Прес-фест на Дніпрових схилах

Роксолана-Марія ПРОЦЕВ’ЯТ

9 липня 2014 132

Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики, який традиційно відбувається на Дніпрових схилах, цьогоріч зібрав юних майстрів пера з усієї України та з-за кордону. Адже для них це передусім чудова нагода виявити свої здібності та показати власний професіоналізм. А відтак — отримати пільгову перепустку до одного з провідних профільних вишів країни. Звісно, студентами завдяки фесту стануть тільки найкращі. Та головне, що хлопці та дівчата на таких заходах створюють свій молодецький пул, який ось-ось увірветься у вітчизняну журналістську когорту зі своїм баченням подій, своїм запалом, енергією і... трохи омолодить українські та світові медійні лави.

«Прес-весну на Дніпрових схилах» започаткували 2002-го. За ці роки фестиваль здобув прихильність десятків тисяч молодих журналістів України та країн близького зарубіжжя і став плацдармом, завдяки якому молодь може вільно висловлювати свої думки. За півроку до оргкомітету фестивалю надійшло понад 2,5 тисячі робіт у восьми номінаціях: журналістська робота, літературний твір, газета, фоторепортаж, телефільм, радіоробота, ІТ-проект та соціальний проект.

Учасників фестивалю традиційно приймав Київський палац дітей та юнацтва. На правах господарів гостей вітали волонтери інформаційно-творчого агентства «Юн-прес». Серед організаторів та співорганізаторів конкурсу — Міністерство освіти і науки України, Департамент освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Київський палац дітей та юнацтва, Національна спілка журналістів України, Всеукраїнський благодійний фонд Надії і Добра, Всеукраїнське товариство «Просвіта», Київський міжнародний університет, Київський славістичний університет, Університет економіки та права «КРОК», Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна».

Отримали дипломи, подарунки та досвід

На урочистій церемонії нагородження переможців конкурсної програми з вітальним словом до гостей звернулися директор Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Олена Фіданян, головний спеціаліст відділу позашкільної освіти, виховної роботи та захисту прав дитини Міністерства освіти і науки України Світлана Бут та голова комітету українсько-турецького культурного центру «Сяйво», почесний голова платформи «Діалог Євразії» Володимир Сергійчук. Переможців (лауреатів та дипломантів) конкурсу урочисто нагородили почесними грамотами та вручили подарунки від спонсорів. На них чекає участь у роботі Всесвітньої дитячої Ліги Націй, пільговий вступ до вищих навчальних закладів — співорганізаторів та сертифікати-запрошення до прес-центру Міжнародного фестивалю дитячої творчості «Змінимо світ на краще», на Всеукраїнський фестиваль дитячих ЗМІ «Артек+» («Артек-Карпати») у Буковелі. Та найголовніше — не призи і подарунки, а неоціненний професійний досвід, який отримали учасники. В рамках фестивалю вони відвідували майстер-класи редакторів та журналістів провідних газет, журналів, інтернет-порталів, теле- та радіокомпаній. А найкращі роботи надрукували у професійних виданнях!

Тусовка на етно-паті та авто-арт-акція

Подарунком для усіх переможців, лауреатів та учасників фестивалю стала спеціальна розважальна програма фесту. Особливо запам’яталася колоритна етно-вечірка «Козацькому роду нема переводу». Молодь, розділившись на декілька команд, брала участь у конкурсах, демонструючи свої знання українських традицій та звичаїв, приказок та прислів’їв... А найерудованіших юнаків і дівчат нагородили почесними медалями.

Ще однією цікавинкою цьогорічного фестивалю стала авто-арт-акція «Сила мого народу». Учасникам надали три автомобілі і дозволили прикрасити їх гуашшю на власний розсуд. Молодь отримала море задоволення та незабутніх емоцій. Усі машини вийшли яскраві та унікальні, а головне — патріотичні. Не минулося й без веселощів і «прикрашань» одне одного.

