вони — у форматі гострих загроз національній безпеці.

Перша — вибухова, вона вже не раз давалася взнаки. Так було влітку минулого року в Горлівці, наприкінці року — в Дзержинську. Надзвичайні події проходили в новинах як банальне «самозаймання» вугілля, яке накопичилося на шахтних проммайданчиках. Нині, взимку, подібні самозаймання цілком здатні спровокувати серйознішу біду. Адже проммайданчики всіх шахт сьогодні вже переповнені, там утворилися справжні гори вугілля — понад 1,5 мільйона тонн. І ця цифра щодень зростає. Забезпечити належні заходи безпеки зберігання такої вибухонебезпечної продукції в зимових умовах особливо нелегко. Потрібен щодобовий моніторинг температурного рівня всередині багатотонної маси концентрату, цілодобова робота бульдозерного «орання» вугільної маси. А тут — ще й щодобове довантаження і — нульове відвантаження.

Чому ж видобуте на кілометровій глибині вугілля утворило по всьому Донбасу ці засніжені кургани цвинтарної забутості? Мабуть, тому, що український вуглепром виявився розп’ятим на полі перманентних політичних битв. Зима і криза лише надали різкості процесу руйнування колись найпотужнішої галузі країни. Фактично сьогодні вуглепром — ілюстрація краху спроб політичної кон’юнктури управляти економічними процесами. І це — друга загроза, яка могла б стати предметом для розгляду на екстреному засіданні РНБО ще восени.

Однак уряд відмахувався від загрози кризи по-хуторянськи: мовляв, це — не наша біда, нехай тремтить світовий капітал. Той і справді затремтів і придумав антикризовий захист у своїх країнах. І — «завалилася» остаточно вчорашня гордість української економіки — металургія (яка на експорті заробляла валюти більше за всіх). Різке скорочення попиту на метал створило «доміно»: падіння виробництва сталося по всьому ланцюжку «вугілля-кокс-метал», який ще вчора цементував економіку України.

«Чорне золото» стало розмінною монетою політики лобіювання

Бізнес-інтереси власників металургійних підприємств були адекватно сприйняті урядом, і він придумав унікальну концепцію боротьби з кризою — галузеву. Вже у жовтні минулого року був очевидний ризик вибіркових заходів підтримки окремих виробництв. Тепер наявний результат: загибель вуглепрому — ціна порятунку металургів. Бо тоді уряд не став утруднювати себе логікою наслідків меморандуму з металургами. У підсумку так і залишилися «не пов’язаними» ціни на тонну металу із ціною електроенергії і ціною тонни вугілля.

Уже місяць потому, в листопаді, про ризик «сліпих» цін заговорили на антикризовій нараді в Кабміні вуглярі. «Була отримана згода, нам сказали: так, ми це вирішуватимемо, — пригадує народний депутат України (фракція Партії регіонів), лідер профспілки працівників вугільної промисловості Віктор Турманов. — Є протокол, підписаний Прем’єр-міністром. Коли я виступав, то запропонував, щоб була прийнята за цим протоколом постанова Кабінету Міністрів, тому що Міністерство фінансів, Міністерство економіки протокольне рішення розглядають, як любительську справу. Постанова ж Кабміну зобов’язує виконувати ті рішення, які в ній наведені. І це не було зроблено. Тільки два міністерства дали на сьогодні згоду на цю постанову, решта — ні. Міністерство фінансів, Мінекономіки просто блокують, не підписують його».

Натомість далеких від реальності заяв на «вугільну» тему вистачає. Наприклад, народний депутат України Наталія Королевська (фракція БЮТ) нещодавно в інтерв’ю інтернет-виданню «Острів» заявила: «Вугілля сьогодні продається за тією ціною, яку за нього готові заплатити. Неможливо зараз примусити металургів платити більше. Вугілля в Росії, Америці, Австралії сьогодні дешевше, ніж в Україні. І лише завдяки меморандуму його взагалі купують. Є ринок і фактор ринкових цін. Якщо ми поставимо ціну втричі вищу, а вугілля просто лежатиме, не купуватиметься, — шахти від цього лише програють. Ми повинні спонукати металургів купувати українське вугілля, а не російське. Так, сьогодні вони купують менше, ніж хотілося б. Так, вони погано платять. Але принаймні не везуть вугілля з Росії».

«Нам треба визначитися, скільки нам потрібно металу, електроенергії, вугілля — з урахуванням внутрішнього споживання і зовнішнього ринку, — заявив керівник області. — Впродовж 18 років на це питання відповіді немає. І тільки тому, що країна живе за галузевими балансами, а вони відбивають інтереси галузі, а не в цілому країни. Має бути баланс, і очолити ці роботи повинне Міністерство економіки з регіонами. Це —головне питання і найгостріша проблема. На ринку вугілля складається тривожна картина. Скажу чому: на сьогодні (в грудні 2008 року) близько 800 тисяч тонн вугілля лежить на складах вуглевидобувних підприємств. Разом із тим до України лише за 10 місяців 2008 року завезено 8,4 мільйона тонн вугілля. А до Донецької області — 1,9 мільйона тонн. 8 мільйонів 800 тисяч — ось ціна питання. На регіональному рівні, на жаль, ми не можемо відрегулювати цю проблему».

