Вода любить лічильник

Наприкінці 2008 року «Голос України» провів «пряму лінію» читачів нашої газети з Віктором МАСЛАКОМ, генеральним директором ТОВ «Луганськвода», котре є сьогодні офіційним концесіонером обласного комунального підприємства «Компанія «Луганськвода». З минулого року новим хазяїном став російський «Росводоканал», що входить до складу консорціуму «Альфа-Груп». Наших читачів переважно цікавило, що конкретно змінилося в системі водопостачання області з переходом у концесію і що планує концесіонер зробити в найближчому майбутньому?

— Вікторе Миколайовичу, що конкретно змінилося в системі водопостачання області після того, як «Луганськвода» була віддана в концесію «Росводоканалу»?

— Насамперед хочу звернути увагу на те, що в повні права концесіонер вступив лише в серпні минулого року, хоча рішення обласної ради про передачу свого комунального підприємства в концесію прийнято майже рік тому. Отже, ми будемо говорити про зроблену роботу за останні півроку. Одразу скажу, що за цей час нам удалося розв’язати частину проблем з водопостачання шахтарських регіонів — подати воду в ті населені пункти, де її не бачили майже два десятки років. Правда, поки що вона надходить за графіком — зранку і ввечері, але, з урахуванням особливостей і стану луганських водних систем, я вважаю, що це вже певний успіх. І то лише початок. Наша команда здійснює переведення всіх населених пунктів, де традиційно роками не було води (таких майже 60), на таке годинне водопостачання. Як відомо, внаслідок реструктуризації вугільної галузі передача соціальної сфери та житлового фонду вуглярів органам місцевого самоврядування пройшла без необхідного фінансування. В області понад тисяча кілометрів безхазяйних мереж, які наша кампанія зобов’язалася обслуговувати. Ситуація ускладнюється ще й тою обставиною, що, передавши житло й мережі водопостачання місцевим громадам, багато підприємств залишили в себе насосні станції. Їх доводиться орендувати, а це, погодьтеся, вносить небажані корективи в нашу подальшу стратегію.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що заборгованість населення перед «Луганськводою» становить 70 мільйонів гривень. Якщо проаналізувати цей показник, то його цілком можна визнати віртуальним. Ви згодні?

— Певною мірою так. І я поясню чому. Перша причина криється в приладах обліку. У світовій практиці поріг чутливості водолічильників становить 5—7 літрів, а в нас — всі 30. Ми користуємося приладами, від яких світ уже давно відмовився, і цей технічний нюанс призводить до великих втрат. Наші фахівці нещодавно зробили аналіз, який показав, що 14 відсотків мешканців області споживають за добу 30 літрів води на людину. Це нереальна цифра. Наприклад, у середньому по Європі до 40 літрів на добу йде тільки на один зливний бачок туалету. Ми провели експеримент на 60-квартирній багатоповерхівці. Прилад обліку, установлений на вході води в будинок, показав 100 кубометрів, а квартирні лічильники в сумі дали 80 кубометрів. Куди поділися 20 кубів, якщо ніяких поривів, витоків у будинку немає? З’ясувалося, що 20 кубометрів «з’їли» прилади обліку, котрі не зафіксували частину спожитої води. На кого ми повинні перекласти оплату за загублений продукт? Виходить, що на хазяїна квартири, в якого немає лічильника.

— Який бачиться вихід у розв’язанні цієї проблеми?

— По-перше, перейти на прилади більш високого класу, а по-друге, вести суворий облік води. Здається, все просто, але на практиці зовсім не так. Почнемо з того, що в Україні немає приладів обліку з високою чутливістю, якими користується Європа. Хочу звернути увагу читачів, що наш обов’язок як постачальника подавати воду лише до будинку, зафіксувавши кількість свого продукту на загальному лічильнику. Споживання та облік води всередині об’єкта — це вже прерогатива його власника. Саме в цьому й проблема, котру ми намагаємося розв’язати. Мова йде про укладання договору між органами місцевої влади, ЖЕКами та нашою компанією. У ньому мають бути визначені умови водопостачання й відповідальність сторін. Нічого нового. Усе закріплено чинним законодавством. Але ЖЕКи і влада не йдуть на це, тому ми змушені поки що працювати на збиток. Зокрема, беремо на себе втрати води у квартирах.

— І новий власник «Луганськводи» згодний з такою ситуацією?