Сила мого народу

Організатори фестивалю щороку формулюють загальну тему, на яку юні журналісти пишуть роботи, складають вірші, знімають відеофільми, записують радіопрограми... У різні роки серед найцікавіших тем були: «Ера молоді», «Молодь і соціум», «Я — громадянин своєї держави», «Молодь, Європа, спорт»... А цьогорічна тема — «Сила мого народу». На переконання організаторів, з огляду на останні події в країні вона мала відобразити ставлення сучасної молоді до національного надбання, патріотизму, до своєї рідної держави. І майбутнім журналістам вдалося створити самобутні репортажі та літературні роботи, випустити газети і зняти фільми. Писали юні журналісти і про величного Шевченка, і про любов до України, і про Велику Вітчизняну війну, і про нещодавні події на Майдані Незалежності...

Це було набагато важливіше за гроші

Сила мого народу — в чому вона? Я не знаю відповіді на це запитання. Може, в єдності? Може, в тому, що нас об’єднує те, що ми українці?.. Ні, не в цьому сила. Знаєте, я була на Майдані. Стояла там не заради грошей, мені ніхто не платив за те, що днями і ночами працювала на кухні. Мені ніхто не платив, коли, стоячи на морозі при мінус 15—20, задубілими руками я розливала борщ. Коли з моїх рук брали їжу чоловіки та жінки, котрі стояли на Майдані набагато довше за мене, і казали: «Дякую тобі, голубонько». І це було набагато важливіше за гроші. Але я зараз не про це. Коли я вперше з’явилася на Майдані, то побачила посмішку — чисту, радісну. Люди посміхалися, допомагали один одному. І кожен розумів: якщо не я, то хто? За весь час, який я там була, не почула жодного поганого слова. Але сила не в посмішці. Сила не в допомозі іншому. Сила нашого народу в яскравій, чистій, невинній дитині. Сила нашого народу в Дитині! Я розмовляла з багатьма: декому було 40 років, декому — 18. Розмовляла з жінками та чоловіками, з хлопчиками та дівчатками. І кожен, коли запитувала: «Чому ти тут?» — відповідав мені: «Сподіваюся, що, стоячи тут, роблячи щось зараз, я відкриваю краще життя для своєї дитини, для своїх онуків. Я не хочу, щоб мої діти жили так, як я зараз...

З творчої роботи Ірини Гордої.

Ти — Україна, а я — твій Янгол-Охоронець

Справді, якщо подивитися збоку, я ж закоханий у неї, у мою казкову, неповторну, прекрасну і чудову, відчужену і мирну Україну. Як би хотілося мені впродовж довгих років, а може, століть, оберігати її, приховувати від очей ворогів. Хоча, що там? Я за все життя не зміг приховати, вберегти Україну. Чи зміг би я зробити це, якби мені було дано вічність? І вічну любов, чи розлюбив би я свою країну, як переставав любити з часом тих чи інших людей? Інстинктивно я махнув головою, даючи собі негативну відповідь. Ні. Мені б не вдалося врятувати Україну, навіть якби я був всесильний, але розлюбити її я не зможу ніколи.

З творчої роботи Олександра Бондаренка.

Надзвичайна відданість

Медпункти розгорнулися на Майдані в ту саму ніч, коли «Беркут» уперше розігнав студентів. Протягом трьох місяців медики-волонтери самовіддано лікували все — від застуди і грипу до вогнепальних поранень. Лікарі, які змогли опанувати себе у такій стресовій ситуації, не злякалися, а йшли забирати поранених з місць, де точилися бої, — справді сильні духом. Саме в них і сила нашого народу.

З творчої роботи Оксани Ранчковської.

Чистий і незаангажований погляд на дорослі проблеми

Надзвичайно цікавими виявилися роботи, присвячені патріотизму.

Дівчатка у вишиванках і хлопці в шароварах

Діти саме гралися на майданчику, були в гарному настрої та зацікавлено дивилися на мене. Попросивши у вихователя дозволу на розмову з малюками, я почала працювати. Першим до мене підійшов маленький хлопчик і назвався Васильком. Оцінивши ініціативність малого, я поставила йому запитання: «Васильку, а що ти знаєш про Україну?». Повагавшись, він відповів: «Україна гарна на карті. Україна — це синьо-жовтий прапор... і, як каже мій тато, Україну розтягують на шматки. Я сам не дуже розумію, про що він, але це, мабуть, означає щось погане». Більше він мені нічого не зміг сказати.

