Шановні народні депутати, шановні громадяни України. Вперше за багато років наша держава зіткнулася з безпрецедентною ситуацією, коли керівництво країни, яке вважає нас своїм стратегічним партнером, не просто вдалося до енергетичного шантажу, а й підкріпило його відвертою інформаційною війною на всьому європейському просторі. А в кінцевому підсумку почало шантажувати Європу непоставками свого газу. І якщо ми керуємося у своїй діяльності національним інтересом, ми повинні розібратися, що ж насправді сталося, для того щоб зробити висновок, як нам діяти далі.

Так що ж насправді сталося? Коли у грудні місяці українська делегація вела переговори з Росією про укладення контракту, нам казали, що контракт не можна підписати, бо ми маємо борги. Коли 31 грудня Україна заплатила борги, нам відразу назвали ціну в 250 доларів при незмінній ставці транзиту. Коли Україна запропонувала іншу свою обгрунтовану ціну, нам почали розказувати про 413, 450, а пізніше — 470 доларів. Але всім спеціалістам відомо, що, наприклад, у Німеччині на 2009 рік ціна буде приблизно 280 доларів за тисячу кубів.

Я навіть залишаю зараз поза межами дискусії те, чи мала Україна суверенне право ставити питання про свій варіант ціни на газ, про свій варіант ціни на транзит і про свій варіант ціни на зберігання російського газу в підземних сховищах. Безумовно, мала. І ми зараз можемо спитати, як так склалося в останні роки, що Україна бере за транспортування російського газу в Європу 1,7 долара за тисячу кубів, тоді як середня ставка транзиту в Європі становить 7 доларів.

Ми мусимо спитати в тому числі і колишніх міністрів з уряду Віктора Януковича, як це так вийшло, що компанія «Росукренерго» платила за зберігання свого газу в наших підземних сховищах 2 долари, «Укртрансгаз» майже 8, а в Німеччині аналогічна плата становить 26 доларів за тисячу кубів. І якби ми зараз на калькуляторі порахували, яких збитків зазнала Україна внаслідок такої, з дозволу сказати, політики, то ми б говорили зовсім по-іншому.

Тепер виникає питання, чому Росія так діє, чому її керівництво, яке постійно нам розказує, що ми братня країна, братній народ, так поводиться стосовно нашої держави. Безумовно, Росія ставила перед собою певні цілі і, найголовніше, вона їх і не приховує. Коли подивитися і почитати всі висловлювання, які робили Президент Росії, Прем’єр-міністр, керівництво російського «Газпрому», то вони кожного дня всі ці цілі називали, вони розказували, що Україна ненадійний транзитний партнер, бо, бачте, Україна відібрала газ. Але було досить узяти довідку НАК «Нафтогаз України» і подивитися, що, незважаючи на відсутність контракту з Україною на 2009 рік, було прокачано російського газу півтора мільярда кубів, і було витрачено 50 мільйонів кубічних метрів газу, щоб той газ у Європу пройшов. І це зробила Україна!

Питання про дискредитацію стоїть уже не перший рік. Звичайно, що Росія зацікавлена збільшити ціну для України на свій газ і лишити незмінною ставку транзиту. Бо ми ж розуміємо, що «Газпром» зараз, той самий «Газпром», який претендував бути першою компанією світу, зараз подешевшав у капіталізації з 350 мільярдів до 85. А треба ще борги платити та кредити повертати.

Безумовно, Росія цим кроком хотіла схилити Європу до підтримки обхідних газопроводів: північного й південного. Дійшло навіть до конфузу, коли російська сторона заявила, що балтійські країни погодилися прокласти дном Балтійського моря газопровід, а потім було спростування Естонії, що вона такої згоди не давала.

Безумовно, Росія хотіла зробити Європу союзником у тиску на Україну з метою приватизувати нашу газотранспортну систему. Хто не вірить — почитайте інтерв’ю Прем’єр-міністра Путіна російському телеканалу «АРД».

Головним мотивом такої поведінки є лише одне: Росія не може змиритися з втратою мрії про статус енергетичної імперії. Росія хоче перекласти свої внутрішні проблеми на інші країни, в першу чергу на Україну, і зробити з нас ворога. І вона вже раз так робила напередодні чеченської війни. Я хочу чітко і ясно просто це пригадати. Росія не може забути розвалу СРСР і прагне взяти реванш за втрату впливу на пострадянському просторі.

