До Нового року декілька хвилин. Стіл накрито й доводить до запаморочення багатство закусок. Чого там тільки немає: ковбаса, шинка, оселедці, смажені карасі, мариновані огірки і грибочки... Час нести й «головне». І ось господар дістає з холодильника й урочисто ставить на чільне місце шампанське і горілку. Крапельки роси стікають з охолоджених пляшок. Ще мить — і прозвучать куранти, сповіщаючи про початок року 2009-го.

Правнучка коньяку і бабуся шнапсу

Піднімаючи келих за святковим столом, мало хто знає, що серед міцних спиртних напоїв Європи горілка поступається за віком лише французькому коньяку, датою народження якого вважається 1334 рік. Нашу горілку почали коштувати в 1448—1478 роках. Англійський джин і шотландське віскі лише трохи молодші за них. Джин уперше вироблено в 1485-му, а віскі — в 1490—1494 роках. Шнапс свій літопис починає з 1520—1522 років. Тобто нашій горілці вже п’ять з половиною століть. Майже стільки її знають і на Волині. Горілку не завозили сюди з Московщини, яка претендує на одноосібну першість у цій справі, а виробляли на місцевих винокурнях.

Як свідчить історична хроніка, 1565 року близько чверті платників податку Луцька виробляли і продавали міцні напої. Серед 81 міщанина, які займалися цією справою, 33 були професійними винокурами. Діло було прибуткове, й ним не гребували можновладці. У 60-х роках XVІ століття власником корчми став луцький бургомістр Василь Лук’янович. Стояла вона на людному тракті, а клієнтів тут обслуговували найманий шинкар і його дружина.

Луцькі міщани часто орендували корчми і в невеликих селах. Зокрема, відомий у ті часи луцький купець і лихвар Батко Мисанович орендував у 1565—1567 роках корчму в селі Липа. А загалом у Луцькому повіті було 72 корчми, у Володимирському — 19, Кременецькому — 35. Оподаткованих винокурень у Луцькому повіті тоді було 57, Володимирському — 6, Кременецькому — 23. Отож нашим пращурам було де випити і що налити в келихи.

Не лише битвою славне Берестечко

Усі наші спогади про минуле Берестечка пов’язані з битвою 1651 року козацьких військ Богдана Хмельницького з польською шляхтою. А втім, і в ті далекі часи Берестечко було містом, яке відігравало помітну роль в економічному житті Волині. Про це, зокрема, йдеться у книжці А. Барановича «Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVІІІ веке». Так ось Берестечко мало тоді славу як виробник доброї або, як нині прийнято казати, дуже доброї горілки. Сировиною для її виробництва найчастіше було жито. Брали 1/2 або 2/3 жита і додавали гречку, ячмінь й інші ярові культури. Горілку виробляли просту, «ординарну», «алембікову» (вищий сорт, перегнанну через два котли). До того ж «оковитка» була дещо дорожча за «простку». «Оковитку», яка була найуживанішою, робили з анісом та апельсиновими шкірками, «простку» — з анісом і ялівцем.

Не пропадали даремно і відходи винокуріння. Так, 1776 року в Берестечку «на відварах» стояло 48 биків і 16 корів. Відкормлений в такий спосіб бик коштував вдвічі дорожче звичайного.

Ще один винахід Дмитра Менделєєва

Чи міцна була горілка у наших пращурів? Судячи із старовинних пісень, герої яких могли випити кварту-другу, — то не дуже. Адже кварта — це майже літр. Підтвердження цього знаходжу у праці «Українці: народні вірування, повір’я, демонологія», де на на 168—169 сторінках зазначається, що горілка в середині ХІХ століття була переважно 20-градусною.

Як відомо, автор ідеї створення 40-градусної горілки — славетний хімік Дмитро Менделєєв. Саме він знайшов, що ідеальним співвідношенням об’єму і ваги частин спирту і води в горілці є, коли літр горілки важить 953 грами. Тобто має міцність 40 градусів. За ваги 954 грами міцність спиртово-водного розчину буде 39 градусів, а за 951 грам — 41. Цікаво, що в обох випадках різко погіршується фізіологічний вплив спиртової суміші на організм. З 1902 року уряд царської Росії, до складу якої входила й Україна, ввів жорстке правило, згідно з яким справжньою горілкою могла називатися та, яка містила 40 градусів алкоголю. Порушників не шкодували.

І стала річка хмільною

Мережа ґуралень (спиртогорілчаних заводів. — М. Я.) на початку ХХ століття на Волині була широка. Лише у Володимирівському повіті їх було шість. Окрім того, в містечку Устилуг діяла потужна дистилярня (спиртоочисний завод). Його управителем був колишній корабельний інженер Григорій Бєлянкін — одна з найпомітніших фігур в дореволюційному Устилузі. Він був одружений на одній із дочок власника тутешнього маєтку Гаврила Носенка. Людмила Бєлянкіна була рідною сестрою дружини відомого російського композитора Ігоря Стравинського — Катерини. Саме завдяки Бєлянкіну дистилярня в Устилузі стала сучасним високомеханізованим підприємством. Старожил Устилуга Текля Чиж розповіла мені історію, яка сталася тут 1915 року напередодні захоплення містечка австрійськими військами. Перед самою евакуацією Бєлянкін наказав злити з усіх ємностей спирт у Лугу. Місцеві жителі, дізнавшись про це, черпали його просто з річки відрами, кухлями, збанками. Дехто одразу на березі пив цю річкову горілку. Жартівники почастували нею і коней, від чого тварини захмеліли так, що годі було їх упіймати.

У такий спосіб вчинили тоді також у селі Боровичі Луцького повіту, де спирт злили в річку Стир.

Жовтень — місяць «врожайний»

Готуючи цей матеріал, натрапив в обласному держархіві на «Отчеты по казенной продаже питей по Волынскому Акцызному управлению» за 1909, 1911, 1914 роки. Треба віддати належне цій установі: облік і контроль за продажем горілки нею були налагоджені чіткі. Особливо цікавим мені видався розпис продажу спиртних напоїв за місяцями. Так, у 1911 році найбільше їх продавали (у відсотках до річних показників) у жовтні, грудні і січні відповідно 11,1; 11,0 і 9,8 відсотка, найменше в березні — 4,2 відсотка. Тобто чітко простежується календар великих релігійних свят і постів. Тепер, на жаль, такого обліку немає, як і порядку в продажу міцних напоїв.

У цьому ж звіті названо й число державних винних крамниць губернії — 881. Одну з них «по приговору сельского общества» у звітному періоді закрили. Пияцтво, на жаль, і тоді було поширене.

***

Як п’ють горілку нині і скільки, читачам «Голосу України» достеменно відомо. Скажу лише: справжня, а не підроблена українська горілка і сьогодні вважається однією з кращих у світі. Її із задоволенням купують в усіх розвинених країнах. От би ще й автомобілі навчилися так робити!

Микола ЯКИМЕНКО.

Волинська область.