Таке ж запитання я поставила дівчинці з гарним рожевим бантом. «Україна, — повторила вона задумливо і неквапливо, — це, мабуть, дівчатка у вишиванках і хлопці в шароварах. Я бачила таких! Вони танцюють такі рухливі танці. Не пам’ятаю, як вони називаються, але я їх бачила на сцені нашої філармонії. Я з батьком там була!» На цьому дівчинка завершила свою розповідь, більше нічого не додавши.

«А я знаю, що це таке!» — раптом закричав хлопчик, який, мабуть, був бешкетником! «І що ж це?» — запитала я. «А це країна, де живе багато людей! Мій дідусь говорить, що людей багато, а працювати нікому. Всі їдуть до якогось закордону (хоча я не знаю що це, але дорослі, певно, знають, якщо ж так говорять). А ще я знаю, що в Україні є багато заможних людей. Але це також погано, бо вони жадібні і не діляться грошима з іншими, біднішими», — сказав бешкетник і хотів ще щось додати, але по нього прийшла мама, щоб забрати додому. Вона обірвала сина словами: «Скільки разів я тобі наказувала не розмовляти з чужими на такі теми! Ти ще малий і не розумієш, що ти говориш і кому!» Почувши це, я нічого не відповіла їй, тому що деякі люди бояться висловлювати свої думки про олігархічні клани і свої політичні переконання.

З творчої роботи Марини Стеби.

У кожного камінчика є своя історія, яку ти обов’язково дізнаєшся

Чи задумувалися ви коли-небудь над тим, якою уявляли собі Україну, коли були маленькі? Особисто я не раз про це згадую, бо коли приїжджаєш до того чи іншого міста, то спогади самі виринають з пам’яті. Гуляючи вулицями рідного Ужгорода або ж його околицями, я й досі немов бачу різних казкових духів, мавок, русалок... У наших краях я завжди бачила таємничу містику і вона завжди була зі мною.

Інші міста я уявляла собі інакше. Київ був величною столицею, де блукали привиди козаків і князів Древньої Русі. Найбільше я любила Андріївський узвіз. Спускаючись ним, я завжди чекала, що ось-ось зі свого будинку вийде Булгаков чи вилетить химера із Палацу Привидів... А взагалі, Київ для мене був справжнісінькою котлеткою по-київськи, насадженою на маківку славетного торта — щось дуже смачне, велике і незвичайне.

В Одесі усе було, як у кіно. Мені здавалося, що я потрапила на екран телевізора в ролі головного героя, а всі люди навколо — актори. Там завжди щось відбувається і ніхто не стоїть на місці. А ще у кожного камінчика є своя історія, яку ти обов’язково дізнаєшся від екскурсовода або звичайного перехожого.

Східна Україна була для мене великою копальнею. Під враженнями від мультфільму «Білосніжка» я уявляла шахтарів гномиками, які постійно трудяться, шукаючи в надрах землі коштовне каміння...

З творчої роботи Вероніки Станчак.

Вітання як гасло

На самому початку революційних подій, коли нікому й не думалося, чим усе обернеться, слова «Слава Україні! Героям слава!» здавалися простим вітанням. Не всім, але для більшості це було звичайне гасло, яке підіймало дух, додавало сил і відрізняло «своїх» від «банди».

Ця кривава війна збережеться у нашій пам’яті. Вона залишить свій відбиток не лише на сторінках підручників з історії, а й у душах та серцях усіх українців. Цю війну пам’ятатимуть віками, як і не забудуть її Героїв.

З творчої роботи Даніели Лукач.

Замість P.S. У цих творах — цілий світ глибоких і зовсім недитячих думок, поглядів та розумінь. І ми пишаємося тим, що прийдешнє покоління — це свідома нація, яка розуміє, що таке патріотизм, з повагою ставиться до героїчного минулого, а головне — щиро любить рідну Україну...