Через 48 років розшукав дівчину своєї мрії мешканець Криму, нині голова одного з міст автономії. Їхня зустріч відбулася на Вінниччині в одному із сіл, де мешкає Марія.

Під час святкування 2008 року гість із Криму з’явився на поріг оселі вінничанки з розкішним букетом із 15 троянд. Так відбулася їхня перша зустріч. Про неї ми вже розповідала читачам «Голосу України». Як з’ясувалося, ця незвичайна історія отримала своє продовження. Напередодні 2009-го пані Марія знову зустрічала кримчанина. Цього разу він подарував їй під ялинку 17 троянд.

— Нехай ця казка залишиться зі мною, не надумайте називати моє прізвище, — пані Марія, як раніше, так і тепер, соромиться розголосу їхньої історії. — Ми вже старі люди, кому воно треба, щоб насміхалися, мовляв, захотілося бабі на старість любові...

Тим часом село зачароване такою казкою. Тут зроду не бачили чоловіка з оберемком троянд серед зими. Обидва рази під час його приїзду за святковим столом у Марії збиралися сусіди. Кажуть, кіно про таке можна знімати. Марія сама не вірить в те, що сталося. На початку 60-х років минулого століття, коли ще навчалася в школі, дуже популярне було листування. Найчастіше дівчата писали листи солдатам. Інколи це закінчувалося весіллям. Мав намір навідатися до дівчини, з якою познайомився під час листування, і той солдат, який потім на все життя зберіг її листи. Але Марія відмовилася від зустрічі.

— Ми жили бідно, мені було соромно, щоб хтось чужий побачив такі злидні, — каже пані Марія. — Та й не знала, чи сподобаюся йому. Бо фотографія це одне, а на ділі, буває, зовсім інше. Переживала, що в селі будуть про мене говорити. Одне слово, схитрувала я тоді. Написала, щоб не їхав, бо в мене в селі є хлопець, за якого збираюся заміж. Насправді не було такого.

— Хто ж знав, що він все одно приїде, — задумливо каже пані Марія. — Не раз думаю, чи не сниться це мені. 48 літ минуло! Ми постарілися, а він, виявляється, весь цей час згадував про мене і навіть мої листи зберіг.

За адресою, яка була на конверті, кримчанин не знайшов Марії. Після одруження вона переїхала в інший район. У неї двоє дітей. Чоловік помер. Про все це знали родичі, які залишилися на її малій батьківщині. Вони й підказали гостю нинішню адресу жінки. Село, в якому живе нині, велике. Поки чоловік розпитував, де будинок Марії, ходив від хати до хати, тримаючи в руках красиві квіти. Здивуванню односельців Марії не було меж!

— Звичайно, він запрошує до себе в гості, — каже пані Марія. — Але мені соромно. Не ті роки. Дочка з внучкою їздили цього літа. Купалися в морі. У нас нема телефону. То він подарував мені мобілку. А я ходила в ліс по гриби і десь трубка вислизнула з кишені. То тепер уже другу привіз.

Жінка каже, що дружина в гостя з Криму померла. У нього четверо дітей. У свої роки він видається молодшим. Коли сказала йому про це, відповів жартома, що його молодить робота. Він їй віддається сповна. Та й клімат у них кращий, ніж на Вінниччині: «Приїжджай, переконаєшся». Але пані Марія непохитна. Хоча в її очах читається велике бажання вчинити так, як зробив колишній солдатик. Він таки побачив дівчину своєї мрії.

Вінницька область.