Багаті на гриби і ягоди ліси, смачний мацик, талановиті вишивальниці та колоритна легенда про походження села... Це ті кілька зовнішніх ознак, завдяки яким відоме в краї село Любиковичі Сарненського району.

Переповідають, що котрийсь із панів у давнину відіслав сюди, у віддалений і тоді безлюдний поліський куточок, свою надто легковажну в любовних стосунках доньку і сказав: «Люби тут, скільки хочеш!». Чи, бува, не передалася ця риса селу? «Та яке ж життя без любові?!» — відповідають жартом на жарт місцеві люди. А поза цим уже серйозно розповідають про своє буття, успіхи, проблеми і, звичайно, про дітей.

На талановиту юнь ця земля особливо щедра. Далеко за межами рідних Любиковичів відоме прізвище старшокласника місцевої школи Петра Катеринича — переможця всеукраїнських творчих конкурсів, який пише поезії, пробує себе в журналістиці, фотосправі.

— У майбутньому села, — каже директор місцевої школи Віктор Мацкевич, — завдяки таким талановитим дітям можна бути впевненим.

Довели це і результати зовнішнього оцінювання, які вивели школу в трійку кращих у районі, і численні перемоги на олімпіадах, різноманітних конкурсах, спортивних змаганнях. Сільська та районна влада торік виділила школі з районного бюджету сто тисяч гривень, які використано для заміни вікон.

Батьки дошкільнят нарешті дочекалися дитячого садка, якого не було в Любиковичах понад двадцять років. Для цього у 2007-му з районного бюджету спрямували 80 тисяч гривень, у 2008-му — 198.

— Таких грошей, які торік було виділено з районного бюджету для розв’язання проблем у населених пунктах Любиковицької сільської ради (а це ще села Мар’янівка та Білятичі), ми ще ніколи не бачили, — радіє секретар сільської ради Ніна Дмитрук. — Спрямовано також 28 тисяч гривень на ремонт лікарні, 30 тисяч на утримання місцевої пожежної команди.

Ніна Степанівна сподівається, що рада і надалі матиме таку підтримку. Адже число місцевих проблем хоч і зменшилося, проте є ще чималим. Зокрема, турбує ситуація з опаленням у клубі в Білятичах, відсутність харчування в школі цього ж села (через брак приміщення), аварійність клубу в Мар’янівці, потребує реконструкції система опалення в лікарні тощо. Проте з особливим занепокоєнням місцеві люди говорять про аварійний міст через річку Случ. Адже він є свого роду дорогою життя між Любиковичами та Мар’янівкою. Коли річка розливається, мар’янівці стають майже відмежованими від навколишнього світу.

— Цей міст свого часу не добудували, він не має перил, тому дуже швидко почав руйнуватися, — розповідає депутат Сарненської районної ради Микола Костецький. — До того ж тривалий час споруда не мала власника. Нещодавно сільська рада взяла міст у комунальну власність. Та власними силами і коштами вона не зможе дати йому лад — потрібна допомога району.

Має авторитет у селі Володимир Тивончук, який протягом двадцяти п’яти років очолював місцевий колгосп, вивів його в лідери, це за його керівництва в Любиковичах було збудовано майже всі об’єкти соціальної сфери. Нині Володимир Григорович на заслуженому відпочинку. Поза прикрими думками про те, що керівникам, котрі прийшли після нього, не вдалося зберегти колись потужний колгосп, якому він віддав усі сили, хазяйнує на пасіці, трудиться в особистому господарстві, пестить онуків. Володимир Григорович каже, що місцеві люди дуже працьовиті й за жодних обставин не втрачають оптимізму та життєлюбства. На підтвердження цих слів почули від селян їх думку з приводу теперішніх фінансово-економічних негараздів:

— А що нам та криза? Картопля вродила, зерно є, свині в хліві також... Держава ж нам і так ніколи особливо не підсобляла. Ми не одну кризу пережили. Впораємося й із цією...

Світлана ТУБІНА,Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.