— Звісно, що ні. Концесіонер намагається насамперед домогтися взаєморозуміння з органами влади і пропонує їм працювати в умовах сучасного ринку. Це непросте завдання, адже з’ясувалося, що органи самоврядування не готові до пропонованої форми співробітництва ні морально, ні технічно, ні у фінансовому плані. Мабуть, потрібен приклад, для чого у Свердловському районі ми сьогодні проводимо експеримент. Уклавши договір з однією приватною кампанією, намагаємося відпрацювати схему водопостачання, згідно з положеннями чинного закону. Це має такий вигляд. Наша компанія подає воду до об’єкта, і його власник розплачується за наш продукт у повному обсязі. Далі облік, розподіл, споживання води він здійснює сам, проводить свою політику. Можливо, самостійно буде покривати видатки стосовно неврахованої води або навпаки розподілить їх серед мешканців. Проте навряд чи хтось побажає платити більше, тому облік води буде більш суворий. Надалі ми маємо намір поширювати цей досвід по всій області. Міркуйте самі, збутом води на нашому підприємстві опікуються 600 осіб, з яких 200 зайняті роботою безпосередньо на об’єктах державного сектору. Якщо стосунки з нашими споживачами в особі житлово-комунальних управлінь місцевих органів влади будуть налагоджені, ми цілком можемо зменшити штат працівників. У цьому разі ми скоротимо фонд заробітної плати, що, ймовірно, може позитивно позначитися на тарифах за воду. Є ще низка положень, що також впливають на тарифи.

— Вікторе Миколайовичу, ви більше розказуєте про плани. А було б цікаво довідатися, скільки конкретно коштів уже вклав концесіонер у виконання своїх обіцянок з розв’язання проблем «Луганськводи»?

— Перш ніж вкласти гроші, треба прорахувати, де вони запрацюють найефективніше. Іншими словами, кошти потрібно вкладати з розумом. Тому наші фахівці сьогодні вивчають стан усього господарства: на якій стадії зношеності перебувають водоводи і трубопроводи, де необхідно знизити тиск, а де навпаки підвищити тощо. Знос основних фондів «Луганськводи», до речі, становить 60 відсотків. За нашими розрахунками, щоб замінити зношене господарство і зберегти надійність водопостачання, необхідно приблизно 2,5 мільярда гривень. Гроші вкладатимуть поступово, в разі визначення першорядної важливості робіт. До речі, якщо працювати розумно, витрати можна мінімізувати. Так сталося в Ровеньках. Щоб налагодити погодинну подачу води, нам завдяки вмілому аналізу й розрахункам фахівців не довелося особливо витрачатися. На відміну від колишнього хазяїна — держави, новий власник прораховує кожен свій крок. Перш ніж вкласти гроші в реконструкцію водоводів, спочатку замислюється: а чи виправдана наявність, скажімо, десяти водоводів, якщо із заданим навантаженням можуть успішно впоратися п’ять? Ми сьогодні намагаємося передусім знизити свої витрати. Відстежуємо всі процеси у магістралях, міських мережах, на очисних спорудах. Наприклад, за допомогою приладів удалося встановити, що на деякі очисні споруди надходить набагато більш того обсягу води, що ми подаємо. Виходить, нашими очисними спорудами, як правило, під прикриттям ночі, користуються інші. Нині ми з’ясовуємо, хто цим займається.

Стосовно кожного міста і селища ми встановили точну потребу населення в обсязі води, технічні можливості та стан водопостачальних систем, аналізуємо, скільки води заходить і йде з населеного пункту, наскільки раціонально використовуються техніка, машини, механізми, паливо, електроенергія. Це дає змогу не лише уникнути втрат, а й заощадити. Завдяки пошуку резервів удалося, наприклад, знизити споживання електроенергії на мільйон гривень, за того, що обсяг споживаної води збільшується. Я не називатиму точну цифру вкладених у виробництво коштів. Я гадаю, що головне інше — результати наших зусиль. А вони є. За що люди висловлюють нам велику вдячність.

— Давайте підсумуємо. Скажіть, на вашу думку, в чому головна перевага політики концесіонера?

— Я б відзначив декілька позитивних моментів. Як я вже казав, концесіонер насамперед дивиться на витратну частину справи й думає, як мінімізувати видатки. Приватнику складніше втримати тарифи й відповідати перед населенням. По-друге, новий власник планує свою роботу так, щоб боротися із причинами, а не з наслідками. У цьому разі мова йде про ділове партнерство органів місцевого самоврядування і водної кампанії. По-третє, відбувається заміна старого устаткування на нове, більш сучасне й ефективне. Наступний момент теж досить важливий — наявність умілих фахівців. Не просто освічених людей, а глибоко зацікавлених у своїй справі. Мушу сказати, що наші молоді фахівці, які приїхали з Росії, постійно ведуть пошук нових можливостей і правильного розподілу сил. Більшість наших успіхів — то їхня заслуга. Передача водного підприємства, що входить до складу комунального господарства області, в концесію — це перший досвід в Україні. Ми йдемо неторованою дорогою. Труднощі ще й у тім, що законодавство України, на жаль, не адаптовано до процесів, що відбуваються в країні. Взяти, приміром, наш випадок. У законодавчому плані сьогодні багато чого не відрегульовано.

Я вдячний усім, хто сьогодні зателефонував. І слово добре сказав, і пропозиції зробив.

Луганськ.

На знімку Віктор Маслак відповідає на дзвінки читачів «Голосу України».