Майже рік в Україні настирливо проштовхується проект закону України
«Про ринок землі», стаття 3 якого передбачає:«
Суб’єктами ринку земель є власники та покупці земельних ділянок (прав на них):— громадяни та юридичні особи України;
— територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування;
— держава в особі відповідних органів державної влади;
— іноземні громадяни та особи без громадянства;
— іноземні юридичні особи;
— спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних та фізичних осіб;
— іноземні держави
».Дозволимо собі висловити думку, що в разі прийняття такого законопроекту вищезгадана стаття 3 означатиме юридичне і фізичне зникнення держави Україна. Міжнародний капітал, якому під силу провокувати війни в будь-якій точці земної кулі, фінансові, енергетичні, продовольчі і будь-які інші кризи, за безцінь скупить у пограбованих власними олігархами людей України найдорожче і найголовніше — землю! Землю, яку свято берегли і боронили наші славні героїчні українці-патріоти впродовж століть!
Родюча українська земля завжди вабила до себе іноземців. Варто згадати події не такої далекої давнини, як роки Великої Вітчизняної війни, коли німецькі загарбники вагонами вивозили з України родючий шар землі. Нині схоже на те, що з допомогою окремих зацікавлених і впливових постатей в Україні іноземцям не прийдеться витрачатись навіть на навантажувально-розвантажувальні роботи, як німцям у 1941—1945 роках, вони просто стануть власниками нашої батьківської землі. А ким станемо ми — 99 відсотків громадян України???
Ті, в кого діти, невістки і зяті — за кордоном, а рахунки в іноземних банках, глибоко не задумуються та їх напевно і не тривожить, хто може стати власником нашої землі, а відтак і України?
Уже нині, незважаючи на мораторій на продаж землі, іноземні компанії перехоплюють в українських орендарів права оренди і тільки очікують офіційного прийняття закону, щоб юридично оформити свою власність.
Що робити?
Наші наукові дослідження, історія селянства, безпосередня сучасна практика в сфері аграрного виробництва дають підстави висловити таке бачення ринку землі:
1. Держава стимулює довготривалу оренду земельних паїв, а в разі бажання продати земельний пай, уповноважений орган держави повинен забезпечити формування окремих цілісних польових масивів.
2. Землі сільськогосподарського призначення, що не входять до земельних паїв, продаються уповноваженим органом держави (місцеві органи самоврядування, місцеві державні адміністрації) на аукціонах.
3. Покупцями землі мають бути виключно фізичні особи-громадяни України, окрім випадку купівлі землі державою для вирішення державних інтересів.
Україна зі своїм селом не може порівнюватись з іншими країнами без усвідомлення унікального явища у світовій історії — Українського села.
Земля має продаватися, як і всі цінності.
Але земля — особлива цінність! Навіть у далеку давнину наші предки продавали землю, але з дуже жорсткими обмеженнями, зокрема, заборонялося продавати чужинцям, і навіть жителям ближніх територій, а тому при продажу користувалися умовою:
«... а буде тируну не до земли, ино мимо земца не продати» (Н. Аристов, 1866, — с.51)Вважаємо, таке важливе питання, як закон України
«Про ринок землі», необхідно винести на публічні обговорення за участю власників земельних паїв, орендаторів, депутатів сільських, селищних, районних, обласних рад та місцевих органів влади і самоврядування.Г. КАЛЕТНІК,голова Селянської спілки України,Б. ПАНАСЮК, академік УААН, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України.