А тепер я хотів би відповісти на питання. Чому цей шантаж не вдався і чому він ніколи не вдасться? Він не вдався з двох причин. Тому, що Україна в цьому році мала газ у підземних сховищах. На відміну від 2006 року і на відміну від 2007-го, коли тодішній міністр палива та енергетики пан Бойко розказував усій Україні, що в сховищах є український газ, а він на перевірку виявився газом комерційних структур. А зараз ми маємо газ, і ми можемо протриматися зиму, і тому шантаж не діє.

І була друга причина. Вперше за багато років українська влада зайняла, за невеликим винятком, консолідовану позицію в цьому питанні. І це головний ключ до того, як нам треба себе поводити в переговорному процесі з Російською Федерацією. І тому моє побажання, і побажання нашої фракції: головне тепер — проявити витримку, бо питання російсько-українських газових відносин — це дзеркальне питання. У нас може не бути газу, але в них виникне проблема з його надлишком, і їм його доведеться кудись дівати, бо в минулому році Європа недобрала газу. І ми подивимося, які переговори в нас, наприклад, будуть у лютому й березні.

І тепер треба сказати тільки про одне. Тут порушувалося питання про те, що українські підприємства зазнали великих збитків. А я вам нагадаю, як поводяться європейські споживачі, котрі зазнали таких само збитків. Вони подають на російський «Газпром» до міжнародного суду, щоб він компенсував ці збитки, пов’язані з недопоставками газу.

І найголовніше. Що ми маємо робити у виниклій ситуації? Якщо нам кажуть про ринкові чи європейські ціни на газ, то ми маємо говорити про ринкові ціни на транзит газу і на його зберігання. І я думаю, що цих 8 чи 9 мільярдів доларів, які Україна може заробити й занести у свій бюджет, зовсім не зашкодять нашим пенсіонерам і компенсації по житлово-комунальній сфері.

Якщо нам кажуть про ціну за формулою, давайте буде ціна за формулою. Адже два роки тому тодішній Президент чи Прем’єр-міністр Росії казав, що треба за формулою діяти, прив’язувати ціну газу до ціни на нафту. Він просто думав, що ціна на нафту буде рости, а вона впала.

Якщо ми хочемо дотримуватись меморандуму, який підписали прем’єри України і Росії, давайте дотримуватись меморандуму. Це перше.

Друге. Я вважаю, що український парламент має найближчим часом прийняти спеціальний закон про створення в Україні обов’язкового щорічного національного резерву газу, коли влітку по існуючій ціні газ закачується в підземні сховища і взимку використовується для потреб населення. І тоді нас ніхто й ніколи не шантажуватиме різними вимогами.

Я думаю, ми так само мусимо зробити союзником у наших газових переговорах Європу. Європа вибрала поганий мир. Вона не вперше так поступає. Європа думає, що такого шантажу стосовно неї, як Росія робить стосовно України, не буде. Я думаю, що на переговорах на міжнародному рівні ми повинні говорити про те, що це виклик не для України, це виклик, у першу чергу, і перевірка на міцність європейських країн, чи вони цю політику умиротворення Росії будуть продовжувати, чи вони все-таки діятимуть на принципах верховенства права і європейської солідарності.

Але найголовнішим, стратегічним завданням для України, якщо хочете — національною стратегією, має бути завдання для уряду: зменшити споживання імпортного газу принаймні вдвічі. І для цього я наведу тільки два приклади, або три краще.

Українські теплові станції споживають 10 мільярдів кубів імпортного газу. Перехід на новітні технології, пов’язані зі спалюванням вугілля, комбінованого з газом, дає економію вполовину. Таку саму технологію — вугільного пилевдування — можна застосувати на металургійних підприємствах. На сьогодні на цій технології працює тільки один завод — «Донецьксталь». Для цього Україні треба було б затратити два з половиною мільярди доларів інвестицій. Це не мої слова — ці слова сказав у січні 2006 року Олег Дубина, будучи директором металургійного комбінату. Україна і власники металургійних комбінатів можуть такі інвестиції знайти.

І моє звернення до Партії регіонів. Ви не за дешевим газом плачте, його Росія нам ніколи не дасть. А дбайте за модернізацію своїх підприємств і думайте над технологіями використання шахтного метану, якого в Україні більш ніж достатньо.

І нарешті останнє: модернізація теплокомуненерго. Це має бути загальнодержавна програма, яка може дати таку саму дворазову економію газу. І якщо Україна зараз купує російського газу 50 мільярдів кубів, а буде купувати 25 — оце є прямий внесок в нашу енергетичну та економічну незалежність. Дякую за увагу.

Тарас Стецьків, заступник голови фракції «Наша Україна—Народна самооборона».

(Виступ від фракції на пленарному засіданні Верховної Ради України 13 січня 2009 року.)