Відсутність загальнодержавного балансу ресурсів — ось третя проблема, яка «проситься» до порядку денного надзвичайного засідання РНБО. Постає закономірне запитання: а чи потрібне українське вугілля країні? Та ж шахта імені Засядько, чиї запаси вугільного концентрату ви бачите на знімку, десятиліттями працювала на вітчизняну економіку, зміцнювала державу. Своє найцінніше вугілля постачала чотирьом потужним металургійним комбінатам України. Завдяки стабільній роботі так само стабільно поповнювався державний бюджет — мільйонами гривень податків, соціальних відрахувань тощо. І сьогодні з’ясовується, що майбутнє таких підприємств, як шахта імені Засядька та інших провідних шахт галузі, уряд геть не хвилює. Що тоді говорити про інші, дрібніші підприємства? Що всі вони сьогодні лише територіально належать до України, а уряд фактично підтримує закордонних виробників?

Конкретний приклад: кілька мільйонів тонн імпортованого до України вугілля — це товар, придбаний за світовими цінами (180—270 доларів за тонну). Тобто на такі угоди гроші в державі є. А своє, українське, вугілля підприємства купують за набагато привабливішою ціною. Як заявив Віктор Турманов, уряд «в односторонньому порядку», за меморандумом із металургами, надав останнім право купувати коксівне паливо набагато нижче за собівартість — по 500 гривень за тонну. «Це, безумовно, удар по вугільній галузі, з такими цінами ми не можемо виживати», — вважає народний депутат.

До того ж металурги нині отримують паливо фактично задарма, без оплати, у рахунок майбутніх боргів. Тобто держава і тут має гроші — на дотування металургійної галузі. Шахтарі начебто повинні жити надіями: мовляв, колись, із пожвавленням ринку металу, настане час віддавати борги гірникам. Але хто знає, наскільки «усохнуть» від інфляції ці вугільні гроші і що отримають шахти?

«Реально сьогодні українські шахти стали заручниками монополіста, який «тримає» весь оптовий ринок торгівлі вугіллям. Це — державне підприємство «Вугілля України». Маючи всі мінвуглепромівські ресурси, «Вугілля України» практикує дивну цінову політику, схожу на тінь корупційних угод, — переконаний народний депутат України (Партія регіонів) Юхим Звягільський. — Ціни на вугілля, не пов’язані з витратами, опускаються нижче за собівартість, що саме по собі змушує замислитися: чи не є тут «ніша», де осідають дотаційні мільйони із держбюджету?»

«Судячи з усього, — продовжує народний депутат, — для ДП «Вугілля України» настав час особливо прибуткових експериментів із цінами на вугілля, завдяки укладанню меморандуму Кабінету Міністрів з металургами. Цей документ з’явився в листопаді минулого року. Ціна тонни металу була встановлена за тодішнім курсом долара США. За місяці, що минули, долар різко стрибав угору і вниз, але це жодним чином не позначилося на вугільних цінах. ДП «Вугілля України» вирішило по-своєму: залишити фіксовану ціну тонни вугілля, до того ж на найнижчій точці. Демонстративний диктат збитковою ціною — на мою думку, не що інше, як умисел конкретного фінансового зловживання, причому в особливо великих розмірах. Коли на кону (тобто на оптовому продажу) стоять мільйони тонн стратегічної сировини десятків шахт країни, за «викидною» ціною, надто велика спокуса для зловживань, які реально вкладаються одразу в кілька статей Кримінального кодексу України. Але чи побачить тут око прокуророве всю масштабність державного злочину? Якщо ні — варто вже навесні очікувати появи шахт-банкрутів з новими депресивними містами».

«Протестний електорат» розігрівають навмисне?

Очевидне навмисне «розігрівання» трудящих мас, що помітно по двотижневих канікулах у країні. Відпочивали і чиновники Кабміну. Тільки Україна може дозволити собі ігнорувати кризу з нагоди новорічних свят. Жодних превентивних заходів: ані до холодів, ані до заморожених вугільних курганів по всій країні.

Експерти прогнозують: найближчим часом загостриться «війна» міністерств. Хоча сьогодні помітно пожвавлення в металургійному секторі: почав трохи зростати попит на метал, а на внутрішньому ринку так само потроху вже пішли зростати ціни на металопродукцію. Вуглярам (як партнерам і постачальникам металургів) від таких відновних тенденцій — жодних сподівань. Вуглепром продовжує скочуватись у провалля банкрутства.

Криза, якщо судити із кабмінівської діяльності (а частіше — бездіяльності), повинна створити переділ власності та ринків усередині України. Є чимало підприємств, які вже завтра можуть стати банкрутами. Коли на ринку немає попиту на твій товар, немає сенсу множити витрати на виробництво такого товару. До того ж схожа на грабіжницьку схема розрахунків за вже відвантажене вугілля: шахта за продане паливо може очікувати грошей від покупця 45 діб! За такий термін на піку кризи інфляція перетворює гроші на папірці. Хто і з якою метою встановив для розрахунків із вугільниками такі 45-денні фінансові «канікули»? І чи варто дивуватися, що на перевиробництво одразу «захворіли» саме найстабільніші підприємства країни? Їх навряд чи закриють. А ось «завести» туди «ефективнішого менеджера» від нового власника — такі прийоми в Україні давно практикуються.

Найпевніше, знадобляться самі шахтарі — як протестний електорат. Але ситуація стає вибухонебезпечною в прямому і переносному розумінні цього слова. Вже сьогодні заборгованість у заробітній платі вуглярам становить левову частку в загальній сумі заборгованості в Донецькій області. Додайте сюди проблеми із наповненням бюджету і Пенсійного фонду. В шахтарських містах б’ють на сполох: грошей на зарплати вчителям, лікарям та іншим бюджетникам катастрофічно не вистачає. Не за горами — затримки із виплатою пенсій. Пригадується, прем’єр цілком відверто напророчила підсумок політичного перетворення економічного колапсу в країні: мовляв, ми вийдемо із кризи сильнішими. Хто «ми», здогадатися неважко. Це ті, у кого фактор сили — єдиний у нестримному прагненні «царювати».