За статистикою, у світі щороку виготовляють 15 мільярдів презервативів. Населення ж планети становить майже сім мільярдів. Із них статеве життя веде лише його активна частина. Отже, на одну людину припадає близько 214 контрацептивів на рік.
Згідно з нашим соцопитуванням в інтернет-мережі, участь у якому взяли 82 респонденти, 60% дорослого населення купують контрацептиви лише в аптеках, 30% — у магазинах, решта — готові придбати їх будь-де, аби за нормальну ціну. Середня вартість найпопулярніших марок презервативів в Україні — 16 гривень. Однак лише 71% опитаних готові платити таку ціну. Решта, мабуть, купуватимуть дешеве й неякісне. Щоб переконатися у цьому, проводимо експеримент.
У понеділок, день, коли, на думку багатьох вчених, відбувається найменша кількість статевих актів, спускаємося в метро. На мені джинси, гольф, світла куртка і туфлі. На губах — червона помада. У клітчастій сумці — товар: 5 упаковок пластирів, 10 пакетиків кави і 15 презервативів найпопулярнішої марки. Все — по дві гривні.
До початку роботи спілкуюся із колегою — продавцем у метро Олегом.
— Як довго ви тут працюєте?
— Уже третій рік.
— Багато заробляєте?
— За місяць від 3 до 5 тисяч.
— Вистачає на життя?
— Працюючи кур’єром у досить престижній фірмі, отримував максимум 1,5 тисячі гривень. А тут у мене свій графік, свої ціни і своя зарплата, яка залежить лише від моєї активності.
Олег розповідає, що найкраще продаються дрібниці — серветки, пластирі, календарі. Це — класика, хоча купують також китайські іграшки, гірлянди, ліхтарики.
У столичній підземці можна збути абсолютно все, оскільки стомлені після роботи пасажири мало цікавляться якістю й ціною продукції. На запитання, чи контролює хтось такий бізнес, продавець запевнив — ні. Про «контроль» чув від людей, які просять милостиню. «Там свої податки, оплата місця і реквізити, які видають. За мій час роботи у мене ніхто нічого не вимагав», — каже Олег.
Той факт, що бізнес у метро прибутковий, — очевидний, але чи все може стати товаром. Перевіримо. На станції «Університет» захожу до вагона зі словами: «Понеділок у радість, коли це час для кави та інтиму, а пластирі візьміть на потім, оскільки все — лише по 2 гривні». На мене піднімає голову майже весь вагон. В очах легко читається: «Мені почулося, чи вона продає презервативи?»
Дістаючи свій товар, іду вагоном у супроводі коментарів від обуреного жіноцтва:
— Жах, у наш час такого не було!
— Цікаво, її батьки знають, як працює дитина?
Літня жінка з яскраво напомадженими губами хапає мене за руку:
— Дитино, ти тут давно?
— Де? В метро? Я тут перший день.
— Яке метро? На Окружній! Сорому у вас немає!
У наступному вагоні мене зустрічає компанія молодих кавказців, які одразу кличуть ближче. Їхні погляди красномовно засвідчують їхні думки, а вони, звісно, про інтим. Основні питання — чи користуюся я сама своїм товаром і чи можу зараз залишити роботу. Щоб позбутися надто активних «покупців», брешу, що сьогодні — день презервативів, і я провожу акцію. Один із настирних «залицяльників» купує три презервативи, вимагаючи номер мого телефону. З полегшенням виходжу на перон станції «Хрещатик». Однак бізнес є бізнес! Продовжую продавати товар і розважати киян.
Між станціями «Лівобережна» й «Дарниця» двоє хлопців шкільного віку уважно спостерігають за мною, не наважуючись підійти. Нарешті, набравшись сміливості, купують один презерватив зі словами і здавленим сміхом:
— Наберемо води і закинемо «бомбочку» з третього поверху.
Станція «Чернігівська» урізноманітнила стать моїх покупців. Дівчина років вісімнадцяти підходить до мене на пероні і стишеним голосом просить два пакетики кави і... три презервативи. Розплачується. Червоніє. І швидко забігає до вагона.
Підбиваємо підсумки невеличкого експерименту. Жоден з покупців не запитав про причину низької вартості презервативів, очевидно, не турбуючись про їх якість. Натомість багато уваги було звернено саме на мене. Вочевидь, в очах українців продавати презервативи можуть лише... представниці найдавнішої професії. Водночас переконалися в тому, що у метро справді можна продати будь-що, в тому числі — контрацептиви. Хоча українці й надто сором’язливі, щоб купувати такий товар у людних місцях